Постанова 4851 № 520/20408/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2024 р. Справа № 520/20408/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Кононенко З.О., Суддів: Калиновського В.А. , Мінаєвої О.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.01.2024, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 11.01.24 по справі № 520/20408/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.08.2018 року по 13.07.2023 року включно; - зобов`язати Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.08.2018 року по 13.07.2023 року у сумі 760198 гривень 79 копійок включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №

100. В обґрунтування позову позивач зазначав, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.08.2018 року по 13.07.2023 року включно є протиправною та такою, що порушує права. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.01.2023 року по 13.07.2023 року включно у розмірі 25132,85 грн. Зобов`язано 3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.01.2023 року по 13.07.2023 року у сумі 25132,85 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення в частині відмовлених позовних вимог та прийняти в цій частині нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що стягненню на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 760198 гривень 79 копійок. Позивач наголошує, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що він поніс майнові втрати в значному розмірі у зв`язку з власним трактуванням відповідачем закону. З моменту як позивачу стало відомо, що його права порушено, він здійснив спробу врегулювати спір у досудовому порядку, яка не мала результату та позивач був вимушений звернутися до суду з двома окремими позовними заявами. У зв`язку зі зверненням до суду позивач зазнав як матеріальних збитків, так і доклав значних моральних та фізичних зусиль в період часу з моменту звернення з позовною заявою до суду до моменту повного виконання рішень суду. За цей час індекс інфляції продовжував збільшуватись. Сума грошового забезпечення, яку відповідачем протиправно не було нараховано під час проходження позивачем військової служби, фактично щомісячно позбавляючи позивача шансу на рівень життя хоча б визначений законом, не кажучи уже про достойний рівень життя для військовослужбовців, та яку навіть не виплачено при звільненні, для позивача є значною, а отримано її було через два роки після звільнення у примусовому порядку, тому рішення суду про стягнення з відповідача у якості компенсації 24519,11 грн. з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів не буде відповідати принципам співмірності, розумності, справедливості та пропорційності, на які посилався суд. Таким чином, сума розміру майнових втрат позивача визначена судом не компенсує втрат понесених позивачем з вини відповідача, в цьому випадку ст. 117 КЗпП не виконує свого призначення щодо захисту майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захисту права працівника на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. На переконання позивача, при прийнятті рішення у справі судом першої інстанції не враховано необхідність дотримання принципу співмірності та розумності заявлених позивачем вимог щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки з ним розрахунку при звільненні. Відповідач, Військова частина НОМЕР_2 , скориставшись своїм правом надала до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17.09.2020 у справі №200/20/20-а набрало законної сили та виконано в повному обсязі, про що свідчить розрахунковий лист від 02.01.2024. На переконання представника відповідача, з урахуванням рішення суду у справі №200/20/20-а ним вже відшкодовано середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні урахуванням вимог статті 116, 117 КЗпП України, відповідно відповідач виконав обов`язок щодо відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 01.10.2013 року по 16.08.2018 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до наказу від 16.08.2018 року №275-ОС позивача 16.08.2018 року виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , знято з усіх видів забезпечення, справи та посаду здав. Позивачем у позовній заяві вказано, що у період проходження ним військової служби відповідачем не у повному розмірі виплачувалась індексація грошового забезпечення, у зв`язку з цим позивач 29.07.2021 року звернувся з заявою до відповідача з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення. Однак, у відповідь на заяву відповідачем зазначено, що за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно позивачу індексація грошового забезпечення виплачена в сумі 6260,52 грн. із застосуванням базового місяця травень 2015 року, заборгованості перед позивачем немає. Для вирішення спору позивач звернувся до суду. Так, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11.02.2022 року у справі №200/16535/21 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування травня 2015 року як місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 16.08.2018 року включно; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 16.08.2018 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що ут.07.2023 року включно у розмірі 25132,85 грн. Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2023 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11.02.2022 року у справі - повернуто заявнику. Приписами ч.4 ст. 78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. З метою добровільного виконання рішення суду позивачем 22.12.2022 року та 30.12.2022 року направлено на адресу відповідача заяви з проханням виконати рішення суду. Також, з метою примусового виконання рішення суду позивачем отримано виконавчі листи, які направлено до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, 02.03.2023 року відкрито виконавче провадження №71162969. В подальшому, 27.03.2023 року позивачем направлено звернення на Урядову гарячу лінію щодо невиконання рішення суду. Отже, під час розгляду справи встановлено, що 14.07.2023 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11.02.2022 року у справі №200/16535/21 відповідачем було виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року у сумі 78472,34 грн. з урахуванням раніше виплачених сум із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою. Як зазначено позивачем, повідомленням про надходження коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні за період з 17.08.2018 року по 13.07.2023 року. Отже, оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 16.08.2018 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 14.07.2023 року, то відповідачем затримано розрахунок з 17.08.2018 року по 13.07.2023 року на 1792 дні. Відтак, позивачем вказано, що період з 17.08.2018 року по 13.07.2023 року є часом затримки розрахунку при звільненні, а отже на його користь відповідачем мала б бути виплачена сума середнього заробітку за весь час затримки, виходячи із середньоденної заробітної плати, а саме 760198,79 грн. Також, під час розгляду справи встановлено, що наказом Військової частини НОМЕР_2 від 01 серпня 2019 року № 349-ос позивача виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення, остаточною датою проходження служби є 01.08.2019 року. Вважаючи зазначену бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує права, позивач звернувся до суду з даним позовом задля захисту своїх прав. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2019 року по 02.02.2020 року у сумі 25132,85 грн. Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має бути виплачений позивачу у розмірі 25132,85 грн. (23,05% від 109036,21 грн.), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Приписами ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відтак, пунктом 242 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, вказано, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направлено на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим, і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. В свою чергу згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ закінченням проходження військової і служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установ тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) військовослужбовець не виключається та контракт не припиняється (не розривається) у разі: перебування на лікуванні; захоплення в полон або заручником, а також інтернування у нейтральну державу; безвісної відсутності - до визнання його в установленому порядку безвісно відсутнім або оголошення померлим; настання інших випадків, визначених законодавством. Загиблий (померлий) військовослужбовець виключається із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) з наступного після загибелі (смерті) дня, військовослужбовець, визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім або оголошений померлим, - з дня набрання законної сили рішенням суду. Згідно з підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 (на момент виникнення спірних правовідносин) Закону № 2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації): у зв`язку із закінченням строку контракту. Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. 29 грудня 2009 року указом Президента України №1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, яке визначає порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період. Згідно з абзацами першим та другим пункту 2 Положення № 1115/2009 громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом. Громадяни, які проходять військову службу в Держприкордонслужбі, є військовослужбовцями Держприкордонслужби. Статус військовослужбовця підтверджується службовим або спеціальним посвідченням. Пунктом 6 вищевказаного Положення визначено початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на військовій службі визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Відповідно до пункту 7 Положення № 1115/2009 закінченням проходження громадянином військової служби вважається день, зазначений у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Адміністрації Держприкордонслужби чи її розвідувального органу, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ або органів (підрозділів) забезпечення Держприкордонслужби (далі - органи Держприкордонслужби) у зв`язку з його звільненням з військової служби в запас або у відставку, загибеллю (смертю), визнанням судом безвісно відсутнім або оголошенням померлим. Згідно із пунктом 12 Положення № 1115/2009 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема включення їх до списків особового складу органів Держприкордонслужби або виключення з таких списків, присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо, оформлюється письмовими наказами на підставі документів, види та форма яких установлюються Адміністрацією Держприкордонслужби. Відповідно до пункту 13 Положення № 1115/2009 право видавати накази по особовому складу мають Голова Державної прикордонної служби України та згідно з визначеними ним повноваженнями посадові особи з числа його заступників, керівник розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, начальники (командири) регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, ректор вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби, начальники навчальних центрів, науково-дослідних установ та органів забезпечення, які утримуються на окремих штатах і за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище (далі - начальники). Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Адміністрацією Держприкордонслужби. Пунктом 270 Положення, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби з підстав, передбачених частинами другою - шостою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", здійснюється: 1) начальниками органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних центрів, науково-дослідних установ, а також органів забезпечення, які мають право видання наказів по особовому складу, - усіх військовослужбовців, у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно, які проходять військову службу в цих органах Держприкордонслужби; 2) начальниками регіональних управлінь, розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, ректором вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби - військовослужбовців, зазначених у підпункті 1 цього пункту, а також усіх військовослужбовців у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно, які проходять службу у структурних підрозділах регіонального управління та підпорядкованих йому органах, розвідувальному органі, вищому військовому навчальному закладі відповідно; 3) Головою Державної прикордонної служби України - військовослужбовців, зазначених у підпунктах 1 та 2 цього пункту, а також усіх військовослужбовців у військових званнях до генерал-лейтенанта (віце-адмірала) включно; 4) Президентом України - військовослужбовців у військовому званні генерала (адмірала). Звільнення військовослужбовців, крім Голови Державної прикордонної служби України, здійснюється лише тими посадовими особами, у яких вони перебувають у прямому підпорядкуванні згідно з номенклатурою посад. Матеріалами справи встановлено, що позивач має військове звання «підполковник», тому у відповідності до підпункту 3 пункту 270 Положення рішення про його звільнення приймав начальник Східного регіонального управління. Начальник органу охорони державного кордону має право видавати накази по особовому складу, - усіх військовослужбовців, у військових званнях до майора (капітана 3 рангу). Абзацом першим пункту 292 Положення № 1115/2009 передбачено, що наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу. Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання (абзац другий пункту 292 Положення № 1115/2009). Згідно з абзацом першим пункту 293 Положення № 1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу. Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. З урахуванням викладеного, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Колегія суддів звертає увагу, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України. Так, приписами ч. 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 18.07.2022 року, передбачалося, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, статтю 117 викладено в наступній редакції: У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Отже, колегія суддів встановлено, що починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців. У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 13.05.2020 у справі №810/451/17 та від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 дійшла до висновку, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові). Дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено, що позивача наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) від 01.08.2019 року №349-ОС «Про особовий склад» було виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, але фактичний розрахунок щодо індексації грошового забезпечення проведено лише 14.07.2023 року, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що оскільки Військовою частиною НОМЕР_2 , як суб`єктом, у якому позивач проходив військову службу за останнім місцем проходження, не було проведено із позивачем під час його звільнення остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено індексацію грошового забезпечення, протиправність чого встановлено Донецьким окружним адміністративним судом у рішенні від 11.02.2022 року у справі №200/16535/21, позивач має право на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців. Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. У відповідності до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Відповідно до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Таким чином, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, необхідно виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період. Матеріалами справи встановлено, що відповідно до довідки про доходи позивача за основним місцем роботи Військовою частиною НОМЕР_2 було нараховано позивачу за червень 2019 року заробітну плату у розмірі 18373,50 грн. (30 робочих днів) та за липень 2019 року - 18373,50 грн. (31 робочий день). Отже за вказаний період позивачем було отримане грошове забезпечення у загальному розмірі 36747,00 грн. Відтак, середньоденний розмір заробітку позивача становить 602,41 грн. (36747,00 грн. / 61 календарний день (червень липень 2019 року). Кількість днів, впродовж яких затримано виплату індексації грошового забезпечення з 02.08.2019 року (з дня, наступного після звільнення) по 13.07.2023 включно (день, який передує дню повного розрахунку) становить 1442 календарних дні. Натомість, при визначенні періоду, за який позивачу підлягає виплата середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції ч.1 ст.117 КЗпП України на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців, зокрема, за 181 календарний день. Таким чином, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за шість місяців (181 календарні дні) становить 109036,21 грн (602,41 грн х 181 дні). Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19, у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16). Відтак, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Водночас, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Крім того, колегія суддів звертає увагу на позицію Верховного Суду викладену у постанові від 24 червня 2021 року у справі № 480/2577/20, в якій суд касаційної інстанції зазначив, що для застосування критеріїв пропорційності розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, судам необхідно з`ясувати загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, індексація грошового забезпечення та грошова компенсація вартості не отриманого речового майна у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності. Враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів застосовує означені правові позиції до обставин даної справи та виходить з наступного. Загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 340453,35 грн., з яких: 235394,15 грн. - виплачено у добровільному порядку грошове забезпечення відповідно до архівної відомості з січня 2019 року по грудень 2019 року; 26586,86 грн. компенсація речового майна; 78472,34 грн. - індексація грошового забезпечення виплачена на виконання судового рішення у справі №200/16535/21, яка складає 23,05 % виплат, належних позивачу при звільненні. Отже, з урахуванням принципу справедливості та співмірності, а також розміру майнових втрат, з огляду на те, що з позовом про визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати індексації позивач звернувся зі спливом тривалого часу після звільненні з військової служби, чим істотно збільшив кількість днів затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності зменшення розміру середнього грошового забезпечення з врахуванням істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку. У результаті, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має бути виплачений позивачу у розмірі 25132,85 грн. (23,05% від 109036,21 грн.), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком. Зменшення судом суми стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні здійснено з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, оскільки стягнення компенсації у розмірі 109036,21 грн. за несвоєчасну виплату заборгованості у розмірі 78472,34 грн. було б явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача. Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що вимога стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні буде надмірним тягарем для відповідача та не відповідатиме пропорційності сумі заборгованості. Отже, підводячи підсумок, колегія суддів вважає, справедливим та розумним стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців у розмірі 25132,85 гривень. Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що необхідно визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.01.2023 року по 13.07.2023 року включно у розмірі 25132,85 грн та зобов`язати 3 прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.01.2023 року по 13.07.2023 року у сумі 25132,85 грн. Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 року по справі № 520/20408/23 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 по справі № 520/20408/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.М. Мінаєва