Ухвала КЦС ВС № 2-5315/2010

УХВАЛА 15 березня 2024 року м. Київ справа № 2-5315/2010 провадження № 61-1259ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд 1» до товариства з обмеженою відповідальністю «Столиця-Інвест», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, про визнання договорів недійсними, ВСТАНОВИВ: Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2010 року позов ПрАТ «Трест «Київміськбуд 1» задоволено. Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2010 року відмовлено. У січні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить зазначене судове рішення скасувати й передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 лютого 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху для усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання. На усунення недоліків, що зазначені в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 лютого 2024 року заявник направив до суду запитувані матеріали. У відкритті касаційного провадження слід відмовити виходячи з наступного. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції своїм рішенням унеможливив реалізацію заявником наданих процесуальних прав на оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі. Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Перевіривши доводи касаційної скарги колегія суддів дійшла наступних висновків. Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанцій було допущено порушення норм процесуального права, які передбачені статтею 411 ЦПК України як підстави для скасування судового рішення. Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним й обґрунтованим. Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Оскільки правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав. Предметом оскарження у цій справі, як вбачається зі змісту касаційної скарги, є судове рішення апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження. Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Відповідно до вимог частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили. Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року). У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти підстави для поновлення строків для оскарження, які мають виправдовувати втручання у принцип res judicata. При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи. Апеляційним судом установлено, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2010 року позов ПрАТ «Трест «Київміськбуд 1» задоволено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням першої інстанції, ОСОБА_1 27 липня 2023 року подав апеляційну скаргу, у якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 серпня 2023 року матеріали цивільної справи за позовом ПрАТ «Трест «Київміськбуд 1» до ТОВ «Столиця-Інвест», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання недійсними договорів, повернуто до Оболонського районного суду міста Києва для відновлення знищеного судового провадження. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 14 листопада 2023 року відновлено знищене судове провадження у справі № 2-5315/2010 за позовом ПрАТ «Трест «Київміськбуд-1» до ТОВ «Столиця-Інвест», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, про визнання недійсним договорів. Відновлено рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2010 року у цій справі. 12 грудня 2023 року матеріали вказаної цивільної справи надійшли до Київського апеляційного суду для розгляду. Зі змісту оскаржуваного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2010 року встановлено, що представник відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 брав участь у судовому засіданні в суді першої інстанції, проти позову заперечував, посилаючись на відсутність підстав для визнання спірних договорів недійсними. Зазначено, що ОСОБА_1 було відомо про те, що в провадженні Оболонського районного суду міста Києва перебувала дана цивільна справа. Вказано, що доводів про неповідомлення скаржника про розгляд справи або не залучення його до участі в ній апеляційна скарга не містить. Отже, правильним є висновок суду апеляційної інстанції, що про судове провадження у цій справі ОСОБА_1 було відомо, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, представник ОСОБА_1 брав участь в судових засіданнях, тому скаржник мав добросовісно користуватися своїми процесуальними правами. Верховний Суд звертає увагу, що у цивільному судочинстві адвокат не наділений самостійними процесуальними правами та не є стороною у справі, а лише здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Водночас особа, яка має намір подати скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно строків подання, форми й змісту скарги, у тому числі й щодо доведення поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження, що є проявом добросовісного користування процесуальними правами. Відтак, Верховний Суд констатує, що заявником не надано логічного пояснення, які об`єктивні перешкоди заважали вчасно звернутися до суду з апеляційною скаргою, скориставшись своїми процесуальними правами. Таким чином, судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що після постановлення рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2010 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 подано до суду лише 27 липня 2023 року, тобто минуло понад десять років, тобто протягом тривалого періоду дій щодо звернення з апеляційною скаргою на зазначене судове рішення суду першої інстанції заявник не вчиняв. Відтак, доводи заявника, що він отримав повний текст рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2010 року лише у 2023 року (не вказуючи, при цьому точної дати), чим й обґрунтовує пропуск строку на апеляційне оскарження, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані. Так, убачається відсутність у ОСОБА_1 дійсного наміру на оскарження рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим спростовують й доводи щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення. Оскільки, заявник обґрунтовані причини пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження не навів, належними та допустимим доказами пропуск процесуального строку не підтвердив, тому судом апеляційної інстанції правильно відмовлено у відкритті провадження у справі. Такі дії не свідчать про готовність заявника брати участь у справі на всіх етапах розгляду та сприяти своєчасному розгляду цієї справи. Відтак, ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватися, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року). Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом й не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Виходячи з зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року). При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії»). Таким чином, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки. Отже, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судового рішення. Керуючись частиною четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд 1» до товариства з обмеженою відповідальністю «Столиця-Інвест», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, про визнання договорів недійсними відмовити. Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: О. М. Осіян О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара