Постанова 4854 № 420/23218/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 березня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/23218/23 Головуючий в 1 інстанції: Хурса О.О. Дата і місце ухвалення: 05.12.2023р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Ступакової І.Г. суддів Бітова А.І. Лук`янчук О.В. при секретарі - Кавчак К.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року по справі за адміністративним позовом заступника керівника Малиновської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави до Департаменту культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А : У вересні 2023 року заступник керівника Малиновської окружної прокуратури м. Одеси звернувся до Одеського окружного адміністративного суду в інтересах держави з адміністративним позовом до Департаменту культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Департаменту культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради щодо не подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня Департаменту культури, національностей та релігій Одеської обласної державної адміністрації про занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України об`єкту культурної спадщини місцевого значення, а саме: будинок житловий (арх. Оттон Л.Ц.), вул. Б. Хмельницького (Госпітальна), 41, 1891 р., рішення Одеського облвиконкому №580 від 27.12.1991р.; будинок дитячого садку Бродської (арх. Мінкус А.Б.), вул. Богдана Хмельницького (Госпитальна), 62, 1913 р., рішення Одеського облвиконкому №580 від 27.12.1991; будинок прибутковий вул. Болгарська (Будьоного), 49, кін. ХІХ ст. рішення Одеського облвиконкому №580 від 27.12.1991р.; будівля вокзалу станції «Одеса-Мала» вул. Люстдорфська дор. (Чорноморська дор.), 2, 1904-1906 рр., рішення Одеського облвиконкому №580 від 27.12.1991р.; Дмитрієвська церква (арх. Дмитренко Ю.М.) - Люстдорфська дор. (Чорноморська дор.), 6, кладовище, 1888р., рішення Одеського облвиконкому №580 від 27.12.1991р.; комплекс будівель Тюремного замку у складі: головний корпус з жіночим відділенням; будівля колишньої колонії малолітніх злочинців (арх. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ) вул. Люстдорфська дор. (Чорноморська дор.), 7, 11, 1894 р. - 1891-1894 рр., рішення Одеського облвиконкому №580 від 27.12.1991р.; - зобов`язати Департамент культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради подати пропозиції до органу охорони культурної спадщини вищого рівня Департаменту культури, національностей та релігій Одеської обласної державної адміністрації про занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, об`єкту культурної спадщини місцевого значення, а саме: будинок житловий (арх. Оттон Л.Ц.) вул. Б. Хмельницького (Госпітальна), 41, 1891 р., рішення Одеського облвиконкому №580 від 27.12.1991р.; будинок дитячого садку Бродської (арх. Мінкус А.Б.) вул. Богдана Хмельницького (Госпитальна), 62, 1913 р., рішення Одеського облвиконкому №580 від 27.12.1991; будинок прибутковий вул. Болгарська (Будьоного), 49, кін. ХІХ ст. рішення Одеського облвиконкому №580 від 27.12.1991р.; будівля вокзалу станції «Одеса-Мала» вул. Люстдорфська дор. (Чорноморська дор.), 2, 1904-1906 рр., рішення Одеського облвиконкому №580 від 27.12.1991р.; Дмитрієвська церква (арх. Дмитренко Ю.М.) - Люстдорфська дор. (Чорноморська дор.), 6, кладовище, 1888р., рішення Одеського облвиконкому №580 від 27.12.1991р.; комплекс будівель Тюремного замку у складі: головний корпус з жіночим відділенням; будівля колишньої колонії малолітніх злочинців (арх. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ) вул. Люстдорфська дор. (Чорноморська дор.), 7, 11, 1894 р. - 1891-1894 рр., рішення Одеського облвиконкому №580 від 27.12.1991р. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що моніторингом Державного реєстру нерухомих пам`яток України місцевого значення було встановлено, що до Реєстру не занесені відомості стосовно пам`яток нерухомості місцевого значення. На звернення Малиновської окружної прокуратури м.Одеси до Департаменту культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради із запитом про те, чи зверталася міська рада з поданням пропозицій до органу культурної спадщини вищого рівня - Департаменту культури, національностей та релігій Одеської обласної державної адміністрації про занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України об`єктів культурної спадщини місцевого значення, відповідач листом від 20.03.2023р. повідомив, що відповідних звернень не було. Своєю бездіяльністю відповідач порушив вимоги п.2 ч.2 ст.6, п.п. «б» п.1 ст.14 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Позивач зазначав, що незважаючи на те, що пунктом 3 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону, ні вказаним Законом, а ні жодним іншим нормативно-правовим актом України не визначено, що вони автоматично включаються до Реєстру. Для того, щоб пам`ятка культурної спадщини була включена до Реєстру, необхідно дотриматися процедури, визначеної законодавством, чого відповідачем зроблено не було. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року позов задоволено у повному обсязі. Не погоджуючись з вказаним рішенням, Департамент культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повне з`ясування обставин справи, а також на невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи, просить скасувати рішення від 05.12.2023р. з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позову заступника керівника Малиновської окружної прокуратури м. Одеси. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції належним чином не досліджувалася достатність та обґрунтованість підстав представництва держави в суді органом прокуратури. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або не належним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. При зверненні до суду прокурором не зазначено причин неможливості здійснення Департаментом культури, національностей та релігій Одеської обласної державної адміністрації захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів в судовому порядку, не наведено доказів того, що відповідний орган не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави та звертатись до суду з відповідним позовом, а також не визначено в чому саме полягають порушені інтереси держави та якими доказами це підтверджено. Недотримання прокурором визначеної статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури свідчить про відсутність підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді та передбачає повернення позовної заяви. Також, апелянт посилається на те, що чинним законодавством передбачено дві окремі процедури щодо занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України щойно виявленої пам`ятки культурної спадщини, та включення (не включення) до Реєстру об`єктів культурної спадщини, які взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом України «Про охорону об`єктів культурної спадщини». Визначені у позові заступника керівника Малиновської окружної прокуратури м. Одеси об`єкти культурної спадщини набули юридичного статусу «пам`ятки» в часи СРСР згідно з Законом Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», у зв`язку з чим щодо цих пам`яток діє розділ ІХ Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013р. №158. Вказаним Порядком передбачено процедуру включення до Реєстру об`єктів культурної спадщини, які взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до надбання чинності Законом України «Про охорону об`єктів культурної спадщини», який не передбачає надання пропозиції щодо занесення об`єкту культурної спадщини від органу місцевого самоврядування. Питанням ведення Реєстру займається безпосередньо і виключно центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини Міністерство культури та інформаційної політики України. Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що наразі Реєстр знаходиться в процесі поступового наповнення триває занесення до Реєстру як щойно виявлених об`єктів культурної спадщини, так і об`єктів, що прийняті під охорону держави в радянські часи. Законодавчо не обмежені терміни для завершення формування Реєстру. Посилається апелянт і на те, що судом першої інстанції розглянуто справу в порядку спрощеного провадження та необґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання Департаменту культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради про розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів №580 від 27.12.1991р. було затверджено перелік будівель та споруд, які підлягають взяттю під охорону держави, як пам`ятки архітектури місцевого значення, згідно додатку. Згідно з додатком до вказаного рішення №580 від 27.12.1991р. до переліку будівель та споруд, які підлягають взяттю під охорону держави, як пам`ятки архітектури місцевого значення, віднесено, серед інших: будинок житловий (арх. Оттон Л.Ц.) вул. Б. Хмельницького (Госпітальна), 41, 1891 р.; будинок дитячого садку Бродської (арх. Мінкус А.Б.) вул. Богдана Хмельницького (Госпитальна), 62, 1913 р.; будинок прибутковий вул. Болгарська (Будьоного), 49, кін. ХІХ ст.; будівля вокзалу станції «Одеса-Мала» вул. Люстдорфська дор. (Чорноморська дор.), 2, 1904-1906 рр.; Дмитрієвська церква (арх. Дмитренко Ю.М.) - Люстдорфська дор. (Чорноморська дор.), 6, кладовище, 1888р.; комплекс будівель Тюремного замку у складі: головний корпус з жіночим відділенням; будівля колишньої колонії малолітніх злочинців (арх. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ) вул. Люстдорфська дор. (Чорноморська дор.), 7, 11, 1894 р. - 1891-1894 рр. Однак, в Державному реєстрі нерухомих пам`яток України відсутня інформація про вказані об`єкти культурної спадщини місцевого значення. У зв`язку з цим, 10.01.2023р. Малиновською окружною прокуратурою м. Одеси до Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради та 17.02.2023р. до Департаменту культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради скеровано запит про те, чи зверталася міська рада з поданням пропозицій до органу культурної спадщини вищого рівня - Департаменту культури, національностей та релігії Одеської обласної державної адміністрації про внесення вищевказаних об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, а також чи виготовлялася облікова документація на вищезгадані пам`ятки культури. Листом від 20.03.2023р. за №06-02/13/56 Департамент культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради повідомив, що звернень до Департаменту культури, у національностей та релігії Одеської ОДА про внесення згаданих у запиті об`єктів культурної спадщини не було. Вважаючи протиправною бездіяльність Департаменту культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради щодо не подання пропозицій Департаменту культури, національностей та релігій Одеської ОДА про занесення до Державною реєстру нерухомих пам`яток України об`єктів культурної спадщини місцевого значення заступник керівника Малиновської окружної прокуратури м.Одеси оскаржив її в судовому порядку. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Законами України «Про охорону культурної спадщини», «Про місцеве самоврядування в Україні», а також Положенням про Департамент культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 28 вересня 2022 року №978-VIІI, саме на Департамент покладається обов`язок подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня - Департаменту культури, національностей та релігій Одеської обласної державної адміністрації про занесення об`єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Виконання такого обов`язку є владними повноваженнями відповідача, які він зобов`язаний здійснювати за законом. Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову заступника керівника Малиновської окружної прокуратури м.Одеси, поданого в інтересах держави, виходячи з наступного. Відповідно до статті 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури. Частинами четвертою та п`ятою статті 54 Конституції України передбачено, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами. Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08 червня 2000 року №1805-III (далі Закон №1805-III). Преамбулою вказаного Закону визначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування. За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону №1805-III: - об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; - пам`ятка культурної спадщини (далі пам`ятка) об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Таким чином, об`єкт культурної спадщини набуває статусу пам`ятки культурного значення після занесення його до Державного реєстру нерухомих пам`яток України або після взяття його на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом №1805-ІІІ, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. У будь-якому випадку об`єкт культурної спадщини підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Згідно зі статтею 3 Закону №1805-III державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України та спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать, зокрема, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради. Подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, внесення змін до нього та про занесення відповідної території до Списку історичних населених місць України, у відповідності до п.2 ч.2 ст.6 Закону №1805-ІІІ, належить до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини. Відповідно до ст.13 Закону №1805-III об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Частиною першою статті 14 Закону №1805-III встановлено, що занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки: а) пам`ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, протягом одного року з дня одержання подання; б) пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання. Об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу). Перелік щойно виявлених об`єктів культурної спадщини ведеться органами охорони культурної спадщини та публікується такими органами на своїх офіційних веб-сайтах. Включення об`єкта до такого переліку здійснюється одночасно з набуттям ним статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини. (ч.2 ст.14 Закону №1805-ІІІ) Статтею 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997р. №280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР) передбачено, що виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами. Згідно частини 1 статті 11 Закону №280/97-ВР виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Відповідно статті 54 Закону №280/97-ВР сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради. Підпунктом 10 пункту «б» частини першої статті 32 Закону №280/97-ВР передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо забезпечення охорони пам`яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання. Отже, до компетенції виконавчого органу сільської, селищної, міської ради належить обов`язок подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 09.11.2022р. по справі №260/437/21. 11.03.2013р. наказом Міністерства культури України №158 затверджено Порядок обліку об`єктів культурної спадщини (далі - Порядок №158; в редакції наказу Міністерства культури України від 27.06.2019р. №501). Вказаний Порядок визначає єдину систему обліку об`єктів культурної спадщини незалежно від їх видів та типів. Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку №158 Державний реєстр нерухомих пам`яток України - банк даних, сформованих за єдиними ознаками та принципами, що містить відомості про пам`ятки культурної спадщини (далі - Реєстр). Пункт 3 розділу І Порядку №158 передбачає, що система обліку об`єктів культурної спадщини включає комплекс заходів із взяття на облік об`єкта культурної спадщини, оформлення облікової документації, занесення чи незанесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, ведення Реєстру, інвентаризації об`єктів культурної спадщини, включення до Реєстру об`єкта культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом, формування облікових справ та внесення змін до Реєстру (зміна категорії пам`ятки та вилучення пам`ятки з Реєстру). Відповідно до пункту 4 Порядку №158 ініціаторами розгляду питань занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, внесення змін до відомостей Реєстру, передбачених абзацами другим - п`ятим пункту 1 розділу V цього Порядку, та внесення змін до Реєстру (далі - Ініціатор) є: уповноважений орган - за категорією пам`ятки національного значення; уповноважений орган, Українське товариство охорони пам`яток історії та культури, інші громадські організації, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини - за категорією пам`ятки місцевого значення. Пунктом 5 Порядку №158 визначено, що суб`єктами прийняття рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, внесення змін до відомостей Реєстру, передбачених абзацами другим - п`ятим пункту 1 розділу V цього Порядку, внесення змін до Реєстру відповідно до категорії пам`яток є: Кабінет Міністрів України - щодо пам`яток національного значення; Мінкультури - щодо пам`яток місцевого значення. Згідно з пунктом 1 розділу IV Порядку №158 для розгляду питання занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру Ініціатором подаються Мінкультури такі документи: подання за формою, наведеною у додатку 3 до цього Порядку, засвідчене підписом керівника установи, організації, що виступає Ініціатором; облікова документація. Відповідно до пункту 3 розділу IХ Порядку №158 у разі відсутності облікової документації на об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом, його включення до Реєстру здійснюється без облікової документації. Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами у справі, Департамент культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради не звертався до Департаменту культури, національностей та релігій Одеської обласної державної адміністрації з пропозицією про занесення до Державною реєстру нерухомих пам`яток України об`єктів культурної спадщини місцевого значення, а саме: будинок житловий (арх. Оттон Л.Ц.) вул. Б. Хмельницького (Госпітальна), 41, 1891 р.; будинок дитячого садку Бродської (арх. Мінкус А.Б.) вул. Богдана Хмельницького (Госпитальна), 62, 1913 р.; будинок прибутковий вул. Болгарська (Будьоного), 49, кін. ХІХ ст.; будівля вокзалу станції «Одеса-Мала» вул. Люстдорфська дор. (Чорноморська дор.), 2, 1904-1906 рр.; Дмитрієвська церква (арх. Дмитренко Ю.М.) - Люстдорфська дор. (Чорноморська дор.), 6, кладовище, 1888р.; комплекс будівель Тюремного замку у складі: головний корпус з жіночим відділенням; будівля колишньої колонії малолітніх злочинців (арх. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ) вул. Люстдорфська дор. (Чорноморська дор.), 7, 11, 1894 р. - 1891-1894 рр. Заперечуючи проти позову та в обґрунтування вимог апеляційної скарги Департамент культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради посилається на те, що вказані об`єкти були прийняті на облік та під охорону держави як пам`ятки архітектури та містобудування місцевого значення відповідно до рішення Одеського облвиконкому №580 від 27.12.1991р. Тобто, зазначені об`єкти культурної спадщини набули статусу «пам`ятки» в часи СРСР згідно із Законом України «Про охорону і використання пам`яток історії та культури». Пунктом 3 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону №1805-III передбачено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону. Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що в силу положень пункту 3 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону №1805-III будівлі за вказаними адресами є пам`ятками культурної спадщини місцевого значення. Однак, враховуючи, що відповідні будівлі взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом №1805-III, обов`язковим є вирішення питання про включення зазначених об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. На користь такого висновку колегії суддів свідчить безпосередньо саме визначення поняття «пам`ятка культурної спадщини», наведене у статті 1 Закону №1805-ІІІ, а також положення пункту 3 розділу IХ Порядку №158, яким передбачено, що у разі відсутності облікової документації на об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом, його включення до Реєстру здійснюється без облікової документації. Згідно п.2 ч.2 ст.6 Закону №1805-ІІІ до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, внесення змін до нього та про занесення відповідної території до Списку історичних населених місць України. До вересня 2022 року функції щодо подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, внесення змін до нього та про занесення відповідної території до історичних охоронюваних зон м. Одеси, виконувало Управління з питань об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради у відповідності до п.2.2 Положення про Управління з питань об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради №3044-VII від 21.03.2018р. Департамент культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради створено рішенням Одеської міської ради від 28.09.2022р. №978- VIIІ. Цим же рішенням затверджено Положення про Департамент, а також припинено діяльність Департаменту культури та туризму Одеської міської ради, Департаменту міжнародного співробітництва та маркетингу Одеської міської ради, Управління з питань об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради, шляхом їх ліквідації. Визначено, що Департамент культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради є правонаступником повноважень виконавчих органів міської ради, що припинили свою діяльність. Згідно п.п.2.2.3 Положення про Департамент культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 28.09.2022р. №978- VIIІ, Департамент відповідно до визначених завдань у галузі охорони культурної спадщини, серед іншого, забезпечує виконання вимог законів України «Про охорону культурної спадщини», «Про місцеве самоврядування в Україні» та інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на території міста Одеси; подає пропозиції органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, внесення змін до нього та про занесення відповідної території до історичних охоронюваних зон м. Одеси Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку про те, що Департамент культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради, створено з метою реалізації функцій виконавчих органів Одеської міської ради у сфері охорони культурної спадщини, наділене для цього необхідними повноваженнями. А відтак, у даному випадку саме на Департамент культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради покладається обов`язок подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня - Департаменту культури, національностей та релігій Одеської обласної державної адміністрації про занесення таких об`єктів до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Тому колегія суддів критично оцінює твердження апелянта щодо можливості бути ініціатором розгляду питання занесення об`єкту культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, окрім уповноваженого органу, ще й іншими суб`єктами, оскільки визначена законодавцем альтернативність суб`єктів звернення не звільняє уповноважений орган від виконання покладених на нього завдань. Забезпечення виконання вимог положень законів України №1805-ІІІ, №280/97-ВР та інших нормативно-правових актів в галузі охорони культурної спадщини на відповідній території та подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України є владними повноваженнями відповідача, які він зобов`язаний здійснювати за законом. Верховний Суд у постанові від 19.06.2018р. у справі №464/2638/17 вказав, що триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону. Колегія суддів зауважує, що відповідач не навів обґрунтовані причини та підстави тривалої бездіяльності, що полягає у не поданні пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня Департаменту культури, національностей та релігій Одеської обласної державної адміністрації про занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України об`єктів культурної спадщини місцевого значення, наведених в позові. А відтак, колегія суддів погоджується із твердженнями заступника керівника Малиновської окружної прокуратури м.Одеси, що компетентний орган у сфері охорони культурної спадщини Департамент культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради протягом тривалого часу проявляє бездіяльність щодо вжиття заходів для занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України спірних об`єктів культурної спадщини за категорією місцевого значення. Зважаючи на викладені обставини, а також на те, що правопорушення у вигляді не вжиття дій, передбачених Порядком №158, для занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України спірних об`єктів культурної спадщини місцевого значення, допущене відповідачем, є триваючим, пред`явлення заступником керівника Малиновської окружної прокуратури м.Одеси позову зобов`язального характеру є ефективним способом захисту інтересів держави, що спрямований на реалізацію державою примусу щодо виконання вимог Основного Закону. Що ж до посилань апелянта на те, що судом першої інстанції належним чином не досліджувалася достатність та обґрунтованість підстав представництва держави в суді органом прокуратури, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки у рішенні від 05.12.2023р. судом відповідне питання досліджено з посиланням на норми чинного законодавства. Відповідно до частин 3-5 ст.53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Згідно з абзацом 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі №826/13768/16 зазначила, що за змістом частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу. Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно. Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень, а він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У позовній заяві прокурор зазначив, що він звернувся з метою захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини, а саме - об`єкта культурної спадщини місцевого значення, загроза руйнування або заподіяння шкоди якому виникла внаслідок протиправної бездіяльності відповідача. Прокурор зазначає, що у зв`язку із неподанням відповідачем до Департаменту культури, національностей та релігій ОДА пропозиції про занесення вказаних об`єктів до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, виникла ситуація, за якої не забезпечується належний захист, збереження, утримання, відповідне користування, своєчасна консервація, реставрація, ремонт, реабілітація, пристосування та музеєфікація відповідного об`єкта культурної спадщини. В свою чергу, це може призвести до руйнування об`єктів культурної спадщини місцевого рівня. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що таке обґрунтування є сумісним з поняттям «інтереси держави», з огляду на наступне. Частинами четвертою та п`ятою статті 54 Конституції України визначено, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами. Конституція України також закріплює за кожним обов`язок не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66). У преамбулі Закону України «Про охорону культурної спадщини» зазначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Як вже зазначалося, за визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності. Відповідно до статті 13 Закону об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Таким чином, обов`язком державних органів та органів місцевого самоврядування є створення належних умов для забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини, зокрема, шляхом взяття їх на облік та занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. У постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Чинним законодавством України не визначено органу, який наділений повноваженнями щодо звернення до суду з позовом до Департаменту культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради з позовними вимогами, що становлять предмет спору у даній справі. З вказаного слідує, що у даних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, а бездіяльність відповідача порушує норми діючого законодавства, що регулює відносини у сфері охорони культурної спадщини. Правовий висновок про те, що прокурор має право звертатися до суду в інтересах держави у сфері охорони культурної спадщини висловлений Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17 листопада 2022 року у справі № 640/16767/21, від 28 лютого 2023 року у справі №240/10000/21. Враховуючи встановлені обставини справи та виходячи з характеру спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурором дотримано встановлений статтею 53 КАС України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» порядок звернення до суду з позовом для захисту інтересів держави та про наявність підстав для такого захисту. Доводи апеляційної скарги Департаменту культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради таких висновків суду не спростовують. В обґрунтування своїх доводів про порушення судом першої інстанції норм процесуального права апелянт зазначає, що судом розглянуто справу в порядку спрощеного провадження та необґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання Департаменту про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін. Колегія суддів не приймає до уваги такі доводи апелянта. Відповідно ст.12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. При цьому, Кодексом адміністративного судочинства України чітко визначено ті справи, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження та які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження. Таким чином, суд першої інстанції наділений правом вирішувати питання щодо можливості призначення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження з огляду на характер спірних правовідносин та предмет доказування. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що за характером спірних правовідносин вказана адміністративна справа не є складною, а тому могла бути призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. При цьому, згідно ст. 257 КАС України, при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. З урахуванням усіх цих обставин судом прийнято рішення про призначення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, що не суперечить положенням КАС України. Оскільки в даному випадку справа, що розглядається, не підпадає під перелік справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції за вказаними обставинами. На підставі викладеного у сукупності колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст.316 КАС України, є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції - без змін. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 310, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Департаменту культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлений 19 березня 2024 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук