Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/16319/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 березня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/16319/22 Перша інстанція: суддя Хом`якова В.В., П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Домусчі С.Д. суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Саратської селищної ради Білгород-Дніпровського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення від 17.06.2022 №949-VIII, зобов`язання прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність, В С Т А Н О В И В: Позивач, ОСОБА_1 звернувся з позовом до Саратської селищної ради Білгород-Дніпровського району Одеської області. Рішенням суду від 24.02.2023 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області 17.06.2022 року № 949-VIII про відмову в затверджені ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2.00 га на території Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населеного пункту). Зобов`язано Саратську селищну раду Білгород-Дністровського району Одеської області прийняти рішення, яким затвердити ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (безоплатно) та передати у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га на території Саратської селищної ради (колишньої Зорянської сільської ради) Білгород-Дністровського району (колишнього Саратського району) Одеської області (за межами населеного пункту). Відстрочити виконання судового рішення в частині зобов`язання прийняття рішення до припинення (скасування) воєнного стану, але не довше ніж до 24 лютого 2024 року. В решті вимог відмовлено. 25 січня 2024 року Саратська селищна рада Білгород-Дніпровського району Одеської області звернулася до суду з заявою про відстрочення виконання рішення суду у справі №420/16319/22. В обґрунтування поданої заяви представником зазначено, що згідно Указу Президента України від 06.11.2023 № 734/2023 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, затвердженого Законом № 3429-ІХ від 08.11.2023 року, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб. Підпунктом 5 пункту 27 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України передбачено, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року заява про відстрочення виконання рішення суду задоволена. Відстрочено виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.02.2023 у справі № 420/16319/22 в частині зобов`язання Саратську селищну раду Білгород-Дніпровського району Одеської області прийняття рішення щодо затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (безоплатно) та передачі у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га на території Саратської селищної ради (колишньої Зорянської сільської ради) Білгород-Дністровського району (колишнього Саратського району) Одеської області (за межами населеного пункту) до припинення (скасування) воєнного стану, але не довше ніж до 24 лютого 2025 року. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні заяви Саратської селищної ради Білгород-Дніпровського району Одеської області про відстрочення виконання рішення суду у справі №420/16319/22. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що запровадження тимчасових обмежень, за відсутності правового регулювання щодо порядку дій учасників цих правовідносин, створюють правову невизначеність про те, яким чином повинна діяти особа зацікавлена в одержані земельної ділянки, коли процедура її отримання виконана неповністю, та яким чином повинен діяти орган місцевого самоврядування. У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач, зазначив, що підпунктом 5 пункту. 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється під час дії воєнного стану та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення та оскаржувану ухвалу без змін. У відповіді на відзив, позивач зазначив, що абз.1 п. 27 Перехідних положень Земельного кодексу України зазначено "Під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей", а отже вищевикладені обставини є підставою лише для зупинення виконання судового рішення під час дії воєнного стану, та не є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що обставини дії в країні воєнного стану на думку суду унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в частині безоплатної передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність, а тому відповідно до ч. 3 статті 378 КАС України наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до припинення (скасування) в Україні воєнного стану. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24 березня 2022 року № 2145-IX (далі - Закон № 2145-IX), який набрав чинності 07 квітня 2022 року, у розділ Х Перехідних положень Земельного Кодексу України внесено зміни шляхом доповнення його підпунктом 5 пункту 27 такого змісту: «Під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.». Таким чином, з 07 квітня 2022 року до припинення (скасування) воєнного стану в Україні органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації. Водночас, позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акту не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Верховним Судом неодноразово, зокрема у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17, висловлювалась правова позиція, згідно якої розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом. У контексті застосування принципу незворотності дії закону у часі це означає, що у разі, якщо правовідносини стосовно реалізації певного права розпочато у період чинності нормативно-правового акту, за умови, що особа здійснила конкретні дії, що виражають її волевиявлення стосовно реалізації права (звернулась до суб`єкта владних повноважень, подала повний пакет документів тощо), то особа повинна мати можливість закінчити реалізацію відповідного права за тими нормами, що діяли на момент початку реалізації відповідного права, навіть якщо до завершення реалізації права вони втратили чинність. Апеляційний суд наголошує на тому, що 16 квітня 2021 року позивач звернувся до Саратської селищної ради Білгород-Дніпровського району Одеської області із заявою, в якій просив затвердити погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (воїну АТО) розташованої на території Саратської селищної ради (колишньої Зорянської сільської ради) Білгород-Дністровського району (колишнього Саратського) Одеської області, розміром 2,00 га, кадастровий номер 5124581100:01:001:1564 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, із земель комунальної власності за межами населеного пункту с. Зоря. З урахуванням вимог ч. 9 ст. 118 ЗК України, та з урахуванням виконання позивачем всіх умов, передбачених законом, у строк до 21 лютого 2022 року, тобто до внесення відповідних змін у законодавство, відповідач повинен був прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Натомість, заява позивача була розглянута лише 12 травня 2023 року, із значним пропуском встановленого ЗК України строку, внаслідок чого до спірних правовідносин були застосовані норми законодавства, які не підлягали застосуванню, що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення відповідача та наявність правових підстав для його скасування. Відповідно до абзацу 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення від 10 липня 2003 року у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45 та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002 II). На переконання колегії суддів, зобов`язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та надання її у власність, забезпечить ефективний захист порушених прав позивача та належне вирішення спору. Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та прийняття нового судового рішення про задоволення заявлених позовних вимог. При цьому, відповідно до підпункту 5 пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, як безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації. Відповідно до вимог ст. 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Апеляційний суд наголошує, що у даній справі спірні правовідносини виникли ще до внесення відповідних змін в частині установлення тимчасової заборони, зокрема, безоплатної передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність. Натомість, вказаною статтею не заборонено затверджувати проекти землеустрою земельної ділянки, дозволи на які були видані до введення воєнного стану в Україні. Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване судове рішення - скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення суду у справі №420/16319/22. Керуючись ст. ст. 241-243, 250, 294, 308, 311, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 328, 378 КАС України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року - скасувати та ухвалити нову постанову. У задоволенні заяви Саратської селищної ради Білгород-Дніпровського району Одеської області про відстрочення виконання рішення суду у справі №420/16319/22 відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 19.03.2024 Суддя-доповідач С.Д. Домусчі Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький