Постанова Волинський апеляційний суд № 161/20240/23

Справа № 161/20240/23 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М. Провадження № 22-ц/802/345/24 Доповідач: Здрилюк О. І. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 березня 2024 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Здрилюк О. І., суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К., секретар судового засідання Власюк О. С., з участю позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів, за апеляційною скаргою позивачки ОСОБА_1 , поданою від її імені представником ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 січня 2024 року, В С Т А Н О В И В : 15 листопада 2023 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому у них народилася дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом із нею. Відповідач частково надає грошові кошти на утримання дитини, яких на даний час не достатньо. Такі виплати не є систематичними, оскільки про них вона змушена нагадувати кожного місяця і їх розмір є значно меншим від 1/4 частки доходів відповідача, який проживає і працює за межами України. Оскільки згоди щодо суми утримання на дитину вони не досягли, то змушена звертатися до суду із позовом про примусове стягнення аліментів. Ураховуючи наведене, просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову і до досягнення дитиною повноліття. Стягнути з відповідача 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 січня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліменти на неповнолітню дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі по 11 000 грн щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 01.02.2024 і до досягнення дитиною повноліття. Рішення про стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 2 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави 1073 грн 60 коп судового збору. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 від імені позивачки ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове про задоволення позову. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 від імені відповідача ОСОБА_4 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. У судовому засіданні позивачка та її представник апеляційну скаргу підтримали із наведених у ній підстав і просять її задовольнити. Представник відповідача апеляційну скаргу заперечив і просить залишити її без задоволення. Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду скасувати з таких підстав. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що в інтересах дитини доцільним є стягнення аліментів не у частці від заробітку відповідача, а у твердій грошовій сумі, як про це він і просив, і стягнення необхідно проводити не з дати подання позовної заяви, а з 01.02.2024, оскільки за попередні місяці відповідач добровільно сплатив аліменти у визначеному судом розмірі. Проте, до таких висновків суд дійшов помилково, з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України). Згідно зі статями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості. Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Тож, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII та набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, чи їх шлюб розірвано. Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі та являються батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9). Дитина проживає разом із позивачкою. Відповідно до вимог ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно з ч. ч. 1, 2, 3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Судом встановлена відсутність згоди між сторонами стосовно розміру коштів, необхідних на утримання дочки, у зв`язку із чим наявні підстави для стягнення аліментів. Покликання відповідача на ту обставину, що він добровільно надає допомогу на утримання дитини відхиляються апеляційним судом, оскільки надання одним з батьків матеріальної допомоги дитині, за умови відсутності згоди між батьками про порядок та суму утримання, не позбавляє можливості одного з них звернутися із відповідним позовом про вирішення вказаного питання у судовому порядку. Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Статтею 183 СК України урегульовано право визначення судом частки заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину. Відповідач не заперечив, що являється працездатною особою, разом з тим, жодного належного, достовірного та допустимого доказу про місце своєї роботи та розмір своїх доходів не надав ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду, чим не спростував можливості сплачувати аліменти на дочку у заявленому у позові розмірі. Відповідно до вимог діючого сімейного законодавства правом вибору способу стягнення аліментів (у частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі) наділений винятково стягувач аліментів. Платник аліментів позбавлений можливості впливати на обрання способу стягнення аліментів. Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову (ч. 1 ст. 191 СК України). Зазначена норма закону є чіткою та не містить будь-якої альтернативи при вирішенні питання про початок строку стягнення аліментів. Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки висновки суду першої інстанції про необхідність стягнення аліментів на користь позивачки у твердій грошовій сумі та не з дати подання позовної заяви зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). При поданні позовної заяви підлягав сплаті судовий збір фізичною особою у розмірі 1 073,60 грн, за подання апеляційної скарги 1 610,40 грн. Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачка звільна від сплати судового збору в усіх судових інстанціях, тому судовий збір у розмірі 2 684 грн (1 073,60 + 1 610,40) необхідно стягнути з відповідача в дохід держави. Крім того, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України). Частинами 1-4 ст. 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, складання відзиву на позовну заяву, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Згідно з ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Позивачка у позовній заяві заявила про стягнення з відповідача на її користь 10 000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу. На підтвердження понесених витрат подала копію Договору про надання правової допомоги № 02-11/04 від 02.11.2023 року, копію Додаткової угоди №1 (замовлення) до договору про надання правничої допомоги від 02.11.2023, копію акту №1 виконаних робіт від 15.11.2023, квитанцію до прибуткового касового ордеру № 15-11/01 від 15.11.2023 на суму 10 000 грн. У поданому представником від імені відповідача відзиві на позовну заяву не міститься жодних заперечень щодо розміру заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Не подавалися й інші заяви із такими запереченнями у суді першої інстанції. Ураховуючи наведене, а також задоволення позову відповідно до заявлених вимог, з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у заявленому нею та підтвердженому документально розмірі 10 000 грн. Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , подану від її імені представником ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов задовольнити. Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на неповнолітню дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15 листопада 2023 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 10 000 (десять тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу. Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в дохід держави 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий суддя Судді