Постанова 4824 № 755/6290/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110 факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Унікальний номер справи № 755/6290/23 Апеляційне провадження №22-ц/824/2913/2024Головуючий у суді першої інстанції - Слободянюк А.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2024 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Гуль В.В., судді Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Ніколаєнко Олени Миколаївни на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 13 червня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - ВСТАНОВИВ: У квітні 2023 року Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» звернулося до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 23.05.2023 року позовну заяву залишено без руху з наступних підстав: надані позивачем докази на підтвердження позовних вимог не засвідчені ним у відповідності до норм чинного законодавства та правил оформлення організаційно-розпорядчої діяльності; додана позивачем до позовної заяви в якості «Анкета-заявление о присоединении к Условиям и Правилам предоставления банковских услуг в ПриватБанке» викладена іноземною мовою, що унеможливлює дослідження її змісту під час розгляду справи судом(а.с. 12-14). Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13 червня 2023 року позовну заяву повернуто позивачу з підстав, передбачених ч. 3 ст. 185 ЦПК України. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Так, в обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо не усунення банком недоліків позовної заяви, оскільки на виконання ухвали про залишення позовної заяви банк направив до суду першої інстанції заяву з відповідними поясненнями, а також додав до неї документи, засвідчені належним чином. При цьому, вказує на неврахування судом першої інстанції того, що на момент укладення кредитного договору, у 2016 році позивач не відносився ні до органів державної влади, ні до органів місцевого самоврядування. Крім того, на даний час не існує жодного законодавчого акту, який би зобов`язував учасників справи подавати до суду документи, зокрема «Анкета-заявление о присоединении к Условиям и Правилам предоставления банковских услуг в ПриватБанке», яку було складено на російській мові, перекладеним на українську мову. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема, щодо повернення заяви позивачеві, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як передбачено ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 23.05.2023 року позовну заяву залишено без руху з наступних підстав: надані позивачем докази на підтвердження позовних вимог не засвідчені ним у відповідності до норм чинного законодавства та правил оформлення організаційно-розпорядчої діяльності; додана позивачем до позовної заяви в якості «Анкета-заявление о присоединении к Условиям и Правилам предоставления банковских услуг в ПриватБанке» викладена іноземною мовою, що унеможливлює дослідження її змісту під час розгляду справи судом. На виконання вимог ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 23.05.2023 року позивачем АТ КБ «Приватбанк» 07.06.2023 року через засоби поштового зв`язку була надана заява про усунення недоліків, в якій представник банку зазначив, що на момент укладення кредитного договору АТ КБ "ПриватБанк" не належав ні до органів державної влади, ні до органів місцевого самоврядування, тому не мав жодних заборон щодо укладення договору російською мовою. Договір підписаний банком та клієнтом, відповідає вимогам чинного законодавства. Будь-яких заперечень щодо оформлення договору зі сторони клієнта не було, вимоги щодо підписання договору українською мовою теж не було. Крім того, на даний час не існує жодного законодавчого акту, який би зобов`язував учасників справи, подавати до суду, зокрема, кредитний договір, який було укладено сторонами на російській мові перекладним на українську мову. Також, до заяви позивачем було надано засвідчені належним чином копії документів. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13.06.2023 року позовну заяву АТ КБ "ПриватБанк" визнано неподаною та повернуто позивачу у зв`язку із не усуненням недоліків. Повертаючи позовну заяву позивачу, суд виходив із того, що суд позбавлений можливості встановити дійсні обставини у справі у відповідності до поданих доказів, якщо такі докази подані іноземною мовою, оскільки мовою, якою провадиться судочинство є українська. При цьому, суд позбавлений можливості надати оцінку доказам, встановити обґрунтованість та правомірність заявлених позовних вимог через відсутність відповідних знань іноземної мови безпосередньо на даному етапі, з огляду на те, що суд перекладу документів не здійснює та позбавлений можливості встановити приналежність поданих доказів до заявленого позову. Разом із тим, згідно з ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Суд дійшов висновку про те, що позивач, подаючи заяву з обґрунтуванням позовних вимог, не дотримався приписів ч. 1 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України, та відповідно не в повному обсязі усунув недоліки позовної заяви, що були викладені в ухвалі суду від 23.05.2023 року. Колегія суддів не може погодитися з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Так, відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦПК України цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою. Частиною першої статті 10 Конституції України встановлено, що державною мовою в України є українська мова. Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою. У рішенні Конституційного Суду України від 14.12.1999 року (справа №10-рп/99) зазначено, що українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п`ята статті 10 Конституції України). Частинами першою, третьою статті 14 та статтею 6 Закону України «Про засади мовної політики» встановлено, що державною мовою України є українська мова, а сторони, які беруть участь у справі, подають письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. Разом з тим, суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасникам судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють (ч. 3 ст. 9 ЦПК України). Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЦПК України учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом. Отже, учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, проте процесуальні документи мають бути подані лише державною мовою. Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява АТ КБ «Приватбанк» викладена українською мовою, тобто відповідає вимогам ЦПК України та Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25.04.2019 року. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач зазначив обставини, якими він обгрунтовує свої вимоги, а також зазначено, що до матеріалів справи він надав докази якими, на його думку, ці обставини підтверджуються, зокрема анкету-заяву, складену на російській мові. При цьому, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що на момент підписання анкети-заяви позивач не відносився до державних органів та не мав заборони на укладення договору російської мови. Так, за правилами ч.ч. 1, 2 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати доказом разом з поданням позовної заяви. Згідно з ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Як визначено ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, згідно з роз`ясненнями, які викладені у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляд справ у суді першої інстанції», подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику. Тобто, аналіз наданих сторонами доказів, здійснюється судом при вирішенні справи - спору по суті, а не на стадії вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття провадження у справі, або залишення позову без руху. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що позивач АТ КБ "ПриватБанк" виконав вимоги суду першої інстанції, викладені в ухвалі суду від 23.05.2023 року, а тому підстав для визнання неподаною та повернення позовної заяви позивачу у суду першої інстанції не було. За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції порушив норми процесуального права та припустився надмірного формалізму, чим фактично позбавив позивача права на доступ до правосуддя. У свою чергу, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Як зазначено в рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998 Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таким чином, з огляду на те, що зміст, форма, додатки та інші елементи позовної заяви повністю відповідали вимогам, передбаченим ст.ст. 175, 177 ЦПК України, суд першої інстанції не мав належних процесуальних підстав для залишення позовної заяви без руху та, у подальшому, її повернення позивачеві. Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Отже, оскаржувана ухвала суду, у відповідності до вимог ст. 379 ЦПК України, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 379, 381, 382, 384 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Ніколаєнко Олени Миколаївни - задовольнити. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 13 червня 2023 року - скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду. Суддя-доповідач: Судді: