Постанова 4854 № 522/1987/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 березня 2024 р.м. ОдесаСправа № 522/1987/24 Головуючий в 1 інстанції: Абухін Р.Д. Дата і місце ухвалення 14.02.2024 р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Бойка А.В., суддів: Федусика А.Г., Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 14 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, - В С Т А Н О В И В: У лютому 2024 року Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулось до суду першої інстанції з адміністративним позовом до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) про продовження строку затримання особи без громадянства з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України на шість місяців по 22.08.2024 року. Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 14 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилалось на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт посилався на те, що Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулось до Консульства Грузії у м. Одесі, Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, Генерального Консульства Турецької Республіки в м. Одесі. Однак, станом на день подання адміністративного позову відповіді на листи ГУ ДМС в Одеській області з Консульства Грузії в м. Одесі, з Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України та з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, не надходили. ГУ ДМС в Одеській області вважає, що матеріалами справи підтверджено, що на даний час неможливо забезпечити примусове видворення відповідача, у зв`язку з тим, що неодержано інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи, до теперішнього часу не отримано свідоцтво на повернення, а також відсутні документи, що дозволяють перетнути державний кордон України, що в свою чергу не дає можливості виконати рішення про його примусове видворення за межі території України, у зв`язку з чим ГУ ДМС в Одеській області звернулось до суду з адміністративним позовом про продовження строку затриманням у відповідності до ст. 289 КАС України. За таких обставин апелянт вважає, що в даному випадку наявні підстави для продовження строку затримання відповідача. На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14.02.2024 року та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Згідно статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне: Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25.02.2023 року по справі № 522/3864/22, яке набрало законної сили, було задоволено позов Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до особи без громадянства Берулави ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України. Згідно зазначеного судового рішення було затримано ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на шість місяців по 23.08.2023 року з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України. Рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 13.03.2023 року по справі № 522/3865/23 були задоволені позовні вимоги Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , про примусове видворення за межі території України. Однак, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2023 року по справі № 522/3865/23 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13.03.2023 року скасовано та ухвалене нове судове рішення, яким у задоволенні позову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про примусове видворення за межі території України - відмовлено. Також встановлено, що після затримання відповідача 17.08.2023 року Головне управління ДМС в Одеській області зверталось до Приморського районного суду м. Одеси з адміністративним позовом про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України особи без громадянства ОСОБА_1 по ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 22.08.2023 року по справі № 522/16118/23, яке набрало законної сили, були частково задоволені позовні вимоги Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та продовжено строк затримання особи без громадянства Берулави ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 на три місяці по 24.11.2023 року з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України. 18.08.2023 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області було прийнято рішення про примусове видворення з України особи без громадянства Берулави ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв`язку зі відсутністю відповідей від Консула Грузії в м. Одесі, до якого міграційний орган звертався із запитами щодо надання допомоги в забезпеченні ідентифікації особи без громадянства Берулави ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головне управління міграційної служби України в Одеській області знов звернулось до Приморського районного суду м. Одеси із позовом про продовження строку затримання особи без громадянства Берулави ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 на три місяці по 24.11.2023 року з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України. Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 23 листопада 2023 року у справі № 522/22312/23, яке набрало законної сили, задоволено частково адміністративний позов Головного управління міграційної служби України в Одеській області та продовжено строк затримання ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України на 3 (три) місяці до 22.02.2024 року. Звертаючись у лютому 2024 року з позовом про продовження строку затримання ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на шість місяців по 22.08.2024 року, Головне управління ДМС України в Одеській області посилалось на те, що звернулось до консула Грузії в м. Одесі з проханням щодо забезпечення ідентифікації ОСОБА_1 , надання інформації щодо документування та отримання статусу особи без громадянства на території Грузії, в також до Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, Турецької Республіки щодо отримання громадянства цієї держави, документування посвідкою на постійне проживання, тимчасове проживання або отримання статусу особи без громадянства на території Турецької Республіки, однак станом на день подання адміністративного позову відповіді на листи ГУ ДМС в Одеській області до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області не надходили. Позивач вказував на те, що оскільки на даний час неможливо забезпечити примусове видворення відповідача через неотримання інформації з консульства Грузії в м. Одесі, Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, а також через відсутність документів, що дозволяють завершити процедуру ідентифікації та перетнути державний кордон України, документувати відповідача сертифікатом на повернення в країну попереднього проживання, що, в свою чергу, не дає можливості виконати рішення про його примусове видворення за межі України, в даному випадку наявні підстави для продовження строку затримання відповідача строком на шість місяців. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказував на те, що продовження строку затримання відповідача, без належних та вичерпних на те підстав, не відповідає ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, адже, покладає на відповідача додаткові обов`язки, що мають наслідком обмеження свободи пересування, які відповідно до законодавства, мають забезпечуватись саме з боку держави - відповідним міграційним органом. З огляду на те, що чинним законодавством наведено вичерпний перелік підстав, які передбачають неможливість примусового видворення особи, а продовження строку затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні можливе лише за їх наявності, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна заява Головного управління ДМС в Одеській області є необґрунтованою, а дії позивача спричиняють триваюче правопорушення основоположних прав та свобод відповідачу. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відсутності підстав для задоволення позову Головного управління ДМС в Одеській області, з огляду на наступне: Положення Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлюють правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України. Згідно норм п.14 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - це іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України. За правилами ч.3 ст.3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. У відповідності до ч.1 ст.9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. За змістом частини 2 статті 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов`язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв`язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій. Згідно положень ч.1 та ч. 4 ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках. Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. Відповідно до п. 4 Розділу І Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрацією державної прикордонної служби України та Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150 (далі - Інструкції), іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення. Згідно з п.6 розділу ІІІ вказаної Інструкції строк затримання іноземців, які незаконно перебувають в Україні, не може перевищувати шести місяців. У разі наявності умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більше ніж до вісімнадцяти місяців. Умовами, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи, є: відсутність співпраці з боку іноземця під час процедури його ідентифікації; неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи. Про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися для виконання рішення про примусове видворення або для розгляду заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначені статтею 289 КАС України. Так, за положеннями частини 1 цієї статті, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов`язання внести заставу. Згідно частини 11 статті 289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців. Про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні (ч. 12 ст. 289 КАС України). Відповідно до ч. 13 ст. 289 КАС України, умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи. Із змісту наведених приписів слідує, що під час вирішення позову про продовження строку затримання іноземця та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, обов`язковому дослідженню судом підлягають обставини щодо неможливості ідентифікації іноземця або особи без громадянства та неможливість забезпечення примусового видворення. При цьому, на позивача покладено обов`язок вжиття заходів для ідентифікації іноземця або особи без громадянства для забезпечення виконання рішення про видворення. Порядок дій посадових осіб Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів (далі - органи ДМС), органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України (далі - СБУ) під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземці), їх ідентифікації і вжиття заходів з безпосереднього примусового повернення, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ), а також під час прийняття рішень про продовження строку затримання регламентовано Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, яка затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 року № 353/271/150 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.05.2012 року за № 806/21119). Так, згідно пункту 1 розділу VI «Порядок дій з ідентифікації та документування іноземців» наведеної Інструкції, якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування. З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство. У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС. Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно. Із змісту наведених вище приписів законодавства слідує, що під час вирішення позову про продовження строку затримання іноземця та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, обов`язковому дослідженню судом підлягають обставини щодо неможливості ідентифікації іноземця або особи без громадянства та неможливість забезпечення примусового видворення. При цьому на позивача покладено обов`язок вжиття заходів для ідентифікації іноземця або особи без громадянства для забезпечення виконання рішення про видворення. Предметом розгляду у даній справі є виключно підстави для продовження строку затримання відповідача метою його ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України. В свою чергу Верховний Суд у постанові від 28 січня 2021 року у справі №743/1046/20 дійшов висновку, що перелік умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи та які є підставою для продовження строку її затримання в ПТПІ, наведений у частині тринадцятій статті 289 КАС України і цей перелік є вичерпним. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2023 року справа № 158/1645/23. Така практика покликана стимулювати позивачів до активних дій щодо видворення відповідача у встановлений законом 6-місячний строку за реальної можливості встановити його особу, а не займатися формалізмом та утриманням іноземців за рахунок державного бюджету. За обставин даної справи ГУ ДМС в Одеській області просить суд прийняти рішення про продовження строку затримання відповідача на шість місяців з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, посилаючись на те, що вжиті заходи для ідентифікації іноземця та забезпечення виконання рішення про видворення відповідача не дали жодного результату. Судом встановлено, що за період з моменту затримання відповідача, а саме з 25.02.2023 року по день звернення з даним адміністративним позовом Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області вживались наступні заходи з метою ідентифікації відповідача у справі: - листом за вих. № 5100.5.7-5693/51.3-23 від 17.05.2023 року Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області зверталось до Консула Грузії в м. Одесі із запитом щодо надання допомоги в забезпеченні ідентифікації особи без громадянства Берулави ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтвердження або спростування громадянства, а у разі підтвердження документувати свідоцтвом на повернення до Грузії, без плати консульського збору; - листом за вих. № 5100.5.7-7597/51.2-23 від 03.07.2023 року Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області зверталось до регіонального сервісного центру МВС в Одеській області щодо перевірки обставин та документів, що стали підставою для оформлення посвідчення водія серії НОМЕР_1 , у разі виявлення факту неправдивих відомостей, що стали підставою для оформлення та водійського посвідчення скасувати такий документ, що надає право на спеціальний статус у частині підтвердження права його власника на керування транспортними засобами. У відповідь на вказаний запит до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області за вх. № 8138/1/5101-23 від 21.07.2023 року надійшов лист з регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області щодо підтвердження факту скасування посвідчення водія. За результатами перевірки встановлено, що для отримання даного посвідчення водія серед визначених документів ОСОБА_1 дійсно надав посвідку на постійне місце проживання серії НОМЕР_2 від 15.05.2007 року. Згідно висновку РСЦ ГСЦ МВС в Одеській області від 02.03.2023 року № 31/15-1521 посвідчення водія серії НОМЕР_1 виданого на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , анульовано. - листом за вих. № 5100.5.7-9172/51.2-23 від 04.08.2023 року Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно зверталось до Консула Грузії в м. Одесі із запитом щодо надання допомоги в забезпеченні ідентифікації особи без громадянства Берулави ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території Грузії, та у разі підтвердження документувати свідоцтвом на повернення до Грузії, без плати консульського збору; - Головне управління ДМС в Одеській області зверталось до Консульства Грузії в м. Одесі з проханням щодо забезпечення ідентифікації ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , та надання інформації щодо документування та отримання ним статусу особи без громадянства на території Грузії, у разі підтвердження - документувати свідоцтвом на повернення до Грузії, без плати консульського збору. Як зазначив позивач, відповіді на листи ГУ ДМС в Одеській області з Консульства Грузії в м. Одесі до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, не надходило. - Листом за вих. № 5100.5.7/23781/51.1-23 від 02.11.2023 року відділ міграційного контролю ГУ ДМС в Одеській області звертався до управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області щодо документування та отримування статусу біженця або додаткового захисту в Україні, особою без громадянства ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 . До відділу міграційного контролю 03.11.2023 року з управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області за вих. № 5100.5.1/23830-23 надійшла письмова відповідь про те, що особа без громадянства Берулава ОСОБА_5 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з письмовим клопотанням про набуття статусу біженця або додаткового захисту в Україні не звертався, на обліку не перебуває. - листом за вих. № 5100.5.7-13453/51.1-23 від 08.11.2023 року Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області зверталось до Консула Грузії в м. Одесі з проханням щодо забезпечення ідентифікації ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 та надання інформації щодо документування та отримання ним статусу особи без громадянства на території Грузії, у разі підтвердження - документувати свідоцтвом на повернення до Грузії, без плати консульського збору. - листом за вих. № 5100.20.1-440/51.1-24 від 11.01.2024 року Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулось до Консула Грузії в м. Одесі з проханням щодо забезпечення ідентифікації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , та просило надати інформацію щодо документування та отримання статусу особи без громадянства на території Грузії, у разі підтвердження - документувати свідоцтвом на повернення до Грузії, без плати консульського збору; - листом за вих. № 5100.20.1-141/51.1-24 від 11.01.2024 року Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулось до Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України з проханням надання допомоги в підтвердженні належності до громадянства, сприяння в документуванні ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 та отримання інформації стосовно батьків та близьких родичів останнього, їх установчих даних та за можливості копії паспортних документів; - листом за вих. № 5100.20.1-924/51.2-24 від 23.01.2024 року Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулось до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо сприяння в отриманні інформації підтвердження належності до громадянства Грузії та документування в Консульстві Грузії в м. Одесі, особи на установчі дані ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - листом за вих. № 5100.20.1-1226/51.1-24 від 31.01.2024 року Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулось до Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо сприяння в отриманні інформації підтвердження належності до громадянства Грузії, та документування в Посольстві Грузії в Україні, особи на установчі дані ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - листом за вих. № 5100.20.1-1703/51.2-24 від 09.02.2024 року Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулось до Генерального Консульства Турецької Республіки в м. Одесі щодо надання допомоги в ідентифікації особи на установчі дані ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також інформації щодо отримання громадянства Турецької Республіки, документування посвідкою на постійне проживання, тимчасове проживання або отримання статусу особи без громадянства зазначеною особою на території Турецької Республіки. Як зазначав позивач, станом на 09.02.2024 року відповіді на вказані листі від Консула Грузії в м. Одесі, Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України не надходили. В свою чергу будь-яких доказів направлення у січні 2024 року вказаних вище звернень та отримання їх адресатами позивачем до суду не надано, як і доказів дотримання вимог Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої 23.04.2012 року за № 353/271/150 в частині долучення до запитів кольорових фотокарток особи, заповненої анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство. При цьому, як вбачається з положень Інструкції, у разі якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно. В даному випадку позивачем не здійснювалось направлення повторно запитів щодо ідентифікації відповідача через Департамент консульської служби МЗС України. З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що позивачем у справі з моменту продовження строку затримання відповідача не здійснювались належним чином заходи з метою ідентифікації відповідача у справі. За таких обставин подальше утримання відповідача у Миколаївському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, фактично призводить до позбавлення його волі на тривалий строк без наявності злочину. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п. «f» частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції. В п.п. 37, 39 рішення у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» Європейський суд з прав людини вказав, що предметом та метою п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є lex generalis по відношенню до п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є гарантувати, що нікого не може бути позбавлено волі у свавільний спосіб, таким чином, незалежно від відповідності національному праву «жодне свавільне утримання ніколи не може вважатися законним». Стаття 5 Конвенції також вимагає, щоб будь-яке затримання чи взяття під варту здійснювалося у «порядку, передбаченому законом». Це передбачає як додержання матеріальних вимог, наприклад, умов, за яких людина може бути затримана, так і додержання власне процедури позбавлення свободи, наприклад, обов`язку скласти протокол або повідомити близьких особи, або як в даному випадку забезпечити участь перекладача та адвоката у разі необхідності. У рішенні Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року «Справа Анатолій Руденко проти України», стало остаточним 17 липня 2014 року (№ 50264/08), Суд наголосив, що відповідно до пункт 1 статті 5 Конвенції має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення. Згідно з цим рішенням, відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (п. 103). Крім того, у рішенні «Кім проти Росії» від 17.07.2017 року Європейський суд з прав людини зазначив, що параграф 1 (f) статті 5 Конвенції не вимагає, щоб утримання під вартою розглядалося як розумно необхідне, наприклад, для запобігання правопорушення або втечі. Будь-яке позбавлення волі на підставі другої частини параграфа 1 (f) статті 5 буде обґрунтовано, якщо вживаються заходи щодо депортації або екстрадиції. Якщо ці заходи не супроводжуються особливою ретельністю, позбавлення волі перестає бути допустимим згідно з параграфом 1 (f) статті 5 (§ 113 постанови від 15.11.1996 року по скарзі «Chahal проти Великобританії»). Для того, щоб не стати довільним, позбавлення волі на підставі параграфа 1 (f) має бути сумлінним. Воно повинно бути тісно пов`язане з підставою позбавлення волі, на яке посилається Уряд. Місце і умови утримання під вартою повинні бути відповідними. Тривалість утримання під вартою не повинна перевищувати те, що розумно вимагається для досягнення мети (§ 164 судові рішення Великої палати за скаргою «А. та інші проти Сполученого Королівства», ECHR 2009). З огляду на викладене, є підстави вважати, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі; затримання до закінчення проведення процедури видворення, в тому числі для належної ідентифікації особи, має відповідати волі національному законодавству, воно має також бути необхідним за конкретних обставин справи. Станом на момент подання даного позову заходи, які як зазначає позивач, ним вживались не призвели до документування відповідача проїзним документом, процедуру ідентифікації не закінчено, однак колегія суддів вважає, що сама по собі вказана обставина не може бути підставою для затримання відповідача до граничного строку, визначеного законодавством (18 місяців). Колегія суддів наголошує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчали, що протягом шести місяців, на які позивач просить продовжити строк затримання відповідача, вжиті ГУ ДМС в Одеській області заходи призведуть до документування відповідача та забезпечення його видворення. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено, що продовження строку затримання відповідача ще на шість місяців з метою ідентифікації та забезпечення його примусового видворення за межі території України за конкретних обставин даної справи є необхідним, тобто недоведено вимушеної необхідності подальшого затримання відповідача без вжиття з боку державних органів належних заходів, направлених на його ідентифікацію. На підставі наведеного у сукупності, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги та погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстави для продовження строку затримання відповідача ще на шість місяців по 22.08.2024 року з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення відповідача за межі території України відсутні. Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, оскільки доводи апеляційної скарги спростовуються наведеними висновками суду апеляційної інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. Підстави для розподілу судових витрат згідно ст. 139 КАС України відсутні. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м.Одеси від 14 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верхового Суду. Суддя-доповідач А.В. Бойко Судді А.Г. Федусик О.А. Шевчук