Постанова Південно-західний апеляційний господарський суд № 915/1422/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 березня 2024 року м. ОдесаСправа № 915/1422/23 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Таран С.В., Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В., при секретарі судового засідання: Колцун В.В., за участю представників: від Миколаївської міської ради участі не брали, від Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шерстюк Ю.І., від Першої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області (Перша Миколаївська державна нотаріальна контора) участі не брали, розглянувши апеляційну скаргу Миколаївської міської ради на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 01.11.2023 про закриття провадження, прийняту суддею Олейняш Е.М., м. Миколаїв, повний текст складено 28.11.2023, у справі №915/1422/23 за позовом: Миколаївської міської ради до відповідачів: -Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса); -Першої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області (Перша Миколаївська державна нотаріальна контора) про скасування державної реєстрації обтяжень майна ВСТАНОВИВ: У вересні 2023 р. Миколаївська міська рада звернулася з позовом до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та Першої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області (Перша Миколаївська державна нотаріальна контора), в якому просила: -скасувати у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державну реєстрацію обтяження (арешт (архівний запис) від 28.07.2006, реєстраційний номер обтяження 3527317, щодо об`єкта обтяження: нежитловий об`єкт за адресою: вул. Чкалова, 93, м. Миколаїв (реєстраційний номер 80903648101); -скасувати у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державну реєстрацію обтяження (заборона (архівний запис) від 28.07.2006, реєстраційний номер обтяження 3508700, щодо об`єкта обтяження: нежитловий об`єкт за адресою: вул. Чкалова, 93, м. Миколаїв (реєстраційний номер 80903648101); -скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію обтяження від 28.07.2006, номер запису обтяження 1269893 (дата внесення 12.06.2013) - арешт нерухомого майна щодо об`єкта обтяження: нежитловий об`єкт за адресою: вул. Чкалова, 93, м. Миколаїв (реєстраційний номер 80903648101); -скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію обтяження від 25.07.2006, номер запису обтяження 1269861 (дата внесення 12.06.2013) - заборона на нерухоме майно щодо об`єкта обтяження: нежитловий об`єкт за адресою: вул. Чкалова, 93, м. Миколаїв (реєстраційний номер 80903648101). Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю оскаржуваних реєстраційних дій внаслідок проведення державної реєстрації обтяжень за відсутності документів, передбачених чинним законодавством. За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 18.09.2023 відкрито провадження у справі №915/1422/23. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.11.2023 (суддя Олейняш Е.М.) закрито провадження у справі №915/1422/23. Дана ухвала мотивована тим, що спірні правовідносини у даній справі виникли між позивачем та державними реєстраторами під час реалізації останніми владних управлінських дій, які у межах спірних правовідносин діяли як суб`єкти владних повноважень, у зв`язку з чим спір у цій справі не належить до юрисдикції господарських суд та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Не погодившись з постановленою ухвалою, Миколаївська міська рада звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 01.11.2023 у справі №915/1422/23 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що спір у цій справі виник у зв`язку з реалізацією права власності територіальної громади м. Миколаєва на нерухоме майно, при цьому у спірних правовідносинах орган місцевого самоврядування є рівним з учасниками господарських відносин, у зв`язку з чим відповідний спір не має ознак публічно-правового характеру. У відзиві на апеляційну скаргу №6193/11.1-08 від 29.01.2024 (вх.№4082/23/Д1 від 01.02.2024) Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) просить у задоволені апеляційної скарги Миколаївської міської ради відмовити в повному обсязі, а ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 01.11.2023 у справі №915/1422/23 залишити без змін. Зокрема, Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) стверджує про те, що останнє не є належним відповідачем у даній справі, оскільки не виконує функції державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і не вчиняло щодо позивача жодних реєстраційних дій. Крім того, даний відповідач зауважує на тому, що вимоги позивача обґрунтовані незаконністю дій державного реєстратора як суб`єкта, наділеного владними функціями, внаслідок чого у цій справі відсутній спір про право, а дослідженню підлягають владні управлінські рішення та дії державного реєстратора. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 15.01.2024 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, а також встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу та будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 30.01.2024. В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 вирішено розглянути апеляційну скаргу Миколаївської міської ради на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 01.11.2023 у справі №915/1422/23 поза межами строку, встановленого частиною другою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, та призначено дану справу до розгляду на 06.03.2024 о 10:30. З метою повного та всебічного розгляду апеляційної скарги з забезпеченням принципу змагальності та надання учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, а також правильного застосування законодавства Південно-західним апеляційним господарським судом у судовому засіданні, яке проведено 06.03.2024 та в якому у режимі відеоконференції брав участь представник Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), шляхом постановлення протокольної ухвали було оголошено перерву до 11:30 год 20.03.2024. У судовому засіданні 20.03.2024, проведеному в режимі відеоконференції, представник Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) висловив заперечення проти задоволення апеляційної скарги; представники Миколаївської міської ради та Першої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області (Перша Миколаївська державна нотаріальна контора) участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.ІІ а.с.69, 70). Перша Миколаївська державна нотаріальна контора Миколаївської області (Перша Миколаївська державна нотаріальна контора) своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалася, відзиву на апеляційну скаргу не надала, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції. За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши пояснення представника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків. Реалізація фундаментального права на захист судом прав особи, закріпленого у національній правовій системі Конституцією України, неможлива без утвердження в Україні комплексу необхідних умов для забезпечення кожному права на "справедливий суд" як однієї з основних конвенційних засад, встановлених пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства є чітке, юридично обґрунтоване розмежування повноважень судів окремих ланок системи судоустрою, а також судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення судових справ. Важливим кроком на шляху до розгляду справи компетентним судом є правильне визначення юрисидкції конкретної справи, оскільки це традиційно вважається необхідною передумовою практичного втілення права на звернення до суду. Захист прав, свобод та законних інтересів особи, гарантованих національною правовою системою та загальновизнаними міжнародними стандартами, є декларативним та малоефективним без формування усталеного та зрозумілого механізму реалізації такого захисту, що повинен сприяти належному здійсненню процесуального порядку діяльності судової гілки влади як системи найбільш авторитетних суб`єктів правозахисту. У зазначеному контексті дотримання правових основ здійснення судочинства має фундаментальне значення для осіб, які беруть участь у судовому процесі, зокрема, під час розгляду справ господарської юрисдикції. Насамперед, до таких засад традиційно включають об`єктивність (неупередженість), компетентність та незалежність суду, законність та справедливість при розгляді справи. Зазначені процесуальні канони реалізуються виключно у випадку, коли розгляд справи здійснюється судом, якому держава делегувала повноваження розглянути вказану конкретну справу. Керівні принципи, які глобально запроваджують у правову реальність сьогодення основні засади здійснення судочинства, містяться серед положень міжнародно-правових актів. Одним із таких еталонних орієнтирів є право на розгляд справи судом, встановленим законом. Так, у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року закріплюється право на розгляд справи з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом. Крім того, пунктом 1 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. Водночас у рішенні у справі "Занд проти Австрії" ("Zand v. Austria", заява №7360/76) судом наголошено на тому, що термін "суд, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" ("Sokurenko and Strygun v. Ukraine", заяви №29458/04 та №29465/04). Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За умовим статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. В силу частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Здійснення судочинства ґрунтується на загальновизнаних принципах та нормативних положеннях міжнародного права, що характеризуються субсидіарним характером їх застосування та, враховуючи міжнародні зобов`язання України, виступають частиною національного законодавства і складовими державної правової системи. Реалізація зазначених принципів насамперед забезпечується ефективною діяльністю судової гілки влади шляхом публічного та справедливого розгляду справ компетентним, незалежним та безстороннім судом, створеним на підставі закону (пункт 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Право на розгляд справи компетентним судом, тобто тим органом судової влади, до юрисдикції якого така справа віднесена законом, відіграє роль однієї із найважливіших складових права на доступ до правосуддя, гарантією запобігання зловживання процесуальними правами. Право особи на розгляд справи компетентним судом є юридично забезпеченою можливістю особи звернутися за захистом до суду, який законодавством наділений необхідною сукупністю повноважень щодо розгляду даної справи. Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 Господарського процесуального кодексу України). Частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції. Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Колегія суддів враховує, що юрисдикція є багатоаспектним явищем, зміст якого неможливо повністю розкрити, застосовуючи лише один критерій. Серед найбільш значимих характеристик "юрисдикції" як фундаментальної правової категорії господарського процесуального права слід зазначати наступні: юрисдикція стосується здатності конкретного суду вирішувати справу; відзначається поширеністю компетенції конкретного суду на конкретну територію (судовий округ); залежна від місця виникнення обставин справи (місце відкриття провадження у справі визначає місце закінчення її розгляду); встановлюється, виходячи із правил певного виду судочинства (цивільного, кримінального, господарського, адміністративного). Отже, судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Для віднесення справи до господарської юрисдикції суду необхідно визначити, чи правовідносини та спір є господарськими. Зокрема, господарський спір підвідомчий господарському суду за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, сторонами яких у судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено процесуальним законом. Водночас юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України). До адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. При цьому спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Колегія суддів вбачає, що предметом спору у даній справі є вимоги про скасування державної реєстрації обтяжень належного позивачу на праві власності об`єкта нерухомого майна загальною площею 2351,2 кв.м за адресою: м. Миколаїв, вул. Чкалова, 93 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 80903648101), проведеної державними реєстраторами на підставі рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1043 від 10.11.1984, тобто на підставі рішення виконавчого органу самого позивача. Отже, спір у даній справі не обумовлений наявністю спору про право, оскільки право власності Миколаївської міської ради на вищенаведений об`єкт нерухомого майна не заперечується відповідачами, а оскаржувана державна реєстрація обтяжень не вчинена на користь третіх осіб, натомість спірні правовідносини виникли між позивачем та державними реєстраторами, які у межах цих правовідносин діяли як суб`єкти владних повноважень, що здійснювали владні управлінські дії. Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що спір у цій справі стосується виключно оцінки правомірності дій (рішень) державних реєстраторів, що свідчить про публічно-правовий характер даного спору, в межах якого дослідженню підлягають лише владні управлінські дії та рішення державних реєстраторів щодо проведення державної реєстрації обтяжень майна, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Господарського суду Миколаївської області про те, що дана справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, що, в свою чергу, свідчить про наявність правових підстав для закриття провадження у справі №915/1422/23. Вищенаведений висновок Південно-західного апеляційного господарського суду щодо підсудності таких публічно-правових спорів судам адміністративної юрисдикції повністю узгоджується з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 та від 27.02.2019 у справі №820/3936/16. З огляду на викладене та враховуючи те, що доводи апелянта про порушення Господарським судом Миколаївської області норм права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду від 01.11.2023 про закриття провадження у справі №915/1422/23 не знайшли свого підтвердження, підстав для скасування зазначеного судового акту колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не вбачає. Керуючись статтями 231, 232, 233, 236, 240, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 01.11.2023 про закриття провадження у справі №915/1422/23 без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 21.03.2024. Головуючий суддя С.В. Таран Суддя К.В. Богатир Суддя Л.В. Поліщук