Постанова 4855 № 755/19500/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 755/19500/23 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Мельничука В.П. За участю секретаря: Єжелі А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - Крет Олега Івановича та представника ОСОБА_1 - адвоката Цимбал Марини Анзоріївни на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 грудня 2023 року, суддя Яровенко Н.О., у справі за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації особи та забезпечення примусового видворення,- У С Т А Н О В И Л А: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області звернулось до Дніпровського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації особи та забезпечення примусового видворення. Відповідно до ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 15.12.2023 розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15.12.2023 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - Крет Олег Ігорович з звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15.12.2023, дослідити фото відповідача. 26.12.2023 до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга від представника ОСОБА_1 - адвоката Цимбал Марини Анзоріївни в якому просить рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15.12.2023 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Під час апеляційного розгляду справи представник скаржника - Крет Олег Ігорович заявив клопотання про «залиття» поданих ним файлів. Колегія суддів відмовила у задоволенні такого клопотання, так як представник скаржника не зміг пояснити суть свого клопотання в частині «залиття» файлів. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що 14.12.2023 року співробітниками Служби безпеки України виявлено громадянку Російської Федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживала без документів, які б надавали їй право законного перебування на території України. 14.12.2023 року працівниками ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області було затримано відповідача для з`ясування причин та обставин правопорушення і умов, що йому сприяли, у порядку ч. 2 ст. 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення, строком на 72 години та поміщено до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства ДМС України, які незаконно перебувають в Україні. Того ж дня, 14.12.2023 року головним спеціалістом Шерепо С.С. був складений протокол № МКМ 014211 про адміністративне правопорушення відносно громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч.2 ст. 203 КУпАП. Постановою від 14.12.2023 року громадянку Російської Федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності на накладено штраф у розмірі 5100 грн. Водночас, 14.12.2023 року, головним спеціалістом сектору правового забезпечення та міграційного контролю управління організації запобігання нелегальній міграції ЦМУ ДМС у м. Києві Київській області Дмитром Хоржевським відносно ОСОБА_1 було прийнято рішення про примусове видворення до країни походження або третьої країни громадянку Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Окрім цього, 14.12.2023 року, головним спеціалістом сектору правового забезпечення та міграційного контролю управління організації запобігання нелегальній міграції ЦМУ ДМС у м. Києві Київській області Дмитром Хоржевським було винесено рішення про поміщення у Волинський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України відносно громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 та для підготовки адміністративного позову. Також, 14.12.2023 року головним спеціалістом Шерепо С.С. був складений протокол № МКМ 000420 про адміністративне затримання відносно громадянки Російської Федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Як встановлено судом першої інстанції відповідачка вперше приїхала на територію України приблизно в 2014 році по паспорту громадянки Російської Федерації. В 2017 році ОСОБА_1 отримала підроблений паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У подальшому, відповідачка постійно використовувала підроблений закордонний паспорт серії НОМЕР_1 виданий на ім`я громадянки України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно відомостей про осіб, які перетнули державний кордон, вбачається, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 неодноразово перетинала кордон України з 07.12.2021 року. Останній раз перетнула кордон України в напрямку в`їзд в ПП «Порубне» 24.07.2023 року. Водночас, судом встановлено, що відповідно до вироку Подільського районного суду м. Києва від 03.10.2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винною у вчиненні кримінального проступку за ч.1, 4 ст. 358 КК України. Зазначені правовідносини регулює Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». На виконання вимог вказаного Закону 23.04.2012 року спільним наказом № 353/271/150 Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби Безпеки України було затверджено Інструкцію про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства. Вказана Інструкція визначає порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України, органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України. Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України. Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні. Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в`їзд в Україну та виїзд іноземців та осіб без громадянства з України здійснюється за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України. За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 16 цього Закону, реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в`їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону. Відмітка про реєстрацію іноземця або особи без громадянства в паспортному документі та/або імміграційній картці або інших передбачених законодавством України документах дійсна на всій території України незалежно від місця перебування чи проживання іноземця або особи без громадянства на території України. Приписами ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави. Отже, примусове видворення з України іноземця на підставі винесеної постанови адміністративного суду застосовується, якщо рішення про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин. Водночас, вказана вище норма ч. 1 ст. 30 Закону містить приписи про те, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Тобто, обов`язковим є попереднє прийняття вказаними органами рішення про примусове повернення. Правовий висновок у подібних справах було висловлено Верховним Судом у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 року у справі № 211/1113/18, від 19.05.2021 року у справі № 522/21025/17. Відповідно до пп. «f» п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції. Згідно абз. 1 ч. 4 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. За правилами п. 1 ч. 1 ст. 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів - затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України. Згідно ч. 11 ст. 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців. Порядок дій посадових осіб Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів, органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, їх ідентифікації і вжиття заходів з безпосереднього примусового повернення, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ), а також під час прийняття рішень про продовження строку затримання визначається Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказ Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 року № 353/271/150 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України 22.01.2018 року № 38/77). Розділом VI Інструкції визначено порядок дій з ідентифікації та документування іноземців. Якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування. З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство. У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС. Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно. З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що ідентифікація органами міграційної служби відносно іноземців здійснюється з обов`язковим урахуванням запитів до відповідних дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця та відповідей на них. На момент виявлення та затримання іноземця документ, що посвідчує особу іноземця та дає йому право на виїзд за територію України іноземцем надано не було. Відповідно до абз. 2 п. 7 Розділу III Інструкції про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженої Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 29.02.2016 року № 141, у разі надходження від іноземців або осіб без громадянства звернень щодо надання ними сприяння в забезпеченні їх ідентифікації та (або) видворення (реадмісії) чи придбання іноземцями або особами без громадянства проїзних квитків для виїзду з України адміністрація ПТПІ невідкладно інформує про це відповідний заінтересований орган. Колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що виявлення та надання іноземцем, що вже перебуває ПТПІ та знаходиться в процесі його ідентифікації, будь-якого документу що має відношення до іноземця, не являється підставою для скасування раніше прийнятого рішення про затримання та поміщення такого іноземця до ПТПІ, як і не може слугувати беззаперечним аргументом щодо його ідентифікації. Такий документ може лише посприяти органам державної влади у вчиненні дій стосовно ідентифікації іноземця. Щодо доводів представника ОСОБА_1 - адвоката Цимбал М.А. про наявність переслідування в Дагестані стосовно відповідачки, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки дане питання має вирішуватись у разі звернення позивачки з заявою до відповідного органу про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захист Також є безпідставними доводи представників відповідача про те, що позивачка надавала допомогу учасникам АТО, співпрацювала з волонтерами, оскільки в даному випадку така обставина не має ключового значення під час розгляду даної справи. Як вже зазначено колегією суддів вище, відповідно до рішення від 14.12.2023 міграційним органом прийнято рішення про примусове видворення до краіни походження або до третьої країни громадянку російської федерації ОСОБА_1. Зазначене рішення відповідачкою оскаржено не було. Рішенням міграційного органу від 14.12.2023 поміщено відповідачку у Волинський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України для підготовки адміністративного позову про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення. Водночас, колегія суддів вважає безпідставними доводи представника ОСОБА_1 - Крет О.І. про те, що необхідно перевірити доводи про те, що відворення відповідачки до Молдови чи до росії призведе до її арешту, так як в росії є справа відносно неї про екстремізм, оскільки у даній справі питання видворення позивачки не розглядається. У даній справі суд перевіряє чи є правові підстави для затримання особи для ідентифікації її особи та забезпечення примусового видворення строком на 6 місяців. Як встановлено судом, подання даного позову до суду передувало рішення позивача про примусове видворення з України відповідачки від 14.12.2023. Документального підтвердження оскарження зазначеного рішення ні відповідач, ні його представники до суду не надали. Окрім того, в ході апеляційного розгляду встановлено, що позивачка прибула до України нелегально, за підробленими документами, а отже встановлення її особи для ідентифікації має суттєве значення. Також на час розгляду даної справи відсутні докази, які б свідчили, що у країні походження позивачка зазнавала переслідування за будь-якими ознаками, у т.ч. за расовою ознакою, політичними поглядами, тощо. Посилання представника скаржника на ту обставину, що відповідачка подала заяву про надання їй статусу біженця чи визнання особою, що потребує додаткового захисту до відповідного органу, колегія суддів вважає не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки питання надання статусу біженнця чи визнання особою, що потребує додаткового захисту має бути розглянуто міграційним органом незалежно від того що є рішення про видворення відповідачки. У даній справі суд не розглядає питання видворення відповідачки, а лише вирішує питання про затримання громадянки російської федерації з метою її ідентифікації та для забезпечення примусового видворення строком на 6 місяців. Саме рішення про видворення відповідачки у даному адміністративногому провадженні не є предметом судового розгляду. Із рішення про видворення відповідачки від 14.12.2023 убачається, що останнє було вручено ОСОБА_1 у присутності перекладача про що зазначено у самосму рішенні. У разі подання відповідачкою заяви про визнання її особою, що потребує додаткового захисту чи про визнання статусу біженця, міграційний орган має спочатку розглянути таку заяву, оскільки за чинним законодавством України видворення особи за межі України є неможливим. Незрозумілими є доводи представника скаржника про те, що паспорт на ім`я ОСОБА_6 було видано відповідачці Службою безпеки України, оскільки такі доводи суперечать як матеріалам справи, так і вимогам чинного законодавства, так як в Державі Україна питання видачі паспорта покладено на міграційні органи, а не на Службу безпеки України. Окрім того, як вже зазначено вище, паспорт на ім`я ОСОБА_6 є підробленим, що встановлено вироком Подільського районного суду м Києва від 03.10.2023, та що не оспорювалось самою відповідачкою в суді першої інстанції. Із оскаржуваного рішення убачається, що відповідачка та перекладач були присутні в судовому засіданні в суді першої інстанції та відповідачка пояснила, що у 2017 року отримала підроблений паспорт на ім`я ОСОБА_6 і з цього часу постійно використовувала даний паспорт. Водночас, колегія суддів зазначає, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства повинні передувати дві обставини: перша - прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення та друга - ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Дана позиція також висловлена в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України № 1 від 25 червня 2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні». Оскільки відповідачка порушила законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме: не має документів, які посвідчують особу, та не надала суду доказів про своє законне перебування на території України, прибула в Україну за підробленими документами та, окрім того, має судимість, є законні підстави для затримання відповідачки з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з території України, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України. Додатково колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту. Зокрема, відповідно до п "f" частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції. У п. 103 Рішенні Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року "Справа "Анатолій Руденко проти України", стало остаточним 17 липня 2014 року (№ 50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту "e" пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах "Вітольд Літва проти Польщі", заява N 26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та "Станєв проти Болгарії" [ВП], заява N 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012). Суд наголошує, що відповідно до пункт 1 статті 5 Конвенції має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення. Отже, колегія суддів констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд першої інстанції під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 грудня 2023 року. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - Крет Олега Івановича та представника ОСОБА_1 - адвоката Цимбал Марини Анзоріївни залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 грудня 2023 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Мельничук В.П. Постанову виготовлено: 26 березня 2024 року.