Постанова Дніпровський апеляційний суд № 203/2937/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2761/24 Справа № 203/2937/23 Суддя у 1-й інстанції - Католікян М.О. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Барильської А.П., суддів: Демченко Е.Л, Пищиди М.М. розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 13 грудня 2023 року по справі за позовом Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення,- ВСТАНОВИЛА: У травні 2023 року Комунальне підприємство «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради (далі - КП «Дніпроводоканал» ДМР) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення. В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що вони регулярно надають послуги з водопостачання та водовідведення мешканцям житлового будинку АДРЕСА_1 . У квартирі АДРЕСА_2 вказаного будинку мешкає відповідач, який не оплачує надані послуги, у результаті чого за період з 01 жовтня 2017 року по 28 лютого 2023 року утворилася заборгованість у розмірі 22730,97 грн, оскільки у добровільному порядку відповідач заборгованість не погашає, просили суд ухвалити рішення, яким стягнути допущену відповідачем заборгованість з урахуванням трьох відсотків річних та інфляційних збитків загальною сумою 25 887,91 грн. Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 13 грудня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі КП «Дніпроводоканал» ДМР посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що ними надано достатньо доказів для задоволення заявлених позовних вимог. Вони не були повідомлені про зміну власника квартири та про це їм стало відомо лише у ході розгляду вказаної справи. Саме споживач, яким є ОСОБА_1 повинен був проінформувати їх про зміну кількості проживаючих та про смерть уповноваженого власника. Відзив на апеляційну скаргу надано не було. Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Зважаючи на те, що ціна позову становить 25 887,91 грн. та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що квартира АДРЕСА_3 від 11 грудня 2004 року, на підставі договору купівлі-продажу, належала матері відповідача ОСОБА_2 , яка 29 жовтня 2020 року склала заповіт щодо цієї квартири на користь дочки ОСОБА_3 . У квартирі АДРЕСА_3 з 12.05.1952 року по 20.01.2022 року була зареєстрована ОСОБА_2 та з 30.07.1980 року по теперішній час зареєстрований відповідач. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. 22 лютого 2021 року ОСОБА_3 звернулася до ПН ДМНО ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини після смерті матері за заповітом. Звертаючись до суду з позовом, позивачем надано розрахунок заборгованості за період з 01 жовтня 2017 року по 28 лютого 2023 року на суму 22 730,97 грн.. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що після смерті матері відповідача, якій на праві власності належала спірна квартира, спадщину у вигляді цієї квартири прийняла її дочка ОСОБА_3 . При цьому позовні вимоги були заявлені до ОСОБА_1 . Клопотань про заміну відповідача у справі, про залучення до участі у справі іншого співвідповідача до початку розгляду справи по суті заявлено не було. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, у зв`язку з наступним. Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власність зобов`язує (ч. 1, ч. 2, ч. 4 ст. 319 ЦК України). Відповідно до ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичайного ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Так, із наведених вище норм закону випливає, що власник майна зобов`язаний утримувати зазначене майно, а тому як власник та споживач житлово-комунальних послуг зобов`язаний оплачувати ці житлово-комунальні послуги. Так, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлового-комунальні послуги». Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникає у випадках встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Відповідно до ч.3 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Відповідно до ст. 160 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним у будинку, що належить громадянинові на праві приватної власності, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. З матеріалів даної справи вбачається, що квартира АДРЕСА_3 від 11 грудня 2004 належала матері відповідача ОСОБА_2 , яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. 22 лютого 2021 року ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Батової Л.Г. із заявою про прийняття спадщини після смерті матері за заповітом. Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги про те, що ними надано достатньо доказів для задоволення заявлених позовних вимог. Вони не були повідомлені про зміну власника квартири та про це їм стало відомо лише у ході розгляду вказаної справи. Саме споживач, яким є ОСОБА_1 повинен був проінформувати їх про зміну кількості проживаючих та про смерть уповноваженого власника, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки вони не є підставою для задоволення позову. Отже, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення і, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін. На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 13 грудня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Головуючий: А.П. Барильська Судді: Е.Л. Демченко М.М. Пищида