Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/37059/23

Справа № 127/37059/23 Провадження № 33/801/259/2024 Категорія: 307 Головуючий у суді 1-ї інстанції Гайду Г. В. Доповідач: Береговий О. Ю. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 березня 2024 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Берегового О.Ю., за участі особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 її представника адвоката Сидорчук Наталії Миколаївни, потерпілого ОСОБА_2 його представника адвоката Болманенка Олексія Олександровича, розглянув апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_2 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 23 січня 2024 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, встановив: Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 428781 від 07 листопада 2023 року ОСОБА_1 05 листопада 2023 року в період часу з 12:00 год. до 14:00 год. в АДРЕСА_1 , вчинила домашнє насильство економічного характеру відносно свого чоловіка ОСОБА_2 , а саме: самовільно забрала диван, зарядний пристрій, акумуляторні батареї та перетворювач напруги, вчинила правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Постановою Вінницького міського суду від 23 січня 2024 року провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП закрито у зв`язку із відсутністю в її діях складу даного адміністративного правопорушення. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, потерпілий ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій вказує, що оскаржуване рішення є незаконним, оскільки суд першої інстанції не взяв до уваги обставини, що мають значення для повного та об`єктивного вирішення справи. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою притягнути ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги як доказ фото та відео з камер відеоспостереженнь, на яких зареєстровано, як виносили майно з під`їзду та завантажували його в автомобіль. Крім того, зазначає, що ОСОБА_1 в суді першої інстанції свою вину не спростувала, а навпаки підтвердила в судовому засіданні, що забрала речі, які належать потерпілому. Також, свідки не заперечили факту вчинення ОСОБА_1 насильства економічного характеру, тому суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що ОСОБА_1 своїми діями не вчинила відносно ОСОБА_2 економічне насильство. В свою чергу, суд в порушення вимог ст.ст. 245, 271 КУпАП відмовив в клопотанні про відкладення розгляду справи, чим позбавив можливості потерпілого клопотати про залучення свідків. Водночас, ОСОБА_2 подав клопотання, в якому просить поновити строк на апеляційне оскарження, яке мотивоване тим, що скаржник в судовому засіданні не був присутній, а з оскаржуваним рішенням ознайомився 26 січня 2024 року, після його оприлюднення в Єдиному реєстрі судових рішень, та 07 лютого 2024 року подав апеляційну скаргу, яка була повернута, а тому вважає, що строк на апеляційне оскарження пропустив з поважних причин та він підлягає поновленню. Вирішуючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, слід зазначити таке. Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. Постанова Вінницького міського суду Вінницької області ухвалена 23 січня 2024 року у відсутності ОСОБА_2 , копію якої він отримав 30 січня 2024 року (а.с.56), що підтверджується розпискою. Апеляційна скарга на вказану постанову вперше подана 07 лютого 2024 року (а.с. 58), яку постановою Вінницького апеляційного суду від 20 лютого 2024 року повернуто особі, яка її подала, оскільки не порушено питання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції (а.с. 67). 27 лютого 2024 року скаржник повторно надіслав засобами поштового зв`язку апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження (а.с. 72). Враховуючи викладене, оскільки ОСОБА_2 не був присутнім під час прийняття оскаржуваної постанови, беручи до уваги, що апеляційну скаргу подано протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови, з метою забезпечення конституційного права особи на оскарження судового рішення, про яке стверджується в рішеннях Європейського суду з прав людини, апеляційний суд прийшов до висновку, що строк на апеляційне оскарження постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 23 січня 2024 року пропущений з поважних причин та підлягає поновленню. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, співставивши їх з наявними в матеріалах справи доказами, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Відповідно до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, а орган чи посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення, з урахуванням положень, викладених у ст. ст. 251, 252 КУпАП, зобов`язаний з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, керуючись законом та правосвідомістю, оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням в їх сукупності. Згідно вимог ч.7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом. Приписами ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення насильства в сім`ї, яке, у відповідності з даною статтею, проявляється в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян. Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов`язкової ознаки - можливість настання чи настання фізичної чи психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому. Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статті, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення такого припису. Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 1 ст. 173-2 КУпАП необхідно з`ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство. Об`єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян. Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов`язкової ознаки можливість настання чи настання фізичної або психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому. Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу. Відповідно до п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Пунктом 14 статті 1 вказаного Закону передбачено, що психологічне насильство -це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (п.4 ч.1 ст.1 вказаного Закону). Окрім того, обов`язковою ознакою об`єктивної сторони цього правопорушення є наявність наслідків у виді завдання чи можливості завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч.1 ст.173-2 КУпАП необхідно з`ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство. З аналізу вищевказаних норм вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч.1 ст.173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи настання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. Системний аналіз існуючого національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. В той час, як під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин але й від суб`єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту. Таким чином, під домашнім насильством, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров`ю іншого члена сім`ї. Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 428781 від 07 листопада 2023 року вбачається, що 05 листопада 2023 року в період часу з 12:00 год. до 14:00 год. в АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 вчинила домашнє насильство економічного характеру відносно свого чоловіка ОСОБА_2 , а саме: самовільно забрала диван, зарядний пристрій, акумуляторні батареї та перетворювач напруги, чим вчинила правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП. В своїх письмових поясненнях ОСОБА_2 вказав на те, що він проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 з 2015 року. 05 листопада 2023 року близько 19:30 год. за вказаною адресою його дружина ОСОБА_1 самовільно, без його згоди забрала диван, зарядний пристрій, акумуляторні батареї та перетворювач напруги, чим вчинила домашнє насильство економічного характеру, просить прийняти міри (а.с.4). З матеріалів справи та пояснень сторін слідує, що стався конфлікт пов`язаний із майновими відносинами щодо користуванням спільним майном, взаємний, що не можна трактувати як вчинення насильства в сім`ї, тобто між сторонами існує спір цивільно-майнового характеру, що регулюється ЦК України та СК України. При цьому, під конфліктом необхідно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту. Із матеріалів справи вбачається, що підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 була заява її чоловіка ОСОБА_2 .. Проте, сам факт звернення ОСОБА_2 до відповідних органів з підстав вчинення щодо нього економічного насильства свідчить про наявність тривалого конфлікту між подружжям, але не підтверджує того, що ОСОБА_1 вчинила щодо свого чоловіка ОСОБА_2 домашнє насильство, що є необхідною умовою для притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП. Вчинення будь-яких діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру, повинно бути підтверджено поясненнями свідків, потерпілих або іншими доказами, що є необхідним елементом складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що пояснення та копії процесуальних документів та судових рішень, надані потерпілим ОСОБА_2 підтверджують наявність тривалого конфлікту між ним та дружиною ОСОБА_1 в ході якого вона була вимушена покинути квартиру, в якій проживала з дитиною, але не підтверджують того, що дії ОСОБА_1 викликали будь-які наслідки, передбачені ст. 173-2 КУпАП та п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Згідно зі ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Відповідно до п. 39 постанови Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. У справі «Barbera, MesseguandJabardov. Spain» від 06 грудня 1998 року (п. 146) ЄСПЛ, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи. У даному випадку матеріали справи засвідчують про наявність конфліктних взаємовідносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проте не підтверджують конкретних фактів вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства 05 листопада 2023 року в період часу з 12:00 год. до 14:00 год. щодо ОСОБА_2 у будь-якій формі, у тому числі домашнього насильства економічного характеру. З огляду на викладене, суд першої інстанції відповідно до ст.ст. 245, 280 КУпАП повно й всебічно з`ясував усі обставини, що мали значення для правильного вирішення справи та дійшов правильного висновку про те, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Доводи апелянта зводяться до переоцінки доказів по справі та наведені апелянтом міркування, що при конфлікті пов`язаного із майновими відносинами щодо користуванням спільним майном, є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, є безпідставними та носять суб`єктивний характер які не підтверджені доказами. Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги з приводу наявності в діях ОСОБА_1 домашнього насильства у формі економічного насильства і відповідно ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до Рішення ЄСПЛ у справі "Малофєєва проти Росії" від 30 травня 2013 року, Суд зазначив, що у випадку коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом). Аналогічна позиція викладена і в Рішенні ЄСПЛ "Карелін проти Росії" від 20 вересня 2016 року, який за аналогічних обставин, констатує порушення права, передбаченого п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Схожа позиція також міститься в Рішенні ЄСПЛ "Лучанінова проти України, від 09 червня 2011 року. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять достатньої кількості належних та допустимих доказів, які б вказували на вчинення ОСОБА_1 дій зазначених у диспозиції ч.1 ст.173-2 КУпАП, та які б підпадали під ознаки домашнього насильства. Доказів на спростування висновків місцевого суду апелянтом у апеляційній скарзі не наведено, матеріалами справи не встановлено, і в ході апеляційного розгляду не здобуто. Враховуючи вищенаведене, оскаржувана постанова місцевого суду відповідає вимогам закону, підстав для її зміни чи скасування апеляційний суд не вбачає, у зв`язку із чим залишає цю постанову без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення,- постановив: Клопотання потерпілого ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити. Поновити ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 23 січня 2024 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 23 січня 2024 року, якою провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП закрито, у зв`язку із відсутністю в її діях складу даного адміністративного правопорушення залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Вінницького апеляційного суду О.Ю. Береговий