Постанова Харківський апеляційний суд № 638/19592/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 638/19592/21 Номер провадження 22-ц/818/568/24 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 березня 2024 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Бурлака І.В, Яцини В.Б., за участю: секретаря судового засідання Шевченко В.Р., представників позивача адвокатів Гринченко Т.М., Ігнатенко О О., представника ОСОБА_1 адвоката Прокопенко Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2023 року в складі судді Яковлевої Н.М. у справі № 638/19592/21 за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейніен Кепітел Білдінг», ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , про зобов`язання вчинити певні дії, визнання майнових прав, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування рішення та запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, В С Т А Н О В И В: 14 грудня 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейніен Кепітел Білдинг» (далі ТОВ «ЮКБ»), ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про зобов`язання вчинити певні дії, визнання майнових прав, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування рішення та запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Позовна заява мотивована тим, що 10 січня 2006 року між нею та ТОВ «Юкрейнінен Кепітел Білдинг» в особі генерального директора Булік В.А. було укладено Договір № 42 «Про пайову участь у будівництві житлового будинку», відповідно до умов якого пайщик направляє власні грошові кошти на будівництво Будинку в районі АДРЕСА_1 в порядку пайової участі, а Товариство зобов`язалось забезпечити будівництво будинку, виділення частки житлової площі (квартири) в натурі після отримання технічного паспорта на будинок відповідно до отриманих коштів та Додатків № 1 та № 2 до договору та передати у власність пайщика квартиру з будівельним номером АДРЕСА_2 . Відповідно до п. 3.1., п. 3.2 та п.3.3 вказаного Договору загальна сума пайового внеску по фінансуванню будівництва складає 935 260 грн, що на день укладання Договору дорівнювало 185 200 доларів США, (п. 3.3. Договору). При цьому розмір пайового внеску по фінансуванню будівництва квартири на момент укладання цього Договору складав 809 010 грн , що на день укладання договору дорівнювало 160 200 доларів США. Також сторони домовились, що розмір пайового внеску по фінансуванню будівництва «Машиномісця» на момент укладання цього Договору складає 126 250 грн, що на день укладання цього Договору дорівнювало 25 000 доларів США. З 2007 року по початок 2009 року нею було повністю сплачені всі платежі за договором від 10 січня 2006 року № 42 відповідно до Графіку платежів, у зв`язку з чим 23 березня 2009 року їй видано Довідку про стан фінансування за договором пайової участі у будівництві житлового будинку № 42 від 10 січня 2006 року, відповідно до якої станом на 23 березня 2009 року внески по фінансуванню будівництва квартири АДРЕСА_3 за Додатком № 3 виконані повністю, вирішення питання про виплати курсової різниці в розмірі 8 545, 00 грн відкладається на кінець будівництва будинку. 30 вересня 2013 року інспекцією ДАБК в Харківській області зареєстровано Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації № ХК 143132680341, згідно з якою, ТОВ «ЮКБ» заявлено про готовність закінченого будівництвом об`єкта - житлового будинку з вбудовано-прибудованими адміністративними та торгівельними приміщеннями та підземним паркінгом по АДРЕСА_1 і пусковий комплекс - житловий будинок з вбудовано-прибудованими адміністративними та торгівельними приміщеннями. Обставина завершення будівництва та вводу будинку до експлуатації також встановлена рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2016 року по справі № 638/20429/14-ц. Після закінчення в кінці 2013 року будівництва житлового будинку нею була сплачена вищевказана курсова різниця в повному обсязі в розмірі 8 545 грн. У листопаді 2014 року їй стало відомо про порушення умов договору відповідачем, а саме місцерозташування квартири АДРЕСА_3 знаходилося на 8 поверсі, а не на 10 поверсі будинку, як передбачалося попередніми домовленостями. Вказані обставини були предметом судового розгляду, проте її позов про розірвання договору та стягнення грошових коштів було залишено без задоволення. Після введення будинку до експлуатації, рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 24 грудня 2014 року № 859 вказаному об`єкту, що мав будівельну адресу по АДРЕСА_1 , було присвоєно адресу: АДРЕСА_4 . Вона неодноразово намагалась в мирний спосіб вирішити питання про надання їй квартири, проте ТОВ «ЮКБ» взяті на себе зобов`язання не виконало. У 2021 році їй стало відомо, що право власності на її квартиру АДРЕСА_3 було оформлено на ОСОБА_1 , що було здійснено ще в травні 2015 року, без будь-яких договорів з нею як власником майнових прав на цю квартиру та в період часу коли тривав судовий спір щодо вказаного майна. 11 березня 2021 року вона звернулась до ТОВ «ЮКБ» з заявою про надання інформації про всі можливі варіанти квартир, та місць під автомобіль, що можуть бути надані у їй власність, проте відповіді на її звернення надано не було. Також, вона зверталась до відповідача з заявою про надання інформації щодо підстав реєстрації 18 червня 2015 року права власності на квартиру АДРЕСА_5 за ОСОБА_1 , проте запити було проігноровано. У зв`язку з порушенням її прав вона звернулась до правоохоронних органів та 03 червня 2021 року органом досудового розслідування її заяву внесено до ЄРДР за № 12021221200000690 та 13 липня 2021 року визнано потерпілою у кримінальному провадженні, про що їй було видано пам`ятку. ТОВ «ЮКБ» не виконує обов`язки, передбачені умовами Договору № 42 від 10 січня 2006 року та ігнорує її звернення щодо видачі їй документів з метою мати можливість оформити право власності на квартиру та автомобільне місце, водночас, спірне майно, на яке вона має майнові права, продано іншій особі без її відома та згоди. Жодних цивільно-правових угод між позивачкою та ОСОБА_1 щодо майнових права на квартиру АДРЕСА_5 не укладалось, іншим особам, в тому числі відповідачу ТОВ «ЮКБ» повноважень на розпорядження її правами вона не надавала та не доручала вчинення жодних дій. Генеральний директор ТОВ «ЮКБ» ОСОБА_3 , укладаючи договір № 42-3 від 12 січня 2006 року «Про пайову участь в будівництві житлового будинку» разом зі всіма додатками до нього, між ТОВ «ЮКБ» та ОСОБА_3 достовірно знала про той факт, що за 2 дні до цього саме вона укладала договір № 42 зі всіма додатками від 10 січня 2006 року з самою позивачкою. Оформлюючи згодом від 21 травня 2015 року Акт прийому передачі квартири АДРЕСА_5 між ТОВ «ЮКБ», в особі директора ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 , представник ТОВ «ЮКБ» достеменно знала про те, що з початку 2009 року вартість цієї квартири вже повністю виплачена іншою особою, а тому, неправомірно оформила документи та надала можливість зареєструвати право власності на спірне майно за ОСОБА_1 , з огляду на що позивач вважає, що правочини укладені між ТОВ «ЮКБ» та ОСОБА_1 , свідоцтво про право власності від 18 червня 2015 року так і реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 є нікчемними. Оскільки після виконання умов інвестиційного договору інвестор набуває майнові права на об`єкт інвестування, які після завершення будівництва об`єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації трансформуються у право власності інвестора на проінвестований об`єкт з необхідністю державної реєстрації інвестором такого права за собою, то забудовник позбавлений права відчужувати об`єкт інвестування будь-якій іншій особі. Зважаючи на факт перебування з 2014 року по кінець 2021 року судових спорів між нею та ТОВ «ЮКБ» з приводу захисту майнових прав і, як наслідок, наявність підстав вважати, що її права будуть захищені в цьому судовому провадженні, строк звернення до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 є таким, що пропущений з поважних причин і підлягає поновленню. Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_2 у позові просить:

1. Зобов`язати ТОВ «ЮКБ» передати ОСОБА_2 документи для оформлення права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_6 , а саме: - Акт приймання-передачі квартири АДРЕСА_5 у власність ОСОБА_2 ; - Довідку про внесення ОСОБА_2 пайового внеску за квартиру АДРЕСА_5 в повному обсязі; - Засвідчену копію рішення виконавчого комітету Харківської міської ради, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна - жилому будинку адреси по АДРЕСА_4 ; - Довідку (виписку) з переліку осіб, які брали участь в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва, про участь ОСОБА_2 в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта- квартири АДРЕСА_5 ; - Технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_5 , виготовлений на ім`я ОСОБА_2 ; - Засвідчену копію технічного паспорту на об`єкт нерухомого майна - жилий будинок АДРЕСА_1 ; - Витяг з Державного земельного кадастру на земельну ділянку по АДРЕСА_1 ; - Копію Договору оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 ; - Засвідчену копію Декларації про готовність об`єкта до експлуатації закінченого будівництвом об`єкту - жилого будинку АДРЕСА_1 .

2. Визнати за ОСОБА_2 майнові права на трикімнатну квартиру АДРЕСА_5 (загальна площа якої складає 110, 7 м.кв, житлова площа якої складає 57,0 м.кв.) та майнові права на машиномісце (автомісце) № НОМЕР_1 , що знаходиться в житловому будинку з вбудовано- прибудованими адміністративними та торгівельними приміщеннями та підземним паркінгом по АДРЕСА_4 .

3. Поновити строк позовної давності щодо позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування квартири АДРЕСА_5 з незаконного володіння.

4. Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_5 , загальна площа якої складає 110,7 кв.м, житлова площа 55,7 кв.м.

5. Скасувати Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 22179540 від 18 червня 2015 року 12:13:05, прийняте державним реєстратором Шеховцовою М.Є., Харківського міського управління юстиції, Харківської області та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності: 10094116 від 28 травня 2015 року 10:29:28, що був здійснений на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 22179540 від 18 червня 2015 року 12:13:05 прийнятого державним реєстратором Шеховцовою Маргаритою Євгеніївною, Харківського міського управління юстиції, Харківської області, на 3-кімнатну квартиру загальною площею 110,7 (кв.м), житловою площею 55,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_6 за ОСОБА_1 .

6. Стягнути з відповідачів на користь позивачки сплачений судовий збір. 14 лютого 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву, в якому просила позов залишити без задоволення. Відзив на позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_2 не виконала зобов`язання Пайщика за Договором № 4 та замість підписання акту приймання-передання квартири, 03 червня 2006 року звернулась до ТОВ «ЮКБ» з письмовою заявою про розірвання Договору № 42 від 10 січня 2006 року та повернення грошових коштів, що підтверджується судовими рішеннями по справі № 638/20429/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «ЮКБ» про розірвання договору та стягнення суми. З 03 червня 2016 року і до 2022 року ОСОБА_2 послідовно та чітко в зверненнях до ТОВ «ЮКБ» та під час судового розгляду висловлювала та доводила свою позицію про розірвання договору та стягнення грошових коштів, відмовляючись при цьому від отримання будь- якої іншої квартири. 10 вересня 2014 року між нею, ОСОБА_3 та ТОВ «ЮКБ» був укладений договір № 42/11 про передання прав та обов`язків за договором про пайову участь в будівництві житлового будинку, за яким ОСОБА_3 передала ОСОБА_1 права та обов`язки в повному обсязі за договором № 42-3 про пайову участь в будівництві від 12 січня 2006 року, предметом якого була квартира АДРЕСА_3 , яка знаходиться на 8 поверсі та має проектну площу 110,7 кв.м. 10 вересня 2014 року ОСОБА_1 були внесені грошові кошти, які відповідали 100% вартості квартири АДРЕСА_3 . 21 травня 2015 року на виконання умов Договору № 42-3 від 12 січня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ЮКБ» був підписаний акт прийняття-передання квартири АДРЕСА_7 , який став підставою для отримання свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18 червня 2015 року. З 2015 року вона та члени її родини безперешкодно постійно володіють, користуються та мають право розпоряджатися квартирою АДРЕСА_5 , несуть всі витрати по утриманню квартири, за рахунок власних грошових коштів зробили в квартирі ремонт. 18 лютого 2022 року ТОВ «ЮКБ» подано відзив на позовну заяву, в якому позов просило залишити без задоволення. Відзив на позовну заяву мотивовано тим, що позивачкою не було належним чином виконано обов`язки за договором по пайову участь. Фактично нею було сплачено 667 397,00 грн замість 935 260,00 грн. У листопаді 2014 року позивачка вже зверталась до суду з позовом про розірвання Договору № 42 від 10 січня 2006 року. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2016 року позов задоволено частково. Розірвано договір № 42 від 10 січня 2006 року про пайову участь у будівництві житлового будинку від 10 січня 2006 року між ТОВ «ЮКБ» та ОСОБА_2 . В іншій частині відмовлено. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2016 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2016 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ «ЮКБ» про розірвання договору та стягнення суми відмовлено. Протягом шести років позивачка не вживала заходів щодо отримання квартири у власність за Договором пайової участі № 42 від 10 січня 2006 року, а, навпаки, намагалась відмовитись від неї, припинити дію договору. ОСОБА_2 не є власником жодної з квартир за адресою: АДРЕСА_1 , а тому підстави для задоволення позову відсутні. Квартира на яку позивач просить суд визнати право її власності не є тією квартирою, яка мала бути передана позивачці за Договором № 42 від 10 січня 2006 року. Квартира, на яку претендує позивачка знаходиться на 10, а не на 8 поверсі, має іншу площу та адресу, аніж ту, яка зазначена в договорі. За договором квартира розташована за адресою: АДРЕСА_1 , проте позивачка просить визнати за нею право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 . Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2023 року позов ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 є власником спірної квартири, зобов`язання за договором № 42 «Про пайову участь у будівництві житлового будинку» від 10 січня 2006 року нею виконано в повному обсязі, квартири сторін є одним і тим же об`єктом нерухомості, проте позивачкою обрано незалежний спосіб захисту у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки у випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України. Віндикація у вказаній ситуації не буде належним способом захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, оскільки за змістом статей 387, 388 ЦК України позов про витребування майна пред`являється власником до володільця спірного майна. 07 грудня 2023 року ОСОБА_5 , в інтересах якого діє адвокат Ігнатенко Ольга Олександрівна, на вказане судове рішення подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин по справі, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачка набула майнових прав на квартиру відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки нею виконано всі зобов`язання за договором № 42 від 10 січня 2006 року про пайову участь у будівництві житлового будинку - вартість квартири АДРЕСА_3 та автомісця № НОМЕР_1 сплачено в повному обсязі. Проте ТОВ «ЮКБ» ухиляється від виконання своїх зобов`язань за вказаним правочином. З 2014 року по кінець 2021 року відповідач приховував інформацію щодо передачі як майнових прав так і права власності на спірну квартиру іншим особам, про що їй остаточно стало відомо лише 20 червня 2022 року. Всі ці правочини спрямовані на позбавлення її права власності та заволодіння її майном, при чому в цей же період ТОВ «ЮКБ» надавало до суду в інших судових провадження документи на спірну квартиру на ім`я позивачки. В жовтні 2015 року, у справі 638/20429/14-ц ТОВ «ЮКБ» на виконання ухвали суду про витребування доказів подано копію технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_5 , виготовленого 06 червня 2014 року на ім`я ОСОБА_2 . Її квартира та квартира ОСОБА_1 є одним і тим же об`єктом нерухомості. Різні площі квартири АДРЕСА_3 є наслідком технічної інвентаризації одного і того ж самого об`єкта нерухомого майна, унаслідок помилок при визначенні площ приміщень, а також змін у плануванні квартири. Проте, у неї фактично відсутня реальна можливість набути спірну квартиру у власність з огляду на те, що право власності на неї зареєстровано за ОСОБА_1 . Визнання за нею майнових прав на трикімнатну квартиру АДРЕСА_5 та на машиномісце (автомісце) № НОМЕР_1 , що знаходиться в житловому будинку з вбудовано-прибудованими адміністративними та торгівельними приміщеннями та підземним паркінгом по АДРЕСА_4 є належною вимогою, яка в ефективний спосіб поновить її права. Оскільки після виконання умов інвестиційного договору інвестор набуває майнові права на об`єкт інвестування, які після завершення будівництва об`єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації трансформуються у право власності інвестора на проінвестований об`єкт з необхідністю державної реєстрації інвестором такого права за собою, то забудовник позбавлений права відчужувати об`єкт інвестування на користь будь-якої іншої особи. Отже, вона як інвестор наділений правом вимагати повернення належного їй об`єкта інвестування від будь-якої іншої особи. Вважає, що суд першої інстанції встановивши факт порушення прав позивачки, мав право вийти поза межі заявлених позовних вимог та відновити її порушене право власності, оскільки позовні вимоги у даній справі було заявлено з урахуванням висновків викладених у Постанові ВП ВС від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8 цс 21), які на момент звернення з позовом були релевантими. Судом першої інстанції не було розглянуто позовну вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на спірну квартиру за ОСОБА_1 , що була вчинена на підставі нікчемних правочинів. 13 лютого 2024 року ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Прокопенко Ю.О., подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що впродовж тривалого часу ОСОБА_2 не здійснювалось ніяких дій, які б свідчили про набуття нею права власності на спірну квартиру, та навпаки, вона неодноразово зверталась з заявами про розірвання договору та з 2016 року ініціювала відповідні судові провадження. Позивачкою не надано доказів, що за договором № 42 від 10 січня 2006 року вона набула права на квартиру, яка на теперішні час належить ОСОБА_1 на праві власності. Матеріали справи не містять будь-яких висновків експертів, що договір, укладений ТОВ «ЮКБ» з ОСОБА_2 , та договір, укладений ТОВ «ЮКБ» з ОСОБА_3 , а потім і з нею стосується одного й того ж об`єкту нерухомості. З 2015 року вона та члени її родини безперешкодно постійно володіють, користуються та мають право розпоряджатися квартирою АДРЕСА_5 , несуть всі витрати по утриманню квартири, за рахунок власних грошових коштів зробили в квартирі ремонт. Спірна квартира ніколи не знаходилась у власності та володінні ОСОБА_2 Задоволення позовних вимог за первісним позовом про витребування спірної квартири у ОСОБА_1 призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини, оскільки в такому випадку на відповідачку буде покладений індивідуальний та надмірний тягар. Заслухавши суддю-доповідача, представників позивачки адвокатів Гринченко Т. М. та ОСОБА_6 , які підтримали апеляційну скаргу, представника ОСОБА_1 адвоката Прокопенко Ю. О., яка проти скарги заперечувала, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з такого. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України. Судом встановлено, що 10 січня 2006 року між ОСОБА_2 та ТОВ «ЮКБ», в особі генерального директора ОСОБА_3 , укладено Договір № 42 «Про пайову участь у будівництві житлового будинку», за умовами якого ОСОБА_2 направляє власні грошові кошти на будівництво «Будинку» в порядку пайової участі, а Товариство взяло обов`язок забезпечити будівництво будинку, забезпечити виділення частки житлової площі (квартири) ОСОБА_2 в натурі після отримання технічного паспорта на «Будинок» відповідно до отриманих коштів та Додатків № 1 та № 2 до договору та передати у власність пайщика ОСОБА_2 квартиру в стані, відповідно Додатку № 1 до договору (характеристики квартири) (том. 1, а.с. 31-36). Згідно з п.1.1. вказаного Договору № 42 від 10 січня 2006 року будинок - будинок першої черги, що знаходиться в районі АДРЕСА_1 . Пунктом 2.4 Договору визначено дату закінчення будівництва з квартал 2008 року. Відповідно до п. 3.1., п. 3.2 та п.3.3 вказаного Договору (сума договору), загальна сума пайового внеску по фінансуванню будівництва складає 935 260 грн, що на день укладання Договору дорівнювало 185 200 доларів США. Розмір пайового внеску по фінансуванню будівництва «Машиномісця» на момент укладання цього Договору складає 126 250 грн, що на день укладання цього Договору дорівнювало 25 000 доларів США. Додатками № 1 до Договору № 42 від 10 січня 2006 року про пайову участь у будівництві житлового будинку визначено характеристики квартири, яка передається у власність ОСОБА_2 , а саме, квартира (з будівельним номером АДРЕСА_8 , проектна площа квартири 106,80 м.кв., кількість кімнат - 3, та автомобільне місце № 55 (а.с. 35 том 1). Відповідно до довідки про стан фінансування до Договору № 42 від 10 січня 2006 року про пайову участь у будівництві житлового будинку, виданої їй 23 березня 2009 року директором ТОВ «ЮКБ» Булік В.А., станом на 23 березня 2009 року внески по фінансуванню будівництва квартири АДРЕСА_3 до Додатку № 3 ОСОБА_2 виконані повністю, рішення з питання виплати курсової різниці в розмірі 8 545, 00 грн відкладається на кінець будівництва будинку (том 1, а.с. 37). Вказану курсову різницю позивачкою сплачено 11 грудня 2013 року, що підтверджується копією квитанції № 11159620 від 11 грудня 2013 року, виданою Укрсоцбанком (том 1, а. с. 38). 30 вересня 2013 року інспекцією ДАБК у Харківській області зареєстровано Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації № ХК 143132680341, а саме - будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими адміністративними та торговельними приміщеннями та підземним паркінгом по АДРЕСА_1 , замовник ТОВ «Юкрейніен Кепітел Білдинг» (том 1, а. с. 66-72). Рішенням Дзержинським районним судом міста Харкова 02 лютого 2016 року по справі 638/20429/14-ц розірвано договір № 42 про пайову участь в будівництві житлового будинку від 10 січня 2006 року між ТОВ «ЮКБ» та ОСОБА_2 . Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2016 року вказане рішення суду першої інстанції було скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ «ЮКБ» про розірвання договору та стягнення суми відмовлено в повному обсязі. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з відсутності підстав, передбачених чинним законодавством, для розірвання договору про пайову участь у будівництві житлового будинку від 10 січня 2006 року, укладеного між сторонами. Як вбачається з рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2016 року у справі № 638/20429/14-ц згідно з Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка зареєстрована Інспекцією ДАБК у Харківській області 30 вересня 2013 року, будинок по АДРЕСА_1 визнано закінченим будівництвом і готовим до експлуатації. Крім того згідно з копією технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_3 , яка згідно додатку №1 до Договору № 42 будувалася для позивача, саме ОСОБА_2 є власником цієї квартири. Таким чином, свої зобов`язання забудовник, хоча і з порушенням строку виконання, виконав до звернення ОСОБА_2 із письмовою заявою до забудовника про розірвання договору і до звернення позивача із позовом до суду. Представник відповідача зазначив, що ОСОБА_2 була повідомлена про закінчення будівництва будинку та можливість отримати квартиру, але вона відмовилася вид подальшого спілкування. Позивачка після закінчення будівництва була повідомлена про це, оскільки у позові, який надійшов до Дзержинського районного суду понад рік після закінчення будівництва, а саме у листопаді 2014 року, вона зазначала, що передбачена їй квартира АДРЕСА_3 знаходиться на 8 поверсі, а не на 10 поверсі будинку. Згідно помилки стосовно того на якому поверсі повинна знаходитися квартира (будівельний номер якої, згідно додатку №1 до договору визначено 42) відповідач зазначив, що аналогічну квартиру вони мають можливість позивачу надати, але вона, і це заявлено в апеляційному суду, отримувати будь яку квартиру від відповідача не бажає, оскільки, на думку її представника, кошти, які вона сплачувала як внески на пайову участь у будівництві, відповідачем використовувалися не за призначенням. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2016 року залишено без змін (том 1, а.с. 75-91). Після введення будинку в експлуатацію, рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 24 грудня 2014 року № 859 вказаному об`єкту, що мав будівельну адресу по АДРЕСА_1 , було присвоєно адресу: АДРЕСА_4 . 06 червня 2014 року на ім`я ОСОБА_2 було виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_5 , згідно з яким технічними характеристиками квартири є квартира посімейного заселення, розташована на 8-му поверсі 16-ти поверхового будинку та складається з 3-х кімнат житловою площею 57, 0 кв.м., загальна площа квартири 110,7 кв.м. з планом квартири АДРЕСА_5 (том 1, а. с. 111-112). 11 березня 2021 року ОСОБА_2 подано заяву до ТОВ «ЮКБ» про надання в письмовому вигляді інформації про всі можливі варіанти квартир та місць під автомобіль, що можуть бути надані їй у власність з метою виконання зі сторони ТОВ «ЮКБ» зобов`язань за Договором від 10 січня 2006 року про пайову участь у будівництві житлового будинку по АДРЕСА_4 ; надання належним чином оформленого акту приймання-передачі квартири на ім`я ОСОБА_2 с завчасним письмовим повідомленням про необхідність з`явитись для укладання всіх необхідних документів; надати також ОСОБА_2 всі необхідні документи, передбачені законом, з метою їй мати можливість самостійно звернутись до реєстратора та відповідно до вимог чинного законодавства належним чином зареєструвати своє право власності на квартиру в будинку по АДРЕСА_4 (том 1, а. с. 92 94). 12 березня 2021 року на адресу відповідача ТОВ «ЮКБ» було направлено адвокатський запит ОСОБА_7 з проханням надати інформацію, на якій підставі право власності на квартиру АДРЕСА_5 , було передано та зареєстровано за ОСОБА_1 ще з 18 червня 2015 року, якщо вказана квартира будувалась саме для ОСОБА_2 , з проханням надати копії всіх документів, що стали підставою для оформлення права власності на вказану квартиру на ім`я ОСОБА_1 та проханням повідомити чи надавала згоду (письмову) ОСОБА_2 на передачу у власність квартири АДРЕСА_5 , яка будувалась саме для неї та була оплачена нею в повному обсязі, іншій будь-якій особі (том 1, а. с. 97 - 101). Окрім цього, 12 квітня 2021 року вищевказаний адвокатські запити було вручені під особистий підпис директору ТОВ «ЮКБ» ОСОБА_3 (том 1, а. с. 102-109). 12 січня 2006 року між ТОВ «ЮКБ», в особі генерального директора ОСОБА_3 , з однієї сторони, та ОСОБА_3 « ОСОБА_8 », з іншої сторони, укладено Договір № 42-3 про пайову участь у будівництві житлового будинку, відповідно до якого Пайщик направляє власні грошові кошти на будівництво «Будинку» в порядку пайової участі, а Товариство взяло обов`язок забезпечити будівництво будинку, забезпечити виділення частки житлової площі (квартири) в натурі після отримання технічного паспорта на «Будинок» відповідно до отриманих коштів та Додатків № 1 та № 2 до договору та передати у власність пайщика квартиру в стані, відповідно Додатку № 1 до договору (характеристики квартири) (том 1, а. с. 188-192). 10 вересня 2014 року між ОСОБА_3 , з однієї сторони, ОСОБА_1 , з іншої сторони, та ТОВ «ЮКБ», в особі генерального директора ОСОБА_3 , з третьої сторони укладено договір 42/П про передачу прав та обов`язків за договором про пайову участь у будівництві житлового будинку відповідно до умов якого, Первинний пайщик ОСОБА_3 уступає, а Новий пайщик ОСОБА_1 приймає права та обов`язки в повному обсязі за Договором № 42-3 від 12 січня 2006 року про пайову участь у будівництві житлового будинку, укладеному між первинним пайщиком та ТОВ «ЮКБ» (том 1, а. с. 193 194). Відповідно до Довідки про стан фінансування за договором пайової участі в будівництві житлового дома № 42/П від 28 серпня 2014 року ОСОБА_1 сплачено 100% вартості квартири у сумі 2 200 000 грн (том 1, а.с. 196). 18 червня 2015 року ОСОБА_1 отримано Свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_5 , індексний номер 39312730, виданого Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області 18 червня 2014 року, державний реєстратор - ОСОБА_9 (том 1, а. с. 195). Відповідно до висновку експерта № 19578 за результатом проведення судової будівельно-технічної експертизи 21 вересня 2022 року надані технічні паспорти на квартиру АДРЕСА_5 (один від 06 червня 2014 року на ім`я ОСОБА_10 та другий від 22 травня 2015 року на ім`я ОСОБА_1 ), є технічними паспортами на одне і те саме нерухоме майно, а саме трикімнатну квартиру, загальною площею 110,7 м.кв., що знаходиться на 8 поверсі 16 поверхового будинку за адресою: АДРЕСА_6 (див. дослідження з 1 питання). Технічні паспорти, що є наслідком технічної інвентаризації одного і того ж самого об`єкта нерухомого майна, мають розбіжності у житловій площі квартири (в технічному паспорті від 06 червня 2014 року житлова площа вказана 57,0 м. кв., а в технічному паспорті від 22 травня 2015 року житлова площа вказана 55,7 м. кв.), унаслідок помилок при визначенні площ приміщень, а також змін у плануванні квартири АДРЕСА_5 (див. дослідження з 2 питання) (том 2, а. с. 209-238). Частиною 3 статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» закріплено порядок інвестування та фінансування об`єктів житлового будівництва, зокрема, з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості. Відповідно до положень статей 4, 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). Згідно з пунктом 6 статті 7 цього Закону інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою. У статті 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» вказано, що об`єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном. Згідно зі статтею 177 ЦК України до об`єктів цивільних прав відносяться речі, майнові права та інше. Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина 1 статті 190 ЦК України). За правилами статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування). Майнове право є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право є обмеженим речовим правом, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства. За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є визнання права. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно із частиною 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає, зокрема, з договорів та інших правочинів, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За правилом статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Верховний Суд неодноразово вказував, що у разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов`язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, ефективним способом захисту порушених прав є визнання майнових прав на об`єкт інвестування. За загальним правилом судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується та оспорюється. Частиною 1 статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина 2 статті 328 ЦК України). Відповідно до частини 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Відповідно до частини 1 статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Положенням пункту 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553), для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартиру, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються такі документи: 1) документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо; 2) технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартиру, житлове, нежитлове приміщення тощо). У разі коли державна реєстрація права власності здійснюється на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого завершено та який прийнято в експлуатацію після 01 січня 2013 року також обов`язково зазначаються у відповідній заяві відомості про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, та подаються завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб, копії: документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадків державної реєстрації права власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна); документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна до його реконструкції, - у разі державної реєстрації права власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна (крім випадків, коли право власності на такий об`єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав або коли законодавством не передбачено оформлення та видачу документа на такий об`єкт нерухомого майна). У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі. Відомості про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не зазначаються, а завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб, копії документів, передбачені цим пунктом, не подаються у разі, коли такою особою відповідно до пункту 77 цього Порядку подано зазначені відомості та документи для долучення їх до Державного реєстру прав. Зазначеними нормами встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Таким чином, саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною 4 статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, інвестор після виконання ним фінансових зобов`язань за укладеними договорами купівлі-продажу цінних паперів та резервування об`єкта нерухомості (чи аналогічними правочинами, що підтверджують здійснення інвестування) отримує документи, які підтверджують реальність такого правочину та встановлюють для нього його особисті майнові права на конкретний об`єкт нерухомого майна. Для отримання права власності на такий об`єкт нерухомості інвестор має трансформувати свої майнові права у власність шляхом державної реєстрації речових прав на цей об`єкт нерухомості, але виконати це можна лише за умов завершення будівництва новоствореного об`єкта нерухомості відповідно вимог чинного законодавства та прийняття такого нерухомого майна до експлуатації (статті 328, 331 ЦК України). Отже, саме інвестор є особою, яка первісно набуває право власності на об`єкт нерухомого майна, що споруджений за його кошти. Разом з тим, у разі вчинення самочинного будівництва об`єкту нерухомого майна інвестор, рівно як і забудовник, не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (стаття 376 ЦК України). Інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов`язаними зі створенням об`єкту нерухомого майна, а тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав та витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи (статті 392, 388 ЦК України). При цьому не вимагається визнання недійсними нікчемних правочинів, які спрямовані на незаконне заволодіння майном інвестора іншими особами (стаття 228 ЦК України). Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 14 грудня 2021 року у справі №344/16879/15-ц, укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому. Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині 1 статті 182 та частині 2 статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить. Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства. Відповідно до частин 1 та 2 статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України. У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності. Суб`єктом вимог про визнання права власності може бути будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи. Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин. Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права. Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права. Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, а специфіка інвестування в об`єкти будівництва та визначення новоствореного майна як об`єкта захисту права, відмінного від майнових прав на етапі укладення договорів про інвестування в будівництво, які мають різні назви, повинні тлумачитися на користь тієї особи, права якої порушено. Практика визнання права власності на об`єкти нерухомості, розміщені у введених в експлуатацію будинках та спорудах, з огляду на відсутність у позивачів можливості оформити право власності в позасудовому порядку як ефективного способу захисту порушених прав підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18), від 03 квітня 2019 року у справі № 1609/6643/12 (провадження № 14-107цс19), від 15 травня 2019 року у справі № 522/102/13-ц (провадження № 14-38цс19), від 29 травня 2019 року у справі № 1609/6645/12 (провадження № 14-220цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 761/3428/15-ц (провадження № 14-268цс19). Отже, у випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду у вказаних постановах доходила висновку, що положення статті 392 ЦК України підлягають застосуванню до правовідносин, що виникли між особою, яка відчужила майнові права на квартиру в багатоквартирній новобудові (Сторона 1) та особою, яка такі права придбала (Сторона 2) у випадку, коли об`єкт будівництва (багатоквартирна новобудова) зданий в експлуатацію, проте Сторона 1 не виконує умови зазначеного договору з передачі Стороні 2 усіх необхідних документів для оформлення права власності на квартиру, вартість якої Сторона 2 сплатила в повному обсязі, та не визнає права Сторони 2 на цю збудовану квартиру. Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_2 просить захистити її порушене право власності, оскільки нею виконано умови договору про пайову участь, внесено кошти у повному обсязі, проте наразі отримати належне нерухоме майно вона не має можливості у зв`язку з неправомірними діями відповідача, якій передав її квартиру іншій особі. Розглядаючи справу, суд першої інстанції надавши оцінку доказам по справі, дійшов обґрунтованого висновку, що квартира, яка була предметом договору пайової участі, укладеного з ОСОБА_2 та квартира, право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_1 , є тотожними об`єктами, проте відмовив у задоволенні позову у зв`язку з обранням неналежного способу захисту. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98). Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20). У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 726/1524/19 (провадження № 61-1946св21) вказано, що: «задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Виходячи з цього в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності слід відмовити. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову. Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права». Разом з тим Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що законодавство не передбачає, що може бути лише один ефективний та належний спосіб захисту інтересу та/або порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За певних законодавчих умов, якщо визнання правочину недійсним (зокрема, договору купівлі-продажу від 25 червня 2020 року) не є обов`язковою умовою реалізації можливостей захисту прав, наданих статтею 388 ЦК України, то це ще не означає, що таке визнання правочину недійсним не може бути самостійним не менш ефективним способом захисту, якщо він відповідно до умов законодавства призводить до досягнення мети - захисту права та/або інтересу, зокрема, повернення законному власнику у титульне володіння його нерухомого майна. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, ЄСПЛ у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» («Chahal v. The United Kingdom», заява № 22414/93, п. 145) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (дивитись рішення ЄСПЛ від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» («Afanasyev v. Ukraine», заява № 38722/02, п. 75)). Однак ці висновки треба розуміти як обов`язок суду не допустити прийняття судового рішення, яке утворює зазначені складності у його виконанні. Але це не означає підставу відмови у задоволенні позову особи, чиї права порушені. Тобто висновок суду про обрання позивачем неефективного (неналежного) способу захисту порушеного права не має зводитись до відмови позивачу у позові, якщо суд встановить, що порушення права позивача дійсно мало місце. Частина 3 статті 16 ЦК України визначає виключні випадки, за яких суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи, такої підстави для відмови у захисті цивільного права та інтересу особи, як обрання позивачем неефективного способу захисту, не містить жодна норма права. Більш того частина 2 статті 16 ЦК України прямо уповноважує суд захистити цивільне право або інтерес іншим способом, окрім перелічених у цій статті, який (1) встановлений договором, (2) встановлений законом (що кореспондує частині 1 статті 5 ЦПК України) чи (3) встановлений судом у визначених законом випадках (чому відповідає частина 2 статті 5 ЦПК України). Спосіб захисту, про який позивач просить суд, визначається ним у предметі позову - матеріально-правовій вимозі позивача до відповідача, щодо якої позивач звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів. Така матеріально-правова вимога може бути словесно сформульована позивачем у довільний спосіб, але саме завдання суду полягає в тому, щоб розтлумачити про який саме спосіб захисту просить позивач: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10)визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Таким чином, розглядаючи спір, суд не обмежений у застосуванні принципу jura novit curi («суд знає закони») як у дослідженні підстав позову, так і у тлумаченні його предмету. Якщо позивач хоче повернути майно, то він хоче саме повернути майно незалежно від словесного вираження своєї вимоги, якщо ж позивач хоче отримати кошти, то він хоче отримати саме кошти, не дивлячись на те, чи він просить зобов`язати відповідача їх сплатити чи просить стягнути кошти з відповідача. Суд лише повинен розтлумачити чи такі вимоги є, до прикладу, вимогами про відновлення становища, яке існувало до порушення, чи вимогами про примусове виконання обов`язку в натурі та правильно викласти резолютивну частину судового рішення так, щоб воно було виконуваним. Це підтверджується й власними висновками Великої Палати Верховного Суду (дивитись, наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.47), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)). Зокрема, Велика Палата Верховного Суду пояснила, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина 1 статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини 5 статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14?208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12?148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20). Отже, враховуючи предмет спору, вимоги позивачки ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, характер спірний правовідносин, принципи цивільного судочинства, а саме - справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, зважаючи на тривалість судового розгляду щодо вказаного договору «Про пайову участь у будівництві житлового будинку» та спірної квартири, судова колегія вважає, що порушене право ОСОБА_2 підлягає захисту шляхом витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення. Отже, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову ОСОБА_2 у частині вирішення спору про витребування майна. Щодо строку позовної давності, то судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. Обґрунтовуючи причини пропуску строку позовної давності, ОСОБА_2 зазначає, що позов про витребування пред`явлено лише у 2021 році, оскільки впродовж 2014-2021 років між нею та ТОВ «ЮКБ» існували судові провадження щодо договору про пайову участь і в неї були законні очікування, що її права будуть відновлені в межах інших судових проваджень. Також зазначала, що під час судового спору їй стало відомо від представника ТОВ «ЮКБ» про неможливсть видати ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_3 або іншу аналогічну, оскільки вказане майно передано у власність іншої особи. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки. Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму). Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України). Тлумачення частини 1 статті 261 ЦК України свідчить про те, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна. Закон не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб. Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128 гс 19). Відповідно до частини 5 статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97 гс 19). У пункті 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50 гс 20) вказано, що питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. У пункті 122 Велика Палата Верховного Суду вказала, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у 2014 році ОСОБА_2 зверталась до суду з позовом до ТОВ «ЮКБ» про розірвання договору та стягнення суми. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2016 року, залишеним без змін Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року, вказаний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення. У грудні 2016 року повторно ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ТОВ «ЮКБ» про розірвання договору та стягнення суми. Вказаний позов було залишено без розгляду 19 січня 2022 року. Отже, з 2014 року позивачка мала законні очікування вирішення спору щодо договору про пайову участь. Також, судова колегія враховує, що про реєстрацію право власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 , тобто, про порушення її прав, позивачці стало відомо лише у 2021 році при розгляді іншої судової справи. За таких обставин суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності. Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). ОСОБА_2 при зверненні до суду з позовом сплачено 13166 грн, при зверненні до суду з апеляційною скаргою 19752 грн (том 1, а.с. 147, том 4, а.с. 65). Апеляційним судом задоволено позовну вимогу майнового характеру, ціна позову визначена позивачкою у розмірі 935260 грн- вартість квартири, яка обумовлена договором про пайову участь. Отже, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 має бути компенсовано 9352,6 (935260 х 1%) грн судового збору за подання позовної заяви та 14028,90 (9352,6 х 150%) грн судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги, а всього 23381,50 грн Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 376, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2023 року в частині вирішення спору про витребування квартири скасувати та ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейніен Кепітел Білдінг», ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити. Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартиру загальною площею 110,7 кв.м, житловою площею 55,7 кв.м. АДРЕСА_5 . Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_9 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) 23 381 (двадцять три тисячі триста вісімдесят одна) грн 50 коп судово збору. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 25 березня 2024 року Головуючий Ю.М. Мальований Судді І.В. Бурлака В.Б. Яцина