Постанова Тернопільський апеляційний суд № 595/898/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 595/898/23Головуючий у 1-й інстанції Тхорик І.І. Провадження № 22-ц/817/252/24 Доповідач - Гірський Б.О. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 березня 2024 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Гірський Б.О. суддів - Костів О. З., Хома М. В., за участю секретаря - Іванюта О.М. розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №595/898/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Дяків Дмитро Іванович на заочне рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 14 серпня 2023 року (ухвалене суддею Тхорик І.І., повний текст рішення складено 18 серпня 2023 року) в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, - ВСТАНОВИВ: У травні 2023 року ОСОБА_2 , звернувся до суду із вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що вироком Бучацького районного суду від 27 серпня 2021 року, який залишений без змін ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 03 грудня 2021 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України. Вказував, що 03 травня 2021 року ОСОБА_1 наніс йому тілесні ушкодження, внаслідок чого він звернувся 03 травня 2021 року в КНП Бучацька міська лікарня, де його було госпіталізовано у травматологічне відділення, у якому він перебував до 17 травня 2021 року на стаціонарному лікуванні. Зазначав, що у зв`язку із купівлею медикаментів, лікарських засобів та матеріалів медичного призначення розмір понесених ним витрати на лікування становить 9249,36 грн. Вказував, що з метою усунення наслідків спричинення тілесних ушкоджень у вигляді рубця на спинці носа він був змушений проходити курс мезотерапії, на що ним було витрачено грошові кошти в сумі 1328 грн. Зазначав також, що неправомірними діями ОСОБА_1 йому було завдано і моральної шкоди, яку він оцінив в 20 000,00 грн, оскільки внаслідок отримання тілесних ушкоджень він досі відчуває почуття приниженої гідності, образи, обурення поведінкою винуватця, переживає щодо своєї соціальної репутації, а наслідки події, що сталася потягли за собою нераціональне витрачання часу, зокрема, на лікування, проведення правових заходів, обумовили необхідність залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів. Також вважав, що з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 9356,57 грн. та 1528,86 грн. 3 % річних. За наведених обставин просив позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача в його користь 10 577,36 грн. завданої матеріальної шкоди, 20 000 грн. завданої моральної шкоди, 9356,57 грн. інфляційних втрат та 1528, 86 грн. 3 % річних. Заочним рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 14 серпня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 10 557,36 грн. матеріальної шкоди, 15 000 грн. моральної шкоди, 3 730, 80 грн. інфляційних нарахувань та 3% річних в розмірі 526,80 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь держави 1073,60 грн. судового збору. Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги ОСОБА_2 частково - стягнути з ОСОБА_1 9083,71 грн. матеріальної шкоди та 4000 грн. моральної шкоди. Вважає, що висновки викладені у рішенні суду не відповідають обставинам справи. Посилається на те, що розмір матеріальної шкоди є завищеним, оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджено понесену матеріальну шкоду на суму 9083,71 грн. Звертає увагу на те, що декілька копій квитанції є нечитабельними. Вказує на те, що в копіях квитанцій зазначено ліки і процедури, які не були призначеними (не містяться у виписці №734) для усунення наслідків травми. Вважає, що з огляду на характер травм, суть завданих тілесних ушкоджень та тривалість часу, який потрібен був позивачу для відновлення після ушкоджень, розмір визначеної судом моральної шкоди 15000 грн. не відповідає критеріям розумності та справедливості та стверджує, що розмір моральної шкоди повинен становити 4000 грн. Посилається на безпідставність застосування судом ст. 625 ЦК України, оскільки позивач не звертався з цивільним позовом під час розгляду кримінального провадження, а тому відповідач не був обізнаним з розміром грошового зобов`язання, так як не знав, яку суму він повинен відшкодувати потерпілому. Вважає, що звернення до суду із позовом з посиланням на ст. 625 ЦК України після спливу 20 місяців з дня набрання вироком законної сили, свідчить про зловживання позивачем своїми правами. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою. В силу положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в їх межах, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Судом встановлено наступні обставини. Вироком Бучацького районного суду Тернопільської області від 27 серпня 2021 року визнано винуватим ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України і призначено покарання у виді штрафу в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1360 (одна тисяча триста шістдесят) грн. Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 03 грудня 2021 року апеляційну скаргу адвоката Пасічника А.З., який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення, а вирок Бучацького районного суду Тернопільської області від 27 серпня 2021 року без змін. Вирок Бучацького районного суду Тернопільської області від 27 серпня 2021 року набрав законної сили 03 грудня 2021 року. Цим вироком суду встановлено, що ОСОБА_1 , перебуваючи 03.05.2021 року близько 23.00 год. на АЗС «Бі плюс» по вул. Тернопільській с. Підзамочок Чортківського району Тернопільської області, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, в ході словесного конфлікту, умисно, з метою спричинення тілесних ушкоджень, наніс ОСОБА_2 один удар кулаком правої руки в область щелепи, внаслідок якого останній впав на землю, після цього ОСОБА_1 підійшов до ОСОБА_2 , який в цей час лежав на землі, та наніс йому ще три удари кулаками правої та лівої руки в область голови. В подальшому ОСОБА_1 , продовжуючи свій злочинний намір, спрямований на спричинення ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, приблизно за декілька хвилин після уже нанесених ударів, коли ОСОБА_2 підвівся на ноги, підійшов до нього та наніс ще один удар кулаком правої руки в область носа. Внаслідок нанесених ударів ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, перелом кісток спинки носа із помірним зміщенням та порушенням носового дихання, рана на спинці носа, два синці на обличчі та синець на волосистій частині голови, крововилив під конюнктивальну оболонку правого ока, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень із короткочасним розладом здоров`я. Відповідно до висновку експерта № 101 від 26 травня 2021 року, наданого Чортківським районним відділенням №1 Тернопільського обласного бюро судово-медичної експертизи, на підставі судово-медичної експертизи ОСОБА_2 ,2001 р.н., при судово-медичному обстеженні 06.05.2021 року, на час стаціонарного лікування в КНП «Бучацька ЦРЛ» з 03.05.2021 року по 17.05.2021 року, встановлені такі тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма зі струсом головного мозку, підтверджена об`єктивною симптоматикою, перелом кісток спинки носа, рана на спинці носа, синці на обличчі та синець на волосистій частині голови, крововилив під контактувальну оболонку правого ока. Дані тілесні ушкодження, враховуючи їх вид, властивості та розташування на тілі, утворилися від дії тупих предметів, не виключено, в час та при обставинах, вказаних у постанові та повідомлених обстежуваним. Спричинена ОСОБА_2 травма голови (струс головного мозку, перелом кісток спинки носа, рана на спинці носа, синці на обличчі та на волосистій частині голови, крововилив під кон`юктивальну оболонку правого ока) за ступенем тяжкості тілесних ушкоджень відноситься до легких з короткочасним розладом здоров`я. Згідно виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №734 03 травня 2021 року ОСОБА_2 звернувся зі скаргами на болі голови тиснучого характеру, втрату свідомості, нудоту, рвоту, підвищення температури тіла, загальну слабкість, болі в ділянці носа, в приймальне відділення ЦРЛ, де перебував на стаціонарному лікуванні з 03.05.2021 року по 17.05.2021 року. Останньому поставлено повний діагноз (основне захворювання, супутні захворювання та ускладнення): стан після перенесеної ЗЧМТ, струс головного мозку (03.05.2021 року) з наявністю неврологічної мікросимптоматики. Контузія правого ока легкого ступеня. Перелом кісток носа без зміщення. Отримане лікування: маніт, нейротропні мексибел, ксаврон, NaCІ, кеторол, цефтріаксон, актовегін, норм, фуросемід, цефотаксим, роноцит, ноохолін, кваніл, максіберн, когнум, мовіназа. Задовольняючи позовну вимогу про стягнення матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив з наявності у відповідача деліктного зобов`язання та вважав, що завдана ним шкода позивачу, підтверджується квитанціями та чеками на суму 10559,36 грн. Частково задовольняючи позовну вимогу про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості вважав обґрунтованим розмір заподіяної позивачу моральної шкоди в сумі 15000 грн. Також районний суд вважав, що з підстав невиконання відповідачем зобов`язань щодо добровільної сплати завданої ним майнової шкоди, позивач має право на отримання штрафних санкцій, які передбачені ст. 625 ЦК України, а саме - 3730,80 грн інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 526,80 грн., відтак в цій частині позов задовольнив частково. Водночас суд першої інстанції вважав, що позивачем не доведено, що відбулося прострочення виконання зобов`язання щодо відшкодування моральної шкоди, а тому відмовив у задоволенні позову в цій частині. Колегія суддів не може повністю погодитись із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог не оскаржується, а тому в цій частині не переглядається. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Положеннями ч.1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В силу вимог ч.6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цієї особою. Згідно ч.ч.1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відповідно до ст. 1166 ЦК України, єдиною підставою для цивільно - правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв`язок між ними, а також вину заподіювача шкоди. Згідно роз`яснень, які містяться в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. Таким чином, ч. 2 ст. 1166 ЦК України передбачає, що вина заподіювача шкоди припускається, тобто обов`язок доведення відсутності вини покладається на нього самого, до цього часу він вважається винним; обсяг відшкодування шкоди не залежить від завдання шкоди умисно чи необережно, тобто береться до уваги тільки наявність вини, а не її форма. Тільки у випадках, встановлених законом, відповідач може бути звільнений від обов`язку відшкодовувати завдану шкоду за відсутності його вини, наприклад, в результаті непереборної сили, тобто надзвичайної і невідворотної зовнішньої події, яка повністю звільняє відповідача від відповідальності за заподіяну шкоду (це явища суспільного характеру і вибухи епідемій, епізоотій, стихійні лиха та інше). Статтею 1177 ЦК України, визначено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Крім того, з огляду на положення статті 509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 599, 1166-1168 ЦК України, факт завдання особі шкоди, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов`язання виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник). Зазначене підтверджується правовою позицією Верховного Суду України №6-954цс16 від 26 жовтня 2016 року. Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз`яснив, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. З огляду на обставини, що встановлені вироком Бучацького районного суду Тернопільської області від 27 серпня 2021 року, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача деліктного зобов`язання перед позивачем, внаслідок завданої йому шкоди кримінальним правопорушенням, яка підлягає відшкодуванню в повному обсязі ОСОБА_1 як особою, що її заподіяла, оскільки його дії були неправомірними та між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та його вина. Проте колегія суддів не погоджується із розміром завданої шкоди, яку суд першої інстанції вважав доведеною. На підтвердження розміру завданої матеріальної шкоди відповідачем, позивачем ОСОБА_2 було надано квитанції та чеки про придбання медикаментів, а саме: товарний чек за 06 травня 2021 року на загальну суму 2085,00 грн; товарний чек № Ф5-Чк-LZ98785 від 10 травня 2021 року - на загальну суму 3573,85 грн; чек №20886 від 03 травня 2021 року на суму 26,60 грн; чек №78997 від 04 травня 2021 року на суму 344,10 грн; чек від 04 травня 2021 року на суму 1581,80 грн.; чек №70988 від 04 травня 2021 року на суму 630,07 грн; чек №70967 від 04 травня 2021 року на суму 560,10 грн; фіскальний чек від 04 травня 2021 року на суму 11,00 грн; чек №70992 від 04 травня 2021 року на суму 17,70 грн; чек №70950 на суму 107,78 грн; чек №00991 на суму 164,40 грн; чек №71325 від 08 травня 2021 року на суму 21,30 грн. Також позивачем було надано квитанцію до прибуткового касового ордеру від 03 травня 2021 року на суму 125,66 грн, за рентгенографію черепа, кісток носа. Окрім того, за отримання послуг мезотерапії ОСОБА_2 сплатив 1310,00 грн. що підтверджується відповідними квитанціями. Як вбачається з матеріалів справи чек №70967 від 04 травня 2021 року на суму 560,10 грн. є не читабельними, оскільки з нього неможливо встановити, які саме лікарські засоби були придбані позивачем, а чек №70950 на суму 107,78 грн. є неякісним розрахунковим документом, оскільки в ньому не можливо визначити його дату, тому зазначені розрахункові документи не можуть вважатись належними доказами на підтвердження розміру завданої матеріальної шкоди відповідачем. З огляду на зазначене, апеляційний суд вважає, що обґрунтованими та документально підтвердженими витратами на лікування позивача є витрати на суму 9891,48 грн. Крім цього, колегія суддів не може у повній мірі погодитися із висновками суду щодо задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_1 моральної шкоди у сумі 15000 грн. з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Згідно з положеннями ч.1 ст.1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Зазначені висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 635/6868/16-ц. На підтвердження наявності підстав для відшкодування відповідачем моральної шкоди, позивач вказував, що внаслідок отримання тілесних ушкоджень він досі відчуває почуття приниженої гідності, образи, досади, обурення поведінкою винуватця, переживає щодо своєї соціальної репутації. Окрім того, дотепер продовжуються проблеми зі здоров`ям у вигляді періодичних болів голови. Наслідки події, що сталася потягли за собою нераціональне витрачання часу, зокрема, на лікування, проведення правових заходів, обумовили необхідність залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів, дотепер вимагають компенсаторних заходів задля їх подолання. По своїй суті зобов`язання з компенсації моральної шкоди є досить специфічним, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, яка завдала моральної шкоди, може бути: договір цієї особи з потерпілим, у якому сторони домовилися, зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, рішення суду, у якому визначені спосіб і розмір такої компенсації (висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц). Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Подібний висновок вкладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати. Виходячи з вищенаведеного, матеріалів справи та обставин вчинення відповідачем злочину передбаченого ст. 125 КК України, колегія суддів приходить до переконання, що при визначенні розміру моральної шкоди, судом першої інстанції не враховано в повній мірі вимоги розумності та справедливості, те, що позивачу було заподіяно незначний (короткочасний) розлад здоров`я, вчинений відносно нього злочин є нетяжким, тому, виходячи із верховенства права, колегія суддів вважає, що достатнім грошовим відшкодуванням позивачу моральної шкоди буде розмір 10 000 грн. Таким чином, рішення суду першої інстанції, підлягає зміні, шляхом зменшення розміру стягнутої суми матеріальної шкоди з 10559,36 грн. до 9891,48 грн. та моральної шкоди з 15000 грн. до 10000 грн. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом якого грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання шкоди особі. За правилами частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. Як було встановлено, під час розгляду кримінального провадження позивач не звертався до відповідача (обвинуваченого) із цивільним позовом про відшкодування шкоди, а скористався своїм право на звернення до суду із таким позовом після набрання вироком суду законної сили. Колегія суддів вважає, що саме з моменту набрання законної сили рішенням суду першої інстанції у даній справі, що є предметом апеляційного розгляду, у відповідача настає строк для виконання грошового зобов`язання та можливість застосування до нього цивільно-правової відповідальності за прострочення його виконання. Таким чином, суд першої інстанції помилково вважав, що з підстав невиконання відповідачем зобов`язань щодо добровільної сплати завданої ним майнової шкоди, позивач має право на отримання штрафних санкцій, які передбачені ст. 625 ЦК України, оскільки на момент звернення позивача до суду з позовом між ним та відповідачем не виникло боргових зобов`язань, що виключає можливість застосування цивільно-правової відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України. Схожий за змістом правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 15 серпня 2023 року у справі №513/730/21 та постанові від 21 квітня 2022 року у справі № 447/2222/20. Відтак рішення суду першої інстанції в частині частково задоволених позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних слід скасувати та прийняте в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для її задоволення у повному обсязі. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Щодо судових витрат. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Ціна позову у даній справі становить 41462,79 грн. З відповідача стягнуто в суді першої інстанції 1073,60 грн., в суді апеляційної інстанції відповідач сплатив 1288,32 грн. Позов задоволено на 47,97%. (19891,48 грн. х 100% / 41462,79 грн.). Таким чином, стягнутий з відповідача на користь держави судовий збір підлягає зменшенню з 1 073 грн. до 515,04 грн., пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (19891,48 грн. * 1 073, 60 грн / 41462,79 грн.). Вимоги апеляційної скарги задоволено на 59,3% (9923,48 грн. (сума на яку зменшено відшкодування) х 100% / 16731,25 грн. (оспорювана сума). Таким чином, відповідачу слід компенсувати за рахунок держави частину сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 763,97 грн. (1288,32 грн. /100% ) х 59,3%). Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 14 серпня 2023 року в частині вирішених позовних вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди змінити, зменшивши розмір майнової шкоди з 10559 грн. 36 коп. до 9891 грн. 48 коп. та моральної шкоди з 15 000 грн. до 10 000 грн. Заочне рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 14 серпня 2023 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні таких позовних вимог. Зменшити розмір стягнутого з ОСОБА_1 в користь держави судового збору за подання позову з 1073 грн. 60 коп. до 515 грн. 04 коп. Компенсувати за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України ОСОБА_1 частину сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 763 грн. 97 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 22 березня 2024 року. Головуючий Гірський Б.О. Судді: Костів О.З. Хома М.В.