Постанова Київський апеляційний суд № 753/201/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2024 року місто Київ Справа №753/201/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/6901/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого судді: Желепи О.В., суддів: Мазурик О.Ф., Немировської О. В. за участю секретаря судового засідання Рябошапка М. О. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року (у складі судді Лужецької О.Р., повний текст складено 08.12.2023) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя ВСТАНОВИВ У січні 2020 року ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідачка, ОСОБА_1 ) про поділ майна подружжя. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 14 грудня 1991 року до 14 листопада 2018 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Дарницького районного суду м. Києва розірвано. За час шлюбу вони придбали квартиру АДРЕСА_1 , в якій на цей час проживає відповідачка. Зазначав, що відповідачка тривалий час не допускає позивача у квартиру, чинить супротив, ігнорує можливість мирного вирішення спору. Така поведінка відповідачки, на переконання позивача, ставить останнього в скрутне матеріальне становище, оскільки іншого житла він не має. Посилаючись на норми СК України, зазначив, що вказане майно набуте ними під час шлюбу й за спільні кошти, тому є спільною сумісною власністю сторін та підлягає поділу між ними шляхом присудження йому грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на квартиру та визнання за відповідачем права власності на частину спірної квартири. Уважав, що такий варіант поділу буде справедливим, забезпечить інтереси кожного з подружжя, унеможливить виникнення конфліктів щодо користування майном у майбутньому. З урахуванням викладеного ОСОБА_2 просив суд ухвалити рішення, яким: - припинити право власності ОСОБА_2 на частину квартири АДРЕСА_1 ; - визнати за відповідачкою право власності на цю частину квартири АДРЕСА_1 ; - стягнути з відповідачки на його користь грошову компенсацію вартості частки квартири АДРЕСА_1 ; У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, в якому просила визначити частки сторін у спільній власності, відступивши від засад рівності часток подружжя при поділі майна, та визнати за нею право власності на частку в праві спільної власності на квартиру в розмірі 9/10, а за ОСОБА_2 - 1/10. Зустрічний позов мотивувала тим, що подружжя отримало в дар від батьків відповідачки будинок, який знаходиться у АДРЕСА_2 . 30 травня 2008 року позивач одноособово продав вказаний будинок за 195 000 доларів, з яких 95 000 доларів витратив на власні потреби, проте взяв на себе зобов`язання щодо повернення зазначених коштів, про що наявна розписка. З урахуванням зазначених обставин та неповернення позивачем коштів відповідачка вважала наявними підстави для відступу від засад рівності часток подружжя в спільній сумісній власності при поділі майна. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено: в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділено ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_3 ; стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію частки у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_3 в сумі 1 269 406 гривень; стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 5 763 гривень; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя - відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 08 січня 2024 року засобами поштового зв`язку направив до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_3 в сумі 1 269 406 грн та судового збору в сумі 5 763 грн і ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким у первісному позові про стягнення компенсації відмовити повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що позивач, переконавши батьків ОСОБА_1 , отримав в дар будинок останніх та продав його за 190 000 доларів США, а гроші не повернув родині ОСОБА_1 та присвоїв їх собі. Посилається на те, що позивач вимагав компенсацію за квартиру, оскільки вкрай потребував грошей. Зазначає, що у справі немає жодного доказу для застосування у спорі статті 364 ЦК України, крім того ОСОБА_1 немає іншого майна, окрім квартири, не має достатніх та постійних джерел для виплати компенсації. Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2023 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою. 27 лютого 2024 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відзив мотивований тим, що будинок, який згадує скаржник у апеляційній скарзі, був куплений у ОСОБА_4 (а не у батьків ОСОБА_1 )за договором купівлі-продажу, дійсність якого підтверджується рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2007 року по справі №2-6973/2007. У період шлюбу, за погодженням зі скаржником, позивач продав земельну ділянку та будинок за 373 300 грн, а кошти пішли на придбання квартири та погашення боргу, тобто на потреби сім`ї. Вказує, що відповідно до висновку експерта, який наявний в матеріалах справи, квартира є неподільною, відповідач тривалий час проживала в даній квартирі, однак не сплатила позивачу компенсації. Вказує, що ОСОБА_1 офіційно працевлаштована в медіа холдінгу «1+1 Медія» та отримує достатній дохід, докази чого наявні в матеріалах справи. Зазначає, що невизнання стороною або її представником позову не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 підтримала доводи апеляційної скарги. Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. За правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Незважаючи на те, що в прохальній частині апеляційної скарги відповідачка за зустрічним позовом просить скасувати рішення місцевого суду лише в частині задоволення вимоги первісного позову про стягнення грошової компенсації, колегія суддів звертає увагу на те, що в тексті апеляційної скарги відповідачка акцентує увагу суду на обставинах набуття у власність та подальшого відчуження ОСОБА_2 житлового будинку, тобто повторно наводить аргументи, які, на її думку, є підставою для відступу від засад рівності часток подружжя у спільному майні. З огляду на викладене колегія суддів здійснила перегляд рішення суду першої інстанції в повному обсязі. Заслухавши доповідь Головуючого судді Желепи О. В., пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. При розгляді даної справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 14 грудня 1991 року до 14 листопада 2018 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2018 року розірвано. За час шлюбу сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 17.04.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коптєловою О.Р., зареєстрованиму реєстрі за № 1248. Відповідно до відомостей технічного паспорта спірна квартира розташована на 14-му поверсі багатоквартирного будинку, має дві окремі житлові кімнати, відокремлену кухню, санвузол, коридор, кладову. Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд дійшов висновку, що придбана сторонами під час шлюбу квартира АДРЕСА_1 є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу шляхом визнання за відповідачкою, як фактичною користувачкою майна, права власності на зазначену квартиру та стягнення з відповідачки на користь позивача грошової компенсації вартості 1/2 частини цієї квартири, що становить суму в розмірі 1 269 406 гривень. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками з огляду на наступне. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України). При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (частина друга статті 70 СК України). Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України). У справі, яка переглядається, сторони визнають ту обставину, що спірна квартира придбана за їх спільні кошти та під час перебування у шлюбі, в зв`язку з чим відноситься до об`єктів спільної сумісної власності подружжя. Тлумачення наведених вище норм права свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі. У цій справі ОСОБА_2 просить поділити спірне нерухоме майно, залишивши його у власності відповідачки та поклавши на неї обов`язок з виплати компенсації вартості належної позивачу частки в праві спільної власності на квартиру. Натомість ОСОБА_1 в зустрічному позові просить визнати ідеальні частки в праві спільної часткової власності на квартиру, відступивши від засад їх рівності. Колегія суддів, вирішуючи вказані позовні вимоги, наголошує на тому, що предметом спору в справі, яка переглядається, є поділ майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_1 . Сторони в силу принципу диспозитивності судового процесу скористалися своїм правом та вибрали варіанти поділу майна подружжя, які, на їх думку, є оптимальними для вирішення спору. Водночас суд на підставі частини першої статті 71 СК України не позбавлений права визначити той варіант поділу спільного майна подружжя, який забезпечуватиме права та інтереси як позивача, так і відповідачки. Вибір судом іншого варіанта поділу майна подружжя, а ніж ті, що зазначені в прохальних частинах первісного та зустрічного позовів, не є виходом за межі позовних вимог чи зміною способу захисту порушеного права, вибраного сторонами. Право одного з подружжя на отримання компенсації за належну йому частку в спільному майні передбачено статтею 71 СК України, а також статтями 364, 370 ЦК України. Зокрема, частиною другою статті 71 СК України передбачено, що неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (частина шоста статті 71 СК України). Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України). Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України). Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України). Тобто, передумовою для задоволення позову співвласника майна про виплату йому компенсації вартості його частки в цьому майні є доведення позивачем обставини неможливості виділення належної йому частки в натурі, зокрема, внаслідок неподільності спірної речі (майна). У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що матеріали справи містять висновок експерта, яким підтверджено технічну неможливість виділення належної ОСОБА_2 частки нерухомого майна в натурі. Водночас колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи наявний лише висновок судової експертизи від 25 серпня 2023 року, проведений судовими експертами Київського науково дослідного експертно-криміналістичного центру МВС, який стосується виключно питання визначення вартості спірної квартири та висновків щодо подільності або неподільності об`єкта нерухомого майна не містить (і не міг містити, з урахуванням поставлених судом в ухвалі про призначення судової експертизи питань). У той же час, колегія суддів свідома того, що при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто скласти окремий об`єкт нерухомого майна у розумінні статті 181 ЦК України. З урахуванням особливостей розташування спірної квартири (14 поверх багатоквартирного будинку) не можна не звернути увагу на неможливість облаштування двох окремих входів/виходів до спірної квартири. Водночас колегія суддів акцентує на тому, що при вирішенні питання про поділ спільного майна подружжя, зокрема такого специфічного об`єкта нерухомого майна, як житлова квартира, ключовим фактором є не кваліфікація такого об`єкта як подільної чи неподільної речі, а збереження можливості використання квартири за її цільовим призначенням після проведення поділу спільного майна подружжя. Апеляційний суд зауважує, що спірна квартира має дві відокремлені житлові кімнати, їдальню (кухню), санвузол, кладову. Доказів неможливості спільного користування квартирою за її цільовим призначенням, як і доказів наявності будь-яких перешкод з боку відповідачки у користуванні позивачем квартирою матеріали справи не містять. Обставини, на які посилається позивач у позовній заяві (відсутність доступу до квартири), підлягають врегулюванню (в разі їх наявності) за негаторним позовом співвласника про усунення перешкод у користуванні та володінні нерухомим майном. Щодо обставини платоспроможності ОСОБА_1 в контексті виплати позивачу компенсації вартості його частки в спільному майні апеляційний суд зазначає наступне. Колегія суддів обізнана, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20 відступила від сформульованого, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15 і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2019 року у справі № 371/1369/15-ц висновку про те, що для вирішення питання про застосування частини другої статті 364 ЦК України юридичне значення має те, чи сплачує співвласник-відповідач, який володіє та користується спільним майном, матеріальну компенсацію позивачеві за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України, чи спроможний співвласник-відповідач виплатити співвласникові-позивачеві грошову компенсацію вартості його частки, і чи не буде така виплата надмірним тягарем. Велика Палата Верховного Суду при цьому також зазначила, що платоспроможність відповідача не має значення для вирішення спору, у якому про припинення своєї частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ та отримання відповідної компенсації на свою користь просить позивач. У разі задоволення цього позову відповідач стає одноосібним власником речі. Тому його не можна вважати неплатоспроможним. Більше того, якщо для задоволення позову про стягнення коштів суд мав би враховувати платоспроможність відповідача на час розгляду справи, то стягнення у судовому порядку багатьох боргів було би неможливим саме з цієї причини. Факт відсутності у відповідача коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві сам по собі не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати. Якщо у цього відповідача будуть відсутні кошти, зокрема регулярні доходи, для реального виконання рішення суду, за яким на користь позивача треба виплатити компенсацію, то під час виконавчого провадження виконавець може звернути стягнення на майно відповідача, у тому числі на присуджену йому річ (стаття 56 Закону України «Про виконавче провадження»). Виручені від реалізації кошти спрямовуються на задоволення вимог стягувача, сплату виконавчого збору, відшкодування витрат виконавчого провадження тощо. Водночас варто зауважити, що предметом поділу у справі, яка перебувала на розгляді Великої Палати Верховного Суду, був автомобіль, який, на відміну від двокімнатної квартири, є рухомою річчю, неподільність якої не викликає жодних сумнівів. Велика Палата Верховного Суду серед мотивів прийняття своєї постанови вказувала на те, що в разі незадоволення позову співвласника транспортного засобу про виплату йому компенсації вартості частки в спільному майні такий транспортний засіб залишиться в одноосібному володінні та користуванні іншого з подружжя, в той час як позивач буде позбавлений як права на володіння та користування автомобілем, так і грошового еквіваленту належної йому частки в спільному майні. Колегія суддів апеляційного суду не може не погодитися з таким висновком касаційного суду, оскільки одночасне володіння та користування транспортним засобом за відсутності домовленості між подружжям є об`єктивно неможливим з огляду на особливості рухомої речі як об`єкта цивільних прав. Водночас колегія суддів уважає такий висновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у правовідносинах щодо поділу рухомої неподільної речі, незастосовним до правовідносин, які складають предмет спору у справі, яка переглядається, з таких мотивів. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного право-відношення. Принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї недобросовісної поведінки. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється, зокрема, в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи. Як уже зазначалося вище, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Колегія суддів уважає, що закріплене в частині другій статті 364 ЦК України право співвласника на отримання компенсації вартості належної йому частки не є абсолютним та обмежується правами й інтересами інших співвласників. Виникнення у іншого з подружжя обов`язку виплатити позивачу компенсацію вартості його частки в спільному майні залежить виключно від дій позивача, який розпоряджається своїми правами на власний розсуд і не завжди таке розпорядження лежить у площині добросовісності. У конкретній ситуації, яка виникла в справі, що переглядається, відповідачка наголошує на тому, що в неї відсутні кошти на одноразову виплату позивачеві еквівалента вартості його частки в спільному майні - 1 269 406 грн, як відсутнє й інше нерухоме житлове майно. При цьому вона не заперечує проти здійснення сторонами права спільної власності на спірне нерухоме майно. Стягнення з відповідачки компенсації в такому значному розмірі за відсутності в неї коштів для одноразової виплати всієї суми, та відсутності в неї іншого майна, за рахунок реалізації якого, може бути виконано рішення суду, неодмінно призведе або до реалізації спірної квартири з торгів у межах виконавчого провадження, за наслідками проведення яких та після сплати усіх необхідних платежів (виконавчого збору тощо) сума, яка підлягатиме залишенню відповідачці складатиме менше 50 % ринкової вартості квартири, або до залишення спірної квартири у власності кредитора ( ОСОБА_2 ) у рахунок погашення заборгованості, що свідчить про порушення балансу інтересів позивача та відповідача в цій справі. Тобто позивач, який має інше житло, отримає грошову компенсацію вартості 1/2 частини його частки, проте відповідач, яка зобов`язана виконати рішення суду, та за відсутності грошових коштів на його виконання , втратить єдине житло і не отримає грошового еквіваленту 1/2 частки квартири, яка належить їй за Законом. Натомість залишення квартири в спільній частковій власності, на відміну від обставин справи № 209/3085/20, не призведе до обмеження чи порушення прав позивача з огляду на можливість спільного користування сторонами двокімнатною квартирою, яка позивачем у цій справі не спростована. Належних та допустимих доказів неможливості користування спірною квартирою обома співвласниками суду надано не було. Навпаки в позовній заяві, сам позивач за основним позовом зазначає, що в разі не сплатити йому грошової компенсації, він в`їде до спірної квартири, або заселить до неї орендарів. Що свідчить про визнання позивачем за основним позовом, можливості спільно з іншим співвласником володіти, користуватись та розпоряджатись спірною квартирою. На переконання колегії суддів, визнання за кожною зі сторін права на ідеальну частку в праві спільної власності на квартиру якнайкраще забезпечить дотримання інтересів кожного з подружжя в розумінні частини першої статті 71 СК України. За такого варіанту поділу майна подружжя як позивач, так і відповідач зберігають права користування, володіння та розпорядження належними їм частками в праві спільної власності на квартиру. При цьому позивач після визначення судом часток сторін у праві спільної власності на квартиру не позбавлений права відчужити належну йому частку на підставі статті 361 ЦК України будь-якій іншій особі (в разі небажання відповідачки реалізувати переважне право на придбання частки в спільному майні). В цьому випадку баланс інтересів не буде порушений тому, що позивач реалізує своє право отримати гроші за частку у своєму майні, а відповідач залишиться проживати у квартирі, яка є її житлом і буде володіти своєю часткою разом з особою , яка викупить частку відповідача, чи буде орендувати у відповідача одну з кімнат. При цьому сторони (співвласники, яким належать однакові частки, які мають однакові права на володіння, розпорядження та користування спільним майном) будуть перебувати в рівних умовах. Аргументи ОСОБА_1 щодо відступу від засад рівності часток у праві спільної сумісної власності колегія суддів відхиляє, оскільки обставини, на які посилається позивачка за зустрічним позовом, не є підставою для відступу від рівності часток у праві спільної сумісної власності в розумінні частини другої статті 70 СК України. Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суд першої інстанції не повно встановив обставини справи, які мають значення для її вирішення, висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи та вимогам закону, а тому колегія суддів уважає наявними підстави для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про часткове задоволення первісного й зустрічного позовів шляхом визнання за кожною зі сторін права на частку спірної квартири. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382-384, 389 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року - скасувати. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна - задовольнити частково. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя - задовольнити частково. У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині на квартиру АДРЕСА_3 . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 18 березня 2024 року Головуючий О.В. Желепа Судді О.Ф. Мазурик О.В. Немировська