LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Волинський апеляційний суд161/19539/23

від 26.03.2024НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

Справа № 161/19539/23 Головуючий у 1 інстанції: Крупінська С. С. Провадження № 22-ц/802/359/24 Доповідач: Матвійчук Л. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 березня 2024 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Матвійчук Л. В., суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2024 року, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2023 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі АТ «А-Банк») звернулося до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 13 вересня 2016 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви № б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами складає договір про надання банківських послуг. На підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку відповідачу було надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,4% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Однак, відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував. Станом на 15 вересня 2023 року у нього утворилася заборгованість у розмірі 14 601 грн 12 коп., з них: 8 328 грн 97 коп. - заборгованість за кредитом; 6 272 грн 15 коп. - заборгованість по відсоткам. Ураховуючи наведене, АТ «А-Банк» просило суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 13 вересня 2016 року у розмірі 14 601 грн 12 коп. та понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684 грн. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2024 року позов АТ «А-Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 13 вересня 2016 року у розмірі 14 601 грн 12 коп. та понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684 грн. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові АТ «А-Банк». Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову та стягнення з нього на користь банку заборгованості за кредитним договором № б/н від 13 вересня 2016 року у розмірі 14 601 грн 12 коп. та судових витрат, наявність якої позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що на його думку, виключає можливість її стягнення. Тому вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов АТ «А-Банк». У відзиві на апеляційну скаргу позивач АТ «А-Банк», вважаючи оскаржуване рішення правильним по суті та справедливим, просило вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження та без повідомлення учасників справи. За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою прийняття постанови у цій справі є 26 березня 2024 року - дата складення повного судового рішення. Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру кредитної заборгованості та стягнення судового збору зміні, виходячи з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що 13 вересня 2016 року ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку шляхом підписання відповідної анкети-заяви. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами складає договір про надання банківських послуг (а.с.8). Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 15 вересня 2023 року становить 14 601 грн 12 коп., з них: 8 328 грн 97 коп. - заборгованість за кредитом; 6 272 грн 15 коп. - заборгованість по відсоткам (а.с.5-7). Задовольняючи позов АТ «А-Банк» та стягуючи на його користь з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 13 вересня 2016 року у розмірі 14 601 грн 12 коп., суд першої інстанції виходив з того, що сторони кредитного договору погодили розмір кредиту та процентну ставку за користування ним. Однак повністю з такими висновками суду не можна погодитись. Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 цього Кодексу встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У даному випадку умови договору приєднання розроблені позивачем по справі АТ «А-Банк», тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Банком як доказ укладення договору з відповідачем суду надано анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, а також Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк». Разом з тим суд першої інстанції не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та Правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). В анкеті-заяві позичальника від 13 вересня 2016 року, яка наявна в матеріалах справи, процентна ставка не зазначена. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по відсоткам за користування кредитом. В позовній заяві позивач зазначає, що на підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у А-Банку відповідачу було надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,4% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, що відповідає розміру, встановленому Тарифами банку. Проте, такі докази в матеріалах справи відсутні. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися ним самим в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов та Правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Наведене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17. З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що за відсутності погодження сторонами в кредитному договорі умов щодо розміру та порядку сплати відсотків, у даному випадку підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по відсоткам у розмірі 6 272 грн 15 коп. відсутні. Судом першої інстанції з матеріалів справи та наданих банком доказів також встановлено, що відповідач користувався наданими банком кредитними коштами. Ураховуючи ту обставину, що фактично отримані та використані позичальником кошти за тілом кредиту у розмірі 8 328 грн 97 коп. в добровільному порядку АТ «А-Банк» не повернуті, а також положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку, визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про стягнення на користь банку з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту у вказаному розмірі. Наведене узгоджується із вищезгаданим правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що у нього відсутня заборгованість перед банком і останнім не підтверджена належними доказами, є безпідставними, оскільки з розрахунків наданих позивачем в підтвердження позовних вимог вбачається, що відповідач активно користувався послугами банку, отримував картки банку та здійснював операції із коштами. Отже, доводи відповідача не спростовують наявної заборгованості за тілом кредиту, ним не надано доказів відсутності заборгованості перед банком, не спростовано розмір заборгованості, а тому сума заборгованості за тілом кредиту з нього підлягає стягненню на користь банку. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже, рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 376 ЦПК України, необхідно в частині визначення розміру кредитної заборгованості змінити з наведених вище підстав. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України). Згідно з частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційним судом у цій справі оскаржуване рішення суду змінюється, тому відповідно до наведених положень ЦПК України суд змінює розподіл судових витрат. З відповідача ОСОБА_1 на користь позивача АТ «А-Банк» пропорційно розміру задоволених позовних вимог підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 529 грн 88 коп. (57% задоволених позовних вимог), а з позивача АТ «А-Банк» на користь відповідача ОСОБА_1 у зв`язку із частковим задоволенням його апеляційної скарги судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 729 грн 57 коп. (42,96% задоволених вимог апеляційної скарги). Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Враховуючи наведене та положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне зобов`язати позивача АТ «А-Банк», на яке покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю судових витрат відповідачу ОСОБА_1 у розмірі 199 грн 69 коп. (1 729 грн 57 коп. 1 529 грн 88 коп.). Керуючись статтями 268, 367-369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2024 року у цій справі в частині визначення розміру кредитної заборгованості та стягнення судового збору змінити. Позов Акціонерного товариства «Акцент-Банк» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 13 вересня 2016 року у розмірі 8 328 (вісім тисяч триста двадцять вісім) гривень 97 (дев`яносто сім) копійок. Стягнути з Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 199 (сто дев`яносто дев`ять) гривень 69 (шістдесят дев`ять) копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий-суддя Судді:

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»