Постанова 4807 № 334/870/23

Дата документу 13.03.2024 Справа № 334/870/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №334/870/23 Головуючий у 1 інстанції Фетісов М.В. Провадження № 22-ц/807/141/24 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. № 22-ц/807/141/24-2 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2024 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Крилової О.В. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2023 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних позовних вимог щодо предмета спору, Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова Компанія КРЕДО» про відшкодування шкоди, В С Т А Н О В И ЛА: У лютому 2023 року представник позивача адвокат Тихоліз С.П. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача завдану шкоду в сумі 110680,83 гривень. Позов обґрунтовано тим, що позивач є власником транспортного засобу марки КІА MAGENTIS, реєстраційний номер НОМЕР_1 . 09.04.2022 о 08.30 годині в м. Запоріжжя на перехресті вулиць Інститутська та Каширське шосе водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем BMW 316, державний номер НОМЕР_2 , рухаючись по другорядній дорозі не надав перевагу автомобілю, який рухався по головній дорозі, у результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем RENAULT MEGANE, реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_4 , який в свою чергу за інерцією здійснив зіткнення з автомобілем KIA MAGENTIS, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 .. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди зазначені транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків, травмованих немає. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 16.11 ПДР. У відношенні ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за статтею 124 КУпАП. Постановою Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 03.06.2022 у справі № 334/1482/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. На час вчинення правопорушення цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована ТДВ СК "КРЕДО". 19.05.2022 ОСОБА_3 звернувся до страхової компанії з заявою на виплату страхового відшкодування. Відповідно до Звіту № 19818/300491 від 16.05.2022 вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля KIA MAGENTIS, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу 0,70 та без врахування ПДВ, склала 59269,47 гривень. 22.09.2022 на картковий рахунок ОСОБА_3 отримав грошові кошти в сумі 59269,47 гривень. ОСОБА_3 не погодився зі Звітом, виконаним оцінювачем ОСОБА_5 , який не має кваліфікації судового експерта, та не може виконувати товарознавчі експертизи, які можуть бути використані судом для встановлення розміру матеріального збитку, спричиненого власнику транспортного засобу, у результаті дорожньо-транспортної пригоди. Згідно з Висновком експертного транспортно-товарознавчого дослідження по визначенню вартості збитку, завданого власнику КТЗ № 103 від 21.10.2022, складеного експертом ОСОБА_6 по автомобілю позивача марки КІА MAGENTIS, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартість матеріального збитку у результаті пошкодження з ПДВ складає 157850,30 гривень. Таким чином, різниця між страховим відшкодуванням та загальною вартістю матеріального збитку складає 98580,83 гривень. Також ОСОБА_3 поніс витрати на евакуацію транспортного засобу в сумі 1600,00 гривень та на послуги експерта ОСОБА_6 по визначенню вартості матеріального збитку в сумі 3500,00 гривень. 13.12.2022 ОСОБА_3 було направлено на адресу ОСОБА_1 претензію про сплату коштів в рахунок відшкодування збитків, завданих у результаті ДТП від 09.04.2022. 20.12.2022 ОСОБА_1 надав лист про надання копій доказів сплати страховою компанією вказаної у Претензії суми та копії звіту, на підставі якого страховик сплатив вказану суму. 04.01.2023 ОСОБА_3 направив на адресу ОСОБА_1 копії документів, однак, до цього часу відповіді на Претензію не надано, збитки не відшкодовані. Окрім матеріальної шкоди, позивачу завдано моральну шкоду, яка полягає в душевних хвилюваннях, необхідності витрачати додаткові власні кошти та зусилля на відновлення транспортного засобу та позбавлення можливості користуватися власним транспортним засобом як для пересування, так і для заробітку коштів. ОСОБА_3 заробляв на життя тим, що працював таксистом, тобто використовував свій транспортний засіб в умовах військового стану в Україні для забезпечення своєї родини матеріально: перевозив пасажирів, за що отримував грошові кошти. У результаті ДТП уже понад 10 місяців авто технічно пошкоджене, що унеможливлює його експлуатацію. Це спричиняє ОСОБА_3 душевні страждання через неможливість матеріального забезпечення своєї родини, а також неможливість використати свій автомобіль для виїзду родини за межі м. Запоріжжя, яке систематично піддається ракетним атакам по цивільній інфраструктурі, в тому числі по житловій забудові. Позивач оцінює завдану моральну шкоду в сумі 7000,00 гривень. Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 завдану шкоду у сумі 110 680,83 грн: -98 580,83 грн різниця між страховим відшкодуванням та реальною вартістю завданої шкоди); -1 600, 00 грн завдана шкода за послуги евакуатора; -3 500,00 грн за послуги судового експерта по визначенню розміру матеріального збитку; -7 000,00 грн завданої моральної шкоди. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 усі документально підтверджені судові витрати. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2023 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 компенсацію шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди у сумі 105 580 гривень 83 копійки. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати у сумі 800 гривень 71 копійка. 28 вересня 2023 року ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_7 звернувся до суду з заявою про стягнення судових витрат по справі. Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2023 року заяву про стягнення судових витрат задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 14 776 гривень 08 копійок. Не погоджуючись із вказаним рішеннями суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційні скарги, в яких зазначає про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить: -скасувати рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2023 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог про стягнення завданої матеріальної шкоди у сумі 98 580,83 грн відмовити повністю, в частині стягнення моральної шкоди вирішити враховуючи фактичні обставини справи та наявні докази; -скасувати додаткове рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2023 року та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення судових витрат відмовити повністю. Апеляційна скарга на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2023 року обґрунтована тим, що судом не вірно застосовано норми матеріального права, загальний розмір суми матеріального збитку не перевищує ліміт відповідальності Страховика, не залучено Страховика як співвідповідача. Апеляційна скарга на додаткове рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2023 року обґрунтована тим, що відсутні у якості додатків до Заяви позивача (представника) про стягнення судових витрат опис наданих послуг та акт приймання-передачі наданої правової допомоги, що є підставою для скасування додаткового судового рішення та ухвалення нового. 28 листопада 2023 року до Запорізького апеляційного суду від представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_7 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 14 лютого 2024 року залучено у цій справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова Компанія «КРЕДО», ЄДРПОУ 13622789. 21 лютого 2024 року від Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова Компанія «КРЕДО» надійшла заява про розгляд справи без участі представника Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова Компанія «КРЕДО». 05 березня 2024 року від Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова Компанія «КРЕДО» надійшли додаткові пояснення, які просило врахувати при винесенні рішення у справі. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають збитки у вигляді знищення транспортного засобу, оскільки відповідача визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, в результаті якого позивачу завдано матеріальних збитків, окрім цього, суд дійшов висновку, що факт заподіяння моральної шкоди позивачу є безсумнівним. Колегія суддів не може погодитись з зазначеним рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне. Судом встановлено, що 09.04.2022 о 08.30 годині в м. Запоріжжі на перехресті вул. Інститутська та Каширське шосе водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем BMW 316, державний номер НОМЕР_2 , рухаючись по другорядній дорозі не дав дорогу автомобілю, який рухався по головній дорозі, у результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем RENAULT MEGANE, державний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_4 , який в свою чергу за інерцією здійснив зіткнення з автомобілем КІА MAGENTIS, державний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 . При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальної шкоди, травмовані відсутні. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 16.11 ПДР, за що передбачена відповідальність за статтею 124 КУпАП. Вказані обставини встановлені постановою Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 03.06.2022 у справі № 334/1482/22, яка набрала законної сили 14.06.2022 та відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК Україниє обов`язковими для суду, що розглядає цю справу про правові наслідки дій ОСОБА_1 , стосовно якого ухвалена постанова суду, в питанні, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 була застрахована ТДВ СК«КРЕДО» на підставі Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 206755466 від 11.11.2021. Сума страхового відшкодування на одного потерпілого становила: за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю 260000 гривень, за шкоду, заподіяну майну 130000 гривень. 19.05.2022 ОСОБА_3 звернувся до ТДВ СК«КРЕДО» з заявою про виплату страхового відшкодування, в якій просив виплатити страхове відшкодування у зв`язку з настанням страхового випадку - ДТП, яка сталася 09.04.2022. Відповідно до листа ТДВ СК«КРЕДО» № 3113 від 08.11.2022 та звіту № 19818/3004915 від 16.05.2022, складеного ТОВ «ЮЖТРАНСІНВЕСТ» на замовлення ТДВ СК «КРЕДО», вартість відновлювального ремонту транспортного засобу KIA MAGENTIS, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з урахуванням зносу вузлів і деталей, без урахування ПДВ, складає 59269,47 гривень. Страхове відшкодування в сумі 59269,47 гривень було виплачене ТДВ СК «КРЕДО» позивачу ОСОБА_3 22.09.2022, що підтверджується випискою по надходженню по картці. Крім цього, позивачем понесені витрати, пов`язані з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди, в сумі 1600 гривень, що підтверджується Актом № 79 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 09.04.2022 та розрахунковою квитанцією Серії МААА № 367881 від 09.04.2022. 13.12.2022 позивач звернувся до відповідача з Претензією про здійснення відшкодування завданих матеріальних збитків внаслідок ДТП в сумі 88380 гривень. Відповідно до листа відповідача від 20.12.2022 він просив надати йому докази сплати страховою компанією 22.09.2022 суми, вказаної у претензії, та підстави сплати страховою компанією страхового відшкодування (звіт або висновок). 03.01.2023 ОСОБА_3 були надіслані відповідачу відповідь ТДВ «СК КРЕДО», звіт № 19818/3004915 від 16.05.2022 та виписка АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про виплату страхового відшкодування, що підтверджується супровідним листом на додаткові матеріали до Претензії від 03.01.2023 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Відповідно до висновку експерта від 27.07.2023 № 329-23 вартість відновлювального ремонту з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу складників транспортного засобу KIA MAGENTIS, реєстраційний номер НОМЕР_1 , завданого внаслідок ДТП 09.04.2022, складає 145856,21 гривень, вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу ОСОБА_3 , складає 163013,18 гривень, вартість утилізації транспортного засобу з урахуванням аварійних пошкоджень складає 48972,70 гривні. В результаті розгляду справи, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, в сумі 105580,83 гривень, яка складається з: різниці між завданими збитками та вартістю виплаченого страхового відшкодування в сумі 98580,83 гривень та компенсації моральної шкоди в сумі 7000 гривень. Судом першої інстанції вірно визначено норми матеріального права, що мають бути застосовані під час розгляду справи, однак невірно їх застосовано. Частиною першою статті 1166 ЦК Українипередбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК Україниджерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України). Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК Українистрахова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Згідно зі статтею 1194 ЦК Україниособа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Нормами статті 999 ЦК Українипередбачено, що законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону). Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. За змістом Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. З огляду на зазначене сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу. Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов`язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик. Разом із тим зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, у якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, унаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною. При цьому, потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором на його, третьої особи, користь страховик зобов`язаний виконати обов`язок зі здійснення страхового відшкодування. Потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК Українипідстав. Такі правові висновки Верховний Суд України висловив у постановах від 20 січня 2016 року та від 26 жовтня 2016 року, які підлягають застосуванню при розгляді судами справ у подібних спірних правовідносинах. Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК Україниособа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Пунктом 15 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013№ 4«Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди,завданої джерелом підвищеної небезпеки» (далі Постанова № 4) роз`яснено, що якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження. Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону № 1961-IV, який згідно зі статтею 8 ЦК (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Тобто транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди. Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Вищевказаним висновком експерта підтверджується те, що транспортний засіб позивача після ДТП є фізично знищеним, оскільки витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу (340720,54 гривень) перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди (163013, 18 гривень), а отже ремонт є економічно необґрунтованим. Представник позивача у відповіді на відзив погодився з тим, що транспортний засіб є фізично знищеним. Також, висновком експерта від 27.07.2023 № 329-23 спростовані висновки, викладені у звіті № 19818/3004915 від 16.05.2022, на підставі якого здійснене страхове відшкодування позивачу, щодо ринкової вартості транспортного засобу на момент ДТП та вартості відновлювального ремонту. Відповідно до основних умов полісу страхування відповідача граничним розміром можливої виплати при пошкодженні майна складає 130 000 гривень. Страховою компанією на користь позивача здійснена виплата у розмірі 59 269,47 гривень. Згідно висновку експерта від 27.07.2023 № 329-23 транспортний засіб позивача після ДТП є фізично знищеним, оскільки витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу (340720,54 гривень) перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди (163013, 18 гривень), а отже ремонт є економічно необґрунтованим. Враховуючи норми статті 1194 ЦК України, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), оскільки граничним розміром можливого страхового відшкодування визначено 130 000 гривень, стягненню з відповідача підлягає 33 013 гривень 18 копійок (163 013 гривень 18копійок 130 000 гривень). Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2023 року, колегія суддів зазначає наступне. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з вимогами частин першої, другої, п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Позивачем надано до суду першої інстанції достатню кількість доказів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу. Ураховуючи вищезазначене, оцінивши подані представником позивача докази на підтвердження понесених позивачем витрат, заперечення представника відповідача, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, суд першої інстанції дійшов висновку про покладення на відповідача обов`язку по відшкодуванню понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 14776,08 гривень. Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції та вважає, що підстави для скасування додаткового рішення суду першої інстанції відсутні. 12 березня 2024 року до Запорізького апеляційного суду надійшло клопотання представника відповідача про розподіл судових витрат (витрат на правову допомогу) у розмірі 21 000 гривень. Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Компенсація витрат на правову допомогу у цивільних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді, при складанні процесуальних документів, наданні інших необхідних для представництва та захисту прав замовника послуг. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням. З 15 грудня 2017 року ЦПК України запроваджено нові правила компенсації витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. За положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги. Такі докази, відповідно до частини першої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц). З огляду на зазначене, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, ціну позову, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для вирішення спору, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним зі складністю справи, ціною позову, наданим адвокатом обсягом послуг, за відсутності відомостей про витрачений ним час на надання таких послуг, не відповідає критерію розумності та їх стягнення у повному обсязі становить надмірний тягар для позивача, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Оскільки апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, колегія суддів вважає, що достатнім та співмірним із складністю справи буде стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000 гривень. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог, а тому стягненню на користь Позивача з відповідача підлягають судові витрати в сумі 296 грн 01 коп за подання апеляційної скарги та позовної заяви. Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційні скарги ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2023 року у цій справі скасувати, прийняти постанову наступного змісту. Позовні вимоги ОСОБА_3 про відшкодування шкоди задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 компенсацію шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди у сумі 33 013 гривень 18 копійок (тридцять три тисячі тринадцять гривень вісімнадцять копійок) та компенсації моральної шкоди у розмірі 7 000 гривень 00 копійок (сім тисяч гривень 00 копійок). Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати у сумі 296 гривень 01 копійку (двісті дев`яносто шість гривень одну копійку). Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000 гривень 00 копійок (чотирнадцять тисяч гривень 00 копійок). Додаткове рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2023 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 21 березня 2024 року. Головуючий Судді: