Постанова 4803 № 205/4002/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2297/24 Справа № 205/4002/23 Суддя у 1-й інстанції - Мовчан Д.В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 березня 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді-доповідача Халаджи О. В. суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2023 року у цівільній справі за позовом Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості по оплаті послуг водопостачання та водовідведення (суддя першої інстанції Мовчан Д.В.), В С Т А Н О В И В: У квітні 2023 року позивач Комунальне підприємство «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради звернулось до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості по оплаті послуг водопостачання та водовідведення, в якому просило стягнути з відповідачів на користь Комунального підприємства станом на 31.01.2022 року виникла заборгованість у розмірі 92 731 грн. 63 коп., з яких: сума основного боргу 75 792 грн. 69 коп., 3 % річних 1 927 грн. 79 коп. та інфляційне збільшення суми боргу 15 011 грн. 15 коп. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2023 року позовні вимоги Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості по оплаті послуг водопостачання та водовідведення задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради заборгованість по оплаті послуг водопостачання та водовідведення за особовим рахунком № НОМЕР_1 , станом на 31.01.2022 року заборгованість у загальному розмірі 27 822 грн. 01 коп., з яких: сума основного боргу 27 822 грн. 01 коп. за період з 21 квітня 2020 року по 31 січня 2022 року. В задоволені решти позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу поза межами строку позовної давності, заборгованості інфляційних втрат та 3% річних відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради судовий збір у розмірі 134 грн. 21 коп., з кожного. Стягнуто з Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_3 , витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500 грн. 00 коп. Із вказаним рішенням суду не погодилась представник позивача ОСОБА_7 , та подала апеляційну скаргу, вважає, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Мотивує скаргу тим, що позовна заява була подана під час дії карантину, а згідно із Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ, строки визначені статтями 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії карантину. Також зазначає, що у суду першої іінстанції була можливість перевірити нарахування штрафних санкцій. Відповідачі не оспорювали фактичне споживання послуг нархування за надані послуги, а також не оспорювали нарахування інфляційних витрат та 3% річних, контррозрахунків до суду не надали. ОСОБА_7 просила рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити із застосуванням положення закону Укоаїни від 30.03.2020 року № 540-ІХ. Від відповідачів відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження». Згідно частини.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин,апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки в даній справі ціна позову становить 92731,63 грн. тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму (3028 х 100=302800), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що Комунальне підприємство «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради відповідно до положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надає фізичній особі - споживачу житлово-комунальні послуги, що полягають у водопостачанні і водовідведенні за його місцем проживання. Матеріалами справи підтвердженого, а сторонами не спростовувалась та обставина, що відповідачі зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1 , а відтак, відповідно є абонентами щодо користування послугами водопостачання і водовідведення до вказаної квартири. Матеріалами справи також підтверджено, що згідно рішення № 526 Дніпропетровської міської ради від 20.04.1995 року «Про розподіл платні за надання населенню комунальних послуг, споживачам, переданим на обслуговування Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради», на ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , що свідчить про виникнення договірних правовідносин між вказаними учасниками справи. Із матеріалів справи вбачається, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 свої зобов`язання по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення не виконують, у зв`язку з чим відповідно до розрахунку, наданого позивачем, станом на 31.01.2022 року виникла заборгованість у розмірі 92 731 грн. 63 коп., з яких: сума основного боргу 75 792 грн. 69 коп., 3 % річних 1 927 грн. 79 коп. та інфляційне збільшення суми боргу 15 011 грн. 15 коп. Так само обставина фактичного споживання відповідачами вказаної послуги з водопостачання та водовідведення не оспорювалась. Будь-яких платіжних документів, що підтверджують сплату означеного боргу, або власних розрахунків суми заборгованості з боку відповідачів суду подано не було. У зв`язку з порушенням відповідачами зобов`язань по оплаті послуг водопостачання та водовідведення, позивач звертався до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , з досудовим повідомленням про врегулювання спору, однак заборгованість названими відповідачами так погашена і не була. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 27822 грн. 01 коп.., з яких: сума основного боргу 27822 грн. 01 коп.. за період з 21 квітня 2020 року по 31 січня 2022 року. Апеляційний суд не погоджується з даним висновком суду першої інстанції. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого уст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першастатті 15 ЦК України, частина першастатті 16 ЦК України). Згідно із статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних права та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Статтею 509 ЦК України, передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановленихстаттею 11 цього Кодексу. Згідно зі статтями 319, 321 ЦК України власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статей 64, 67, 68 ЖК України наймачі повинні своєчасно та в повному обсязі вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинковихприміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Згідно з пунктом 3 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов`язаний, підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором. Враховуючи наведене обов`язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця. Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. У частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Звертаючись до суду із позовом, КП «Дніпроводоканал» зазначало, що між ними та відповідачами, як зареєстрованими у квартирі, встановились фактичні відносини з приводу надання послуг з водопостачання та водовідведення у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , за якою відкрито особовий рахунок на ім`я ОСОБА_1 № НОМЕР_1 . Відповідно до частини першої статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, сторони знаходилися у фактичних договірних відносинах, згідно яких позивач надавав відповідачам послуги з водопостачання та водовідведення, а відповідачі були зобов`язані сплачувати за ці послуги грошові кошти відповідно до норм та тарифів, що діяли у відповідний період. Однак, відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строку позовної давності, суд першої інстанції не врахував, щопостановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Українидоповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями257,258,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». У пункті 12розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Україниу редакціїЗакону України від 30 березня 2020 року № 540-IXперелічені всістатті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22). Вирішуючи спір, суд першої інстанції не надав належної оцінки тим обставинам, що останнім днем для звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності був квітень 2020 року, однак Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, трирічний строк позовної давності було продовжено на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211з 12 березня 2020 року на території України був встановлений карантин, дію якого неодноразово продовжено. Дію карантину скасовано 01 липня 2023 року. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України). В даному випадку перебіг позовної давності обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Так, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість застосування трирічного строку позовної давності. Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина 1статті 509 Цивільного кодексу України) - вимагати сплату грошей за надані послуги. Отже, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія ч.2ст.625 ЦК України,як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Закріплена в п. 10 ч. 3ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у ч.2ст. 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого у національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання. З огляду на наведене, за відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг боржник несе відповідальність, передбачену частиною 2статті 625 Цивільного кодексу України. Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі №401/710/15-ц. У зв`язку з чим, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат та трьох відсотків річних. З урахуванням уточненого розрахунку, який було надано представником позивча, заборгованість з квітня 2017 року по січень 2022 року склала 57436,58 грн., а сума інфляційного збільшення 15011,15 грн. та 3% річних 1927,79 грн. (а.с.109). При цьому слід зазначити, що позивач згідно із наданими документами правильно не нараховував інфляцію та 3% річних, починаючи. Наданий позивачем розрахунок нічим не спростовується, а тому приймається судом апеляційної інстанції. Зазначені суми підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача. Враховуючи наведе апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про частковезадоволення вимог та стягнення з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за період з квітня 2017 року по березень 2023 року у розмірі 57436,58 грн., а також суми інфляційного збільшення 15011,15 грн. та 3% річних 1927,79 грн. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13ст. 141 ЦПК України). Згідно ч. 1, 10 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно ст. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги по 896,90 грн. з кожного Керуючись статтями 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2023 року скасувати. Позовні вимоги Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості по оплаті послуг водопостачання та водовідведення задовольнити частково. Стягнути солідарно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради заборгованість по оплаті послуг водопостачання та водовідведення за особовим рахунком № НОМЕР_1 , станом на 31.01.2022 року заборгованість у загальному за період з квітня 2017 року по 31 січня 2022 року у розмірі 57436,58 грн., інфляційне збільшення 15011,15 грн. та 3% річних 1927,79грн. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради судовий збір у розмірі 896,90 грн. з кожного. В іншій частині позову відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: О. В. Халаджи О.Д. Канурна Т.В. Космачевська