Постанова 4814 № 545/3827/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 545/3827/23 Номер провадження 22-ц/814/1400/24Головуючий у 1-й інстанції Потетій А.Г. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 березня 2024 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Абрамова П.С., Суддів: Пікуля В.П., Одринської Т.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» Плеханова І.О. на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 07 грудня 2023 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення трьох відсотків річних та індекс інфляції від простроченої суми за час прострочення УСТАНОВИВ: коротко змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції; 16 жовтня 2023 року ПАТ «Укргазбанк» в особі уповноваженого представника звернувся до суду із вказаним позовом про стягнення з відповідачів у солідарному порядку за ст. 625 ЦК України трьох відсотків річних за період з 12.03.2017 по 23.02.2022 у розмірі 2 293,26 грн та індекс інфляції 6 398,81 грн. В обґрунтування позову зазначено, що 17 липня 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 658 к-смп. В забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором 17 липня 2008 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №658 к-смп. Судовим наказом Полтавського районного суду Полтавської області № 2н-143/2009 від 07.10.2009 стягнуто в солідарному порядку з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором на загальну суму 20 166,04 грн та судові витрати у сумі 130,83 грн. За результатом виконання зазначеного судового наказу 13.03.2023 старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС у м. Полтаві була винесена постанова про закінчення ВП № 66438501 у зв`язку із повним та фактичним виконанням, де боржником є ОСОБА_1 , та 02.11.2022 - де боржником є ОСОБА_2 . У зв`язку з несвоєчасним виконанням судового наказу Полтавського районного суду Полтавської області по справі за № 2н-143/2009 від 07.10.2009 про стягнення заборгованості за кредитним договором, АБ «УКРГАЗБАНК» 10.08.2023 були направлені листи-вимоги позичальнику та поручителю щодо необхідності протягом 30 днів сплатити заборгованість на загальну суму 8 692,07 грн, що складається із: 3% річних за період з 12.03.2017 по 23.02.2022 (включно) у розмірі 2 293,26 грн та індексу інфляції за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за період з 12.03.2017 по 23:02.2022 (включно) у розмірі 6 398,81 грн. Вказані вимоги були залишені без виконання, що в стало підставою звернення до суду із вказаним позовом. Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 07 грудня 2023 року у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми за час прострочення відмовлено. коротко змісту вимог апеляційної скарги; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; Із вказаним рішенням не погодився позивач, ПАТ АБ «Укргазбанк», та оскаржив його в апеляційному порядку через свого представника. В апеляційній скарзі прохали рішення місцевого суду скасувати та ухвалити у справі нове рішення про задоволення позовних вимог. Вказували на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків місцевого суду обставинам справи. узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи; У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 прохав рішення місцевого суду залишити без змін, вказуючи на пропуск позивачем строку позовної давності. встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини; доводи, з якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; Місцевим судом установлено, що судовим наказом Полтавського районного суду Полтавської області у справі № 2н-143/2009 від 07.10.2009 солідарно стягнуто з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за кредитним договором на загальну суму 20 166,04 грн та судові витрати у сумі 130,83 грн. По виконанню вищезазначеного судового наказу 13.03.2023 старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС у м. Полтавівинесена постанова про закінчення ВП № 66438501 у зв`язку з повним та фактичним виконанням, де боржником є ОСОБА_1 . По виконанню вищезазначеного судового наказу 02.11.2022 старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС у м. Полтаві винесена постанова про закінчення ВП № 49533730 у зв`язку з повним та фактичним виконанням, де боржником є ОСОБА_2 . Враховуючи наявність рішення суду про стягнення заборгованості, яке набрало законної сили, доведеним та беззаперечним є факт наявності боргового зобов`язання відповідачів перед позивачем. Судовий наказ набрав законної сили 20.11.2009, а отже підлягав виконанню відповідачами, за умови їх добросовісної поведінки, без зволікання, тобто вже наступного дня після набрання чинності. Однак фактично судовий наказ було виконано 13.03.2023. Таким чином, місцевий суд дійшов висновку, що період з наступного дня після набрання судовим наказом законної сили і до його повного виконання - є періодом прострочення виконання відповідачами грошового зобов`язання, що виникло на підставі судового рішення. Згідно з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, 3% річних за період з 12.03.2017 по 23.02.2022 (включно) становить у розмірі 2 293,26 грн та з заборгованість з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за період з 12.03.2017 по 23.02.2022 (включно) у розмірі 6 398,81 грн. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд з наданим позивачем розрахунком не погодився, оскільки судовий наказ набрав законної сили 21.11.2009 та фактично був виконаний 13.03.2023, відтак саме з наступного дня після набрання судовим наказом законної сили та по дату його виконання підлягає стягненню 3% річних та інфляційні втрати. Відповідно до правил ст. 11 ЦПК України суд розглядає справу у межах позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів, але позивач не надав жодних доказів та обґрунтувань заявлених вимог саме за період з 12.03.2017 по 23.02.2022 року. За таких обставин, вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки є недоведеними. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача-1, як позичальника, та відповідача-2, як поручителя за договором поруки, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за період прострочення виконання зобов`язань боржника за кредитним договором по поверненню тіла кредиту, сплаті процентів за користування кредитом та пені у загальній сумі 20 166,04 грн, стягнутої з позичальника та поручителя солідарно на підставі судового наказу в межах справи № 2н-143/2009, що набрав законної сили. У відповідності із вимогами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) викладено правовий висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справа № 910/3077/20 (правовідносини у якій є подібними) зазначено наступне. 9.14. Відповідно до частини першої статті 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. 9.15. За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. 9.16. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). 9.17. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). 9.18. Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти. 9.19. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. 9.20. Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України). 9.21. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. 9.22. Частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. 9.23. Отже, аналіз змісту частини четвертої статті 559 ЦК України свідчить, що закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою. 9.24. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). 9.25. Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. 9.26. Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. 9.27. Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 9.28. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. 9.29. Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. 9.30. При цьому в статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Зазначений висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18). 9.31. Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18), від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. 9.32. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від04.06.2019 у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18). 9.35. Так, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (провадження 14-67цс20), закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою. У постанові від 26.01.2021 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого в постанові від 31.102018 у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки та зазначила, що "наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення. З матеріалів справи вбачається, що судовим наказом Полтавського районного суду Полтавської області у справі № 2-143/2009 від 07.10.2009 вирішено стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором на загальну суму 20 166,04 грн та судові витрати в сумі 130,83 грн. Виконавче провадження з примусового виконання вказаного судового наказу в частині стягнення з ОСОБА_1 боргу у сумі 16 379,74 грн у зв`язку із фактичним виконанням закінчено 13.03.2023, а виконавче провадження про стягнення боргу у сумі 20 296,87 грн з відповідача ОСОБА_2 закінчено 02.11.2022. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження позовних вимог про стягнення індексу інфляції та 3% річних позивачем у справі наданий розрахунок за період з 12.03.2017 по 23.02.2022. При цьому, з розрахунку заборгованості вбачається, що розмір боргу відповідачів станом на 12.03.2017 становив 18 245,65 грн, а станом на 03.08.2018 14 326,42 грн. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст. ст. 12, 81, 89 ЦПК України) Апеляційний суд зазначає, що висновки місцевого суду про те, що позивач не надав жодних доказів та обґрунтувань заявлених вимог саме за період з 12.03.2017 по 23.02.2022, є такими, що суперечать наявним в матеріалах справи доказам, а саме розрахунку заборгованості, наданого позивачем. В ході судового розгляду відповідачі розмір заборгованості, зазначений в розрахунку позивача, не спростували, та власний розрахунок 3% річних та індексу інфляції не надавали. Доводи апеляційної скарги в зазначеній частині є обґрунтованими. Доводи відповідача ОСОБА_2 про пропуск позивачем строку позовної давності є необґрунтованими. У відповідності з вимогами ст. 257 ЦК України загальний строк позовної давності встановлений тривалістю у три роки. Так, позивач прохав стягнути 3% річних та індекс інфляції, виходячи із суми заборгованості, яка існувала станом на 12.03.2017. У відповідності з Прикінцевими та Перехідними положеннями ЦК України (пункт 12) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Розділ доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020 На всій території України з 01 липня 2023 року скасований карантин, який був встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19. Пунктом 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Розділ доповнено пунктом 19 згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022; в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023 Таким чином, загальний трирічний строк позовної давності для звернення позивача до суду із вказаним позов, який поданий 16.10.2023, - не пропущений. висновок за результатом розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції; Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Враховуючи вищезазначені висновки апеляційного суду, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про задоволення позовних вимог. Щодо розподілу судових витрат Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що за результатом апеляційного перегляду суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, стяґненню з відповідачів у рівних частках підлягає сплачений позивачем судовий збір за подачу позову до суду у розмірі 2 684 грн та за подачу апеляційної скарги у сумі 4 026 грн, що у сумі становить 6 710 грн, а саме по 3 355 грн з кожного відповідача. Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 3 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» Плеханова І.О., - задовольнити. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 07 грудня 2023 року - скасувати. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» 3% річних за період з 12.03.2017 по 23.02.2022 у розмірі 2 293,26 грн та індекс інфляції у розмірі 6 398,81 грн, а всього 8 692,07 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» судовий збір у сумі 3 355 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» судовий збір у сумі 3 355 грн. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 05 березня 2024 року. Головуючий суддя П.С. Абрамов Судді Т.В. Одринська В.П. Пікуль