Постанова Харківський апеляційний суд № 621/3559/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 621/3559/23 Головуючий суддя І інстанції Вельможна І. В. Провадження № 22-ц/818/989/24 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2024 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах : головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Мальованого Ю.М, Тичкової О.Ю., розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 28 листопада 2023 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації в розмірі належної частки вартості відчуженого спільного майна, в с т а н о в и в: У вересні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації в розмірі належної частки вартості відчуженого спільного майна. Позовна заява мотивована тим, що в період з 25 листопада 2011 року по 19 січня 2023 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. Шлюб розірвано рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 20 грудня 2022 року по справі № 621/2071/22, яке набрало законної сили 19 січня 2023 року. Вказала, що за час перебування у шлюбі ОСОБА_1 набув права приватної власності на транспортний засіб автомобіль Renault Megane 1998, (2006), червоний, зареєстрований за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . В подальшому вищевказаний автомобіль ОСОБА_1 було відчужено, а саме 18.12.2021 автомобіль перереєстровано на нового власника ОСОБА_3 , відповідно до договору укладеного ТСЦ. Зазначила, що вона не надавала згоди на продаж вказаного автомобіля, який є спільною сумісною власністю подружжя, транспортний засіб відповідачем відчужено на користь третьої особи без відома позивача. Зауважує, що після того як позивачу стало відомо про відчуження автомобіля відповідач в добровільному порядку не бажає сплачувати грошові кошти в якості компенсації належної на праві спільної сумісної власності частки (1/2) від продажу автомобіля. На підставі вищевикладеного, ОСОБА_2 просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію її частики у майні, яке набуло статусу спільної сумісної власності подружжя, в розмірі частки вартості відчуженого транспортного засобу автомобілю Renault Megane 1998, (2006), червоний, в сумі 112 995 грн 00 коп.; стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати у виді судового збору. Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 28 листопада 2023 року позовну заяву задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості частки майна, яке набуло статусу спільної сумісної власності подружжя, а саме відчуженого транспортного засобу автомобілю Renault Megane 1998, (2006) в розмірі 112 995 грн 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по оплаті судового збору у сумі 1129 грн. 95 коп. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення скасувати частково та ухвалити у відповідній частині нове рішення. Вказав, що вказана в позові вартість автомобілю у розмірі 225 990 грн. 00 коп., не відповідає дійсності, а довідка надана відповідачем на підтвердження вартості носить інформаційний характер та не є належним та допустимим доказом. Зазначив, що транспортний засіб привезено з-за кордону по посвідченню митниці №К 10005980 від 02.08.2019, ВМД №UA 125010/2019/009684 від 02.08.2019, згідно якої вартість становить 60182,00 грн. На 01.09.2023 курс долара дорівнював 3656,80 за 100 дол., вартість становила 2390 доларів США*36,568=87397,52/2=43698,76 грн. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. На підставі вказаних норм права, колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь суддю-доповідача, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів на підтвердження дійсної вартості спірного транспортного засобу та не спростовано належними доказами визначений суб`єктом оціночної діяльності розмір його вартості та правом ініціювання перед судом призначення відповідної експертизи для з`ясування таких обставин відповідач не скористався. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду. Нормами ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Судом встановлено, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 25.11.2011, який було розірвано рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 20 грудня 2022 року, яке набрало законної сили 19.01.2023 (а.с. 7-8). За час перебування сторін у шлюбі, а саме 06 серпня 2019 року було набуто право власності на транспортний засіб Renault Megane 1998, (2006), червоний, № двигуна: НОМЕР_1 , № кузову: НОМЕР_2 , автомобіль було зареєстровано за ОСОБА_1 ТСЦ 5943 РСЦ ГСЦ МВС в Сумській області, за технологічною операцією "71-Реєстрація ТЗ привезеного з-закордону по посвідченню митниці ", на транспортний засіб закріплено номерні знаки НОМЕР_3 та оформлено свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 (а.с. 9, 38-40, 44). Згідно Договору купівлі-продажу 6347/2021/2991142 транспортного засобу від 18.12.2021 вбачається, що ОСОБА_1 продавець, відчужив на користь ОСОБА_3 покупця, транспортний засіб Renault Megane, червоний, № двигуна: НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_3 , зареєстрований за продавцем ТСЦ 5943. Відповідно до пункту 3.1. вказаного договору ціна за транспортний засіб визначена за домовленістю сторін та складає 40 000 грн (а.с. 43, 52). Як встановлено судовим розглядом та не заперечувалося сторонами по справі позивачу не було відомо про відчуження відповідачем 18.12.2021 транспортного засобу та відповідно згода позивача на відчуження спірного автомобіля не надавалася. За правилами статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, нормою статті 60 СК України визначено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 24травня 2017 року у справі №6-843цс17. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Згідно зі статтею 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Відповідно до положень частини 1 статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Положеннями статті 71 СК України передбачено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. За правилами статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. При вирішенні цієї справи судом першої інстанції встановлено, що транспортний засіб - автомобіль марки Renault Megane 1998, (2006), червоний, № двигуна: НОМЕР_1 , № кузову: НОМЕР_2 , автомобіль було зареєстровано за ОСОБА_1 ТСЦ 5943 РСЦ ГСЦ МВС в Сумській області, був придбаний подружжям під час шлюбу, отже, цей автомобіль є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя і презумпція віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя відповідачем не спростована. Встановивши, що відчуження відповідачем спірного рухомого майна, відбулося після припинення фактичних шлюбних стосунків сторін, без повідомлення про це позивача та без отримання згоди останньої, як співвласника майна, суд першої інстанції за встановлених у справі обставин та відсутності належних та допустимих доказів, які підтверджують дійсну вартість спірного майна, дійшов вірного висновку, з яким погоджується колегія суддів про наявність підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача компенсації вартості частки спільного майна на користь позивача у розмірі 112 995,00 грн. Встановлено, що позивач у справі на підтвердження заявлених позовних вимог подала до суду інформаційну довідку видану суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "ОЦІНКА24" , в особі директора Почелова О.В. (сертифікат суб`єкту оціночної діяльності 780/19 від 15-10-2019 ), за результатами дослідження, без огляду транспортного засобу, визначено середньо ринкову вартість транспортного засобу Renault Megane 1998 куб.см., 2006 року випуску, № кузову: НОМЕР_2 , яка станом на 04.09.2023 складає 225 990 грн 00 к. (а.с. 10). Статтею 89 цього Кодексу, зокрема, передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної (ринкової) його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя, і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби, та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості, тобто визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Цей підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року по справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.10.2020 року по справі № 483/812/19 ( провадження № 61-20774св19 ) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 545/2396/20 (провадження № 61-4894св22). У даній справ виник спір щодо дійсної вартості спірного автомобіля Renault Megane 2006 року випуску. Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "ОЦІНКА24" , в особі директора Почелова О.В. (сертифікат суб`єкту оціночної діяльності 780/19 від 15-10-2019 ), за результатами дослідження, без огляду транспортного засобу, визначено середньо ринкову вартість транспортного засобу Renault Megane 1998 куб.см., 2006 року випуску, № кузову: НОМЕР_2 , яка станом на 04.09.2023 складає 225 990 грн 00 к. За висновками спеціаліста саме така вартість спірного автомобіля є ринковою, а тому суд першої інстанції з урахуванням згаданих правових висновків касаційного суду дійшов правильного висновку, який доводами скарги не спростований, що у даному випадку при поділі майна подружжя слід виходити з ринковою, а не договірної чи митної вартості автомобіля. Митна вартість спірного автомобіля визначалася станом на день його розмитнення, після чого може змінюватися. Всупереч визначеного у нормах ст.ст. 12, 81 ЦПК України процесуального обов`язку відповідач не надав до суду належних у допустимих доказів у розумінні ст. 76 ЦПК України на спростування вказаної довідки спеціаліста. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що надану суду довідку можна вважати належним доказом дійсної (ринкової) вартості автомобіля, у розмірі 225990,00 грн, а не за ціною вказаною у договорі і автомобіль був відчужений відповідачем на користь іншої особи у розмірі 40000,00 грн. В ході розгляду справи не встановлено наявності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля, а тому виходячи з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна, суд дійшов до висновку, що позивач має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Отже, враховуючи, що спірний транспортний засіб сторонами придбано за час перебування в зареєстрованому шлюбі та він належить до спільного майна подружжя, відповідач здійснив його продаж без отримання згоди позивача, суд першої інстанції дійшов вірного до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 112 995 грн. в рахунок компенсації вартості частини спірного транспортного засобу, виходячи з його ринкової (дійсної) вартості. Доводи апеляційної скарги про те, що надана позивачкою довідка про вартість спірного автомобіля має інформаційний характер та не є належним та допустимим доказом, а також доводи про митну вартість спірного автомобіля станом на 02.08.2019 у розмірі 60182,00 грн. є безпідставними, оскільки спеціаліст визначив саме дійсну ринкову вартість спірного автомобіля. Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом обставин справи були дотримані норми матеріального і процесуального права. Колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції відповідно до ст. 89 ЦПК України дав правильну правову оцінку наявним доказам у справі. Суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги не спростовують висновки районного суду, тому колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржене рішення без змін. Передбачених ст. 141 ЦПК України підстав для перерозподілу судових витрат не встановлено. Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 28 листопада 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 19 березня 2024 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді Ю.М.Мальований. О.Ю.Тичкова.