Ухвала ККС ВС № 556/1196/23

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 березня 2024 року м. Київ справа № 556/1196/23 провадження № 51 - 1365 ск 24 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Володимирецького районного суду Рівненської області від 20 липня 2023 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року щодо останньої, установив: За вироком Володимирецького районного суду Рівненської області від 20 липня 2023 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, уродженку с. Драбове-Барятинське Драбівського району Черкаської області та жительку АДРЕСА_1 , раніше судиму: вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області від 16 серпня 2020 року за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК України звільненої від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік; вироком Корецького районного суду Рівненської області від 28 травня 2021 року за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді арешту на строк 3 місяці, засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 71 КК України, до основного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Корецького районного суду Рівненської області від 28 травня 2021 рокута остаточно, за сукупністю вироків, призначено засудженій покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць. Також вироком вирішені питання: запобіжного заходу, речових доказів, про залік досудового тримання під вартою та процесуальних витрат у провадженні. Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, вирок суду залишено без зміни. Відповідно до змісту оскаржуваного судового рішення і встановлених судом першої інстанції обставин, ОСОБА_5 визнано винуватою та засуджено за те, що вона, 20 липня 2022 року о 22:30, перебуваючи у будинку потерпілого ОСОБА_6 по АДРЕСА_2 , діючи умисно, повторно, в умовах воєнного стану, вчинила таємне викрадення майна потерпілого на загальну суму 875 гривень. У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 порушує питання про перегляд оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість та просить їх змінити в частині покарання, застосувавши до основного покарання положення ст. 69 КК України та визначити остаточну міру покарання із застосуванням ст. 71 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік і 1 місяць. В обґрунтування своїх вимог, фактично не погоджуючись із вироком в частині призначеного засудженій основного покарання, захисник вказує, що застосований захід примусу за своїм розміром є непропорційним тяжкості вчиненого засудженою правопорушення та вважає, що з огляду на наявність обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості, суд першої інстанції призначив ОСОБА_5 надмірно суворе покарання, а суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив доводи її скарги в частині наявності, на її думку, підстав для застосування до засудженої більш м`якого покарання, ніж передбачено законом. Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження, з наведених у ній мотивів, з огляду на таке. Згідно із положеннями ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину, за який її засуджено, та кваліфікація дій останньої за ч. 4 ст. 185 КК України, у касаційній скарзі захисником не оспорюються. Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються статтею 69 цього Кодексу. Відповідно до ст. 69 КК України (в редакції Закону № 1576-IX від 29.06.2021), за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. Як вбачається із змісту вироку, при застосуванні до ОСОБА_5 заходу примусу, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, класифікується як тяжке, обставини справи, відомості про особу засудженої, яка позитивно характеризується за місцем проживання, наявність обставин, що пом`якшують покарання: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, часткове відшкодування завданого збитку, відсутність обставин, передбачених ст. 67 КК України, позицію потерпілого про відсутність претензій, а також суд врахував те, що остання раніше неодноразово судима за корисливі злочини та вчинила даний злочин, до повного відбуття покарання за попереднім вироком, тому дійшов висновку про необхідність призначення засудженій основного покарання у мінімальних межах передбачених санкцією ч. 4 ст. 185 КК України та застосував положення ст. 71 КК України. Не погоджуючись із вироком, зокрема, у частині призначеного покарання захисник ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу. Вказуючи, що сума викраденого, на її думку, є незначною, та вважаючи, що дана обставина істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого засудженою кримінального правопорушення та з огляду на наявність обставин, що пом`якшують покарання, просила змінити вирок, зокрема, в частині покарання, і призначити покарання засудженій із застосуванням положень ст. 69 КК України. Апеляційний суд, переглядаючи вирок за апеляційною скаргою захисника дійшов висновку, що її доводи про можливість застосування до засудженої вказаних вимог Закону є безпідставними. Відхиляючи доводи захисника апеляційний суд в ухвалі зазначив, що обираючи розмір покарання, передбачений ч. 4 ст. 185 КК України суд у вироку врахував всі обставини, що позитивно характеризують особу, на які посилається захисник в апеляційній скарзі, а тому дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення засудженій основного покарання, передбаченого санкцією вказаної статті Закону, у мінімальних межах. При цьому, оскільки, засуджена неодноразово притягувалась до кримінальної відповідальності за умисні корисливі злочини та належних висновків для себе не зробила і вчинила даний злочин до повного відбуття покарання за попереднім вироком, що стало підставою для застосування до неї положень ст. 71 КК України, суд правильно призначив покарання. Погодившись із призначеним у вироку покаранням, апеляційний суд зазначив, що обставини, на які захисник посилається у скарзі для застосування до засудженої положень ст. 69 КК України, з огляду на дані, що характеризують особу, не можуть істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого засудженою кримінального правопорушення, а тому не знайшов достатніх підстав для призначення засудженій основного покарання більш м`якого, ніж передбачено санкцією ч. 4 ст. 185 КК України. Згідно з положеннями ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Покарання призначене ОСОБА_5 вироком суду та залишене апеляційним судом без зміни, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженої і попередження вчиненню нею нових кримінальних правопорушень. Доводи наведені захисником ОСОБА_4 у касаційній скарзі, які є аналогічними доводам її апеляційної скарги, в частині, про наявність, на думку адвоката, достатніх підстав для зменшення покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, колегія суддів вважає безпідставними. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. Отже враховуючи, що з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, колегія судів касаційного суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження захиснику слід відмовити. На підставі викладеного та керуючись вимогами п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Володимирецького районного суду Рівненської області від 20 липня 2023 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року щодо останньої. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_7 ОСОБА_3