Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/26262/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/26262/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лавренчук Ольга Володимирівна Суддя-доповідач - Капустинський М.М. 20 березня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Капустинського М.М. суддів: Граб Л.С. Ватаманюка Р.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : у вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Житомирській області) щодо не зарахування у пільговому обчисленні страхового стажу періоди роботи 02.08.1983 по 20.02.1984, з 22.06.1985 по 31.10.1985, з 02.03.1986 по 16.05.1986, з 02.08.1986 по 03.11.1986, з 26.11.1986 по 19.12.1987, з 12.09.1992 по 31.10.1992, з 01.03.1993 по 31.10.1993, з 01.03.1994 по 31.10.1994, з 06.03.1995 по 14.06.1995 як роботу в гірських умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах та зарахувати до пільгового стажу вказані періоди. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії з урахуванням норм Закону України "Про пенсійне забезпечення", в редакції, що діяла до ухвалення закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11.11.2022 у справі №240/3788/22, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі з 02.08.1983 по 20.02.1984; з 02.08.1986 по 03.11.1986; з 26.11.1986 по 19.12.1987; з 22.06.1985 по 03.11.1985; з 02.03.1986 по 16.05.1986; з 25.11.1987 по 20.04.1988; з 12.09.1992 по 25.12.1992; з 16.02.1993 по 31.10.1993; з 01.02.1994 по 31.10.1994; з 06.03.1995 по 14.07.1995; з 06.03.1984 по 11.06.1985; з 19.06.1995 по 27.09.1995 у пільговому обчисленні. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії з урахуванням висновків суду. Вказане рішення, на думку позивача, виконано не вірно. Оскільки до стажу не зараховані періоди у пільговому еквіваленті. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05 січня 2024 року закрито провадження у справі. Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, серед іншого, вказує, що висновок суду першої інстанції, що спір у справі №240/26262/23 та у справі №240/3788/22 є тотожним є помилковим. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної карги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав. Так, судами встановлено, що рішенням суду у справі №240/3788/22 ухвалено: Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі з 02.08.1983 по 20.02.1984; з 02.08.1986 по 03.11.1986; з 26.11.1986 по 19.12.1987; з 22.06.1985 по 03.11.1985; з 02.03.1986 по 16.05.1986; з 25.11.1987 по 20.04.1988; з 12.09.1992 по 25.12.1992; з 16.02.1993 по 31.10.1993; з 01.02.1994 по 31.10.1994; з 06.03.1995 по 14.07.1995; з 06.03.1984 по 11.06.1985; з 19.06.1995 по 27.09.1995 у пільговому обчисленні. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії з урахуванням висновків суду. Відповідач, заперечуючи позов, зазначив, що на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №240/3788/22 відповідачем повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 01.11.2021 №1523 до страхового стажу зараховано періоди роботи в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі з 02.08.1983 по 20.02.1984; з 02.08.1986 по 03.11.1986; з 26.11.1986 по 19.12.1987; з 22.06.1985 по 03.11.1985; з 02.03.1986 по 16.05.1986; з 25.11.1987 по 20.04.1988; з 12.09.1992 по 25.12.1992; з 16.02.1993 по 31.10.1993; з 01.02.1994 по 31.10.1994; з 06.03.1995 по 14.07.1995; з 06.03.1984 по 11.06.1985; з 19.06.1995 по 27.09.1995 у пільговому обчисленні. Страховий стаж позивача становив 24 роки 01 день. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 у справі №240/29213/23, яке набрало законної сили, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 06.03.1984 по 10.06.1985, 01.11.1985 по 01.03.1986, з 26.12.1992 по 15.02.1993, з 01.11.1993 по 31.01.1994, з 01.11.1994 по 05.03.1995, з 19.06.1995 по 27.09.1995, період проходження строкової військової служби з 04.05.1980 по 06.05.1980. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду у даній справі. Відповідачем повторно розглянуто заяву від 11.05.2021 №1523, на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16.03.2023. До страхового стажу зараховані періоди роботи з 06.03.1984 по 10.06.1985, 01.11.1985 по 01.03.1986, з 26.12.1992 по 15.02.1993, з 01.11.1993 по 31.01.1994, з 01.11.1994 по 05.03.1995, з 19.06.1995 по 27.09.1995, період проходження строкової військової служби з 04.05.1980 по 06.05.1980. Страховий стаж позивача становив 25 роки 27 день. Листом від 01.06.2023 за №0600-0213-8/58628 відповідачем повідомлено, що після виконання згаданих вище судових рішень та зарахування вказаних у них періодів роботи до страхового стажу позивача, страховий стаж останнього становить 25 роки 0 місяців 27 днів. Та зазначено, що за наявними документами право на призначення пенсії позивач матиме після досягнення 63 років. Позивач не погоджується з тами твердженнями відповідача, адже згідно наданого органом Пенсійного фонду розрахунком страхового стажу до нього не зараховано у пільговому еквіваленті періоди роботи: 02.08.1983 по 20.02.1984; 22.06.1985 по 31.10.1985; 02.03.1986 по 16.05.1986; 02.08.1986 по 03.11.1986; 26.11.1986 по 19.12.1987; 12.09.1992 по 31.10.1992; 01.03.1994 по 31.10.1994; 06.03.1995 по 14.06.1995. Уважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки є таке, що набрало законної сили рішення суду з того самого фактичного предмету спору (права позивача на зарахування до страхового стажу періодів у пільговому обчисленні) та вже надана правова оцінка судом, ухвалено рішення, в якому зазначено порядок та правові підстави здійснення зарахування страхового стажу періодів у пільговому обрахунку між тими самим сторонами та з тих же самих підстав, наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до частини 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Згідно частини 2 статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Положеннями статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, до яких належать, зокрема, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення, тощо. Приписами частини 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що особа позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Так, процесуальним законом установлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Верховний Суд у постанові від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17 підкреслив, що зазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України (зміст яких фактично не змінився після 15 грудня 2017 року), мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. Відповідно до статті 129 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Таким чином слідує, що судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Як убачається із матеріалів справи, за своєю суттю даний спір виник, зокрема, у зв`язку з протиправним, на переконання позивача, невиконанням відповідачем рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2022 року у справі №240/3788/22, які були здійсненні при повторному розгляді заяви ОСОБА_1 від 01.11.2021 №1523, а саме: не зараховано, на думку позивача, у пільговому обчисленні періоди, які були об`єктом дослідження при розгляді судом позову у вказаній справі. Отже, оскаржувані дії відповідача щодо не зарахування у пільговому обчисленні страхового стажу позивача періоди роботи з 02.08.1983 по 20.02.1984, з 22.06.1985 по 31.10.1985, з 02.03.1986 по 16.05.1986, з 02.08.1986 по 03.11.1986, з 26.11.1986 по 19.12.1987, з 12.09.1992 по 31.10.1992, з 01.03.1993 по 31.10.1993, з 01.03.1994 по 31.10.1994, з 06.03.1995 по 14.06.1995 та зобов`язання вчинити дії за результатом повторно розгляду заяви позивача від 01.11.2021 №1523, вчинені останнім на виконання судового рішення у справі №240/3788/22 та підлягають перевірці у порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів зауважує, що часткова зміна формулювання прохальної частини позовних вимог, при зверненні до суду з даним позовом, не змінює суті та підстав такого звернення. Позивач фактично не погоджується з виконанням судового рішення. Періоди, які не були зараховані відповідачем у пільговому обрахунку, визначені позивачем у даній позовній заяві, охоплюються періодами, які були об`єктом дослідження при розгляді справи №240/3788/22. Такий порядок оскарження дій суб`єкта владних повноважень, вчинених на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини 5 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання. Відповідно до частини 6 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. Апеляційний суд зауважує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129 Конституції України. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 355/1648/15-а. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем у цій справі обрано спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, які вчинені відповідачем на виконання судового рішення. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення. Таким чином, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 Кодексу адміністративного судочинства України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Враховуючи зазначене вище, якщо позивач уважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вище вказаного судового рішення порушуються його права, свободи чи інтереси, то він повинен звертатися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов. Вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються. Якщо позивач уважав протиправними рішення, дії чи бездіяльність відповідача, вчинені на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2022 року у справі № 240/3788/22, то він мав звернутись до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред`являти новий адміністративний позов. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17 та від 21 листопада 2019 року у справі №802/1933/18-а. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом спорів, які вже розглянуті і остаточно вирішені по суті. Перешкодою для звернення до суду є наявність у тотожному спорі рішення або постанови суду, що набрали законної сили, або ухвали про закриття провадження у справі. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони й інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав. Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави і предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників справи, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Отже, враховуючи, що оскільки є рішення суду, що набрало законної сили, з того самого фактичного предмету спору (права позивача на зарахування до страхового стажу періодів у пільговому обчисленні) та вже надана правова оцінка судом, ухвалено рішення, в якому зазначено порядок та правові підстави здійснення зарахування страхового стажу періодів у пільговому обрахунку між тими самим сторонами та з тих же самих підстав, наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 січня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Капустинський М.М. Судді Граб Л.С. Ватаманюк Р.В.