Постанова 4824 № 368/1473/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 368/1473/15-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/6844/2024 П О С Т А Н О В А Іменем України 13 березня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Діденка А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на додаткове рішення Кагарлицького районного суду Київської області, ухвалене у складі судді Іванюти Т.Є. в м. Кагарлик 14 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особа Балико-Щучинська сільська рада, Управління Держземагентства у Кагарлицькому районі, Київська обласна філія Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про усунення перешкод в користуванні власністю, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Балико-Щучинської сільської ради про усунення перешкод в користуванні проїздом загального користування, скасування рішення, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : В червні 2023 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення. Посилалася на те, що рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 26 серпня 2020 року в справі № 368/1473/15-ц задоволено позов ОСОБА_3 та відмовлено в зустрічному позові, постановою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року рішення скасовано в частині позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_1 перенести збудований нею паркан. Постановою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року рішення судів залишено без змін. Відповідно до рішення суду від 26 серпня 2020 року з відповідача стягнуто судові витрати в розмірі 16830 грн., однак у справі за кошти позивача проводилося дві земельно-технічні експертизи, при цьому судові витрати стягнуто лише за одну. На підставі договору № 21/11-2019 від 08 листопада 2018 року, укладеного ТОВ «Український незалежний інститут судових експертиз» та ОСОБА_3 , була виконана земельно-технічна експертиза від 23 січня 2020 року № 109/11-2019, використана під час ухвалення рішення. Відповідно до рахунку № 46 від 08 листопада 2019 року та акту надання послуг № 1 від 24 січня 2020 року, ОСОБА_3 сплатила 18000 грн. Відповідно, витрачені нею кошти на проведення земельно-технічної експертизи відносяться до судових витрат та підлягають розподілу за правилами ст. 141 ЦПК України. Вказувала, що висновок експертів став ключовим доказом по справі, ліг в основу судових рішень першої та апеляційної інстанції та описаний в них, проведення експертизи було обумовлене протиправною поведінкою відповідача по справі, яка з метою нівелювання результатів попередньої експертизи від 26 квітня 2017 року здійснила дії щодо видозміни реєстраційної складової об`єкта спору шляхом проведення процедури поділу, чим значно затягнула розгляд справи по суті та ухвалення рішення, і позивач змушена була ініціювати проведення наступної експертизи та нести витрати на її проведення. При цьому позивач на всіх стадіях судового розгляду погоджувалася на пропозиції по врегулювання спору мирним шляхом, ініціювала пропозиції самостійно, прагнула вирішити спір шляхом поступок частини своєї земельної ділянки, однак відповідач не бажала примирення та вирішення конфлікту. Просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь судові витрати на проведення земельно-технічної експертизи, оформленої висновком від 23 січня 2020 року № 109/11-2019, в розмірі 18000 грн. Додатковим рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 14 листопада 2023 року заяву задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати на проведення земельно-технічної експертизи, оформленої висновком від 23 січня 2020 року № 109/11-2019, в розмірі 18000 грн. Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із додатковим рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати додаткове рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 14 листопада 2023 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про прийняття додаткового рішення відмовити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на зміст ст. 134, 270, 141, 126 ЦПК України, правові висновки, викладені Верховним Судом в постанові від 12 жовтня 2022 року в справі № 725/42/21-ц, Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц, вказувала, що в своїй заяві по суті, а саме в позовній заяві та змінах до позову ОСОБА_3 не вказувала та не надавала суду попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, отже на підставі ч. 2 ст. 134 ЦПК України суд першої інстанції мав відмовити в задоволенні її заяви про стягнення судових витрат. Вказувала, що рішення суду ухвалене 26 серпня 2020 року, тобто останнім днем звернення позивача до суду з заявою в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України є 31 серпня 2020 року, однак із заявою про ухвалення додаткового рішення позивач звернулася в липні 2023 року. Таким чином, нею було пропущено п`ятиденний строк подачі заяви про ухвалення додаткового рішення, що є підставою для залишення такої заяви без розгляду. Від позивача ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, наводила власні спростування доводів апеляційної скарги щодо посилань на ст. 134 ЦПК України, щодо нібито пропуску строку, передбаченого ч. 8 ст. 141 ЦПК України, вказувала, що сторона відповідача під час розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення умисно затягувала її розгляд. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Додаткове рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає. Задовольняючи заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив із того, що при ухваленні рішення судом не вирішено питання про розподіл витрат, понесених позивачем за проведення земельно-технічної експертизи, оформленої висновком від 23 січня 2020 року №109/11-2019, в розмірі 18000 грн. Апеляційний суд погоджується з даними висновками, виходячи із наступного. Судом встановлено, що в серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулася з даним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю, в якому просила усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою шляхом визнання недійсним та скасування державного акту серії ЯА № 41008, виданого Кагарлицькою районною державною адміністрацією 13 квітня 2005 року на ім`я ОСОБА_1 , та державної реєстрації цього державного акту. Також просила зобов`язати ОСОБА_1 відновити межі земельних ділянок, які належать ОСОБА_3 , згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 30 листопада 2002 року, та перенести збудований відповідачем паркан згідно з межами, зазначеними у державному акті на право приватної власності на землю від 30 листопада 2002 року. У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом, в якому просила зобов`язати ОСОБА_3 звільнити проїзд загального користування до житлового будинку АДРЕСА_1 та демонтувати встановлену нею бетонну стінку та стовпчики на повороті з АДРЕСА_1 , зобов`язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди в користуванні ОСОБА_1 проїздом загального користування до житлового будинку АДРЕСА_1 , визнати незаконним та скасувати рішення Балико-Щучинської сільської ради від 15 січня 2015 року, яким затверджено акт погодження меж від 17 грудня 2014 року, вирішено вважати спільну межу між земельними ділянками ОСОБА_3 та ОСОБА_1 погодженими, надано дозвіл на виготовлення правовстановлюючих документів на землю. Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 26 серпня 2020 року позов ОСОБА_3 задоволено. Усунуто перешкод у користуванні ОСОБА_3 земельною ділянкою площею 0,0320 га. з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та 0,159 га. з цільовим призначенням ведення особистого селянського господарства, які розташовані по АДРЕСА_1 шляхом визнання недійсним та скасування: державного акту серії ЯА № 410089 виданого Кагарлицькою районною державною адміністрацією 13 квітня 2005 року на ім`я ОСОБА_1 та державної реєстрації цього державного акту. Зобов`язано ОСОБА_1 відновити межі земельних ділянок загальною площею 0,03238 га за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_3 , згідно з Державним актом на право приватної власності на землю, зареєстрованим в Книзі записів державних актів за № 153 від 30 листопада 2002 року, та перенести збудований нею паркан згідно з межами, зазначеними в державному акті на право приватної власності на землю ОСОБА_3 що зареєстрований в Книзі записів державних актів за № 153 від 30 листопада 2002 року. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати за проведення експертизи в сумі 16830 грн. (а. с. 59 т. 4). За клопотанням позивача ОСОБА_3 та за її рахунок в справі було проведено судову земельно-технічну експертизу від 26 квітня 2017 року № 2-26/04, вартістю 14900 грн., оплачену 22 березня 2017 року (а. с. 23, 34 т. 2), та комісійну земельно-технічну експертизу від 23 січня 2020 року № 109/11-2019, вартістю 18000 грн., оплачену квитанціями від 13 листопада 2019 року в розмірі 10000 грн. та від 28 листопада 2019 року в розмірі 8000 грн. (а. с. 199 - 201 т. 3). Постановою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 26 серпня 2020 року скасовано в частині позову про зобов`язання ОСОБА_1 перенести збудований нею паркан згідно з межами, зазначеними в державному акті на право приватної власності на землю ОСОБА_1 , що зареєстрований в Книзі записів державних актів за № 153 від 30 листопада 2002 року та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення суду залишено без змін (а. с. 3 - 26 т. 5). Постановою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 26 серпня 2020 року у нескасованій судом апеляційної інстанції частині та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року залишено без змін (а. с. 137 - 145 т. 5). Відповідачем ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подавалось заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, в якому відповідач вказувала на відсутність підстав для задоволення заяви позивача та ухвалення додаткового рішення, посилаючись на те, що позивачем пропущено п`ятиденний строк подачі заяви про ухвалення додаткового рішення, що є підставою для відмови у задоволенні заяви (а. с. 169 - 170 т. 5). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача;у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Таким чином, оскільки на підтвердження понесених витрат на проведення експертизи позивачем подано договір №21/11-2019 від 08 листопада 2018 року, копії квитанцій про оплату за проведення земельно-технічної експертизи; рахунок №46 від 08 листопада 2019 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що вказані документи можна визнати належними доказами на підтвердження понесених позивачем витрат на проведення експертизи, а тому вимоги щодо відшкодування витрат, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України підлягають до задоволення. Апеляційний суд відхиляє як неспроможні доводи апеляційної скарги, що оскільки в позовній заяві та змінах до позовної заяви ОСОБА_3 не вказувала та не надавала суду попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, це є підставою для відмови в задоволенні заяви про стягнення судових витрат, з огляду на те, що ст. 119 ЦПК України «Форма і зміст позовної заяви» в редакції станом на день подання даного позову були відсутні вимоги щодо подання стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи. Посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року в справі № 725/42/21-ц про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суд є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат, відхиляються апеляційним судом, оскільки не підтверджують, а навпаки спростовують доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції мав відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення. Крім того, апеляційний суд враховує, що позивач не могла передбачити необхідність проведення другої експертизи від 23 січня 2020 року № 109/11-2019, оскільки така необхідність виникла в ході розгляду справи в зв`язку з тим, що, як встановлено рішенням Кагарлицького міського суду Київської області від 26 серпня 2020 року в даній справі, розуміючи хибність своєї позиції та протизаконність своїх дій за предметом спору, з метою нівелювання результатів судової експертизи, що була не на користь відповідача, ОСОБА_1 здійснила дії щодо видозміни реєстраційної складової об`єкта спору шляхом проведення процедури поділу. Після поділу утворилося дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3222280401:04:312:0024 та 3222280401:04:312:0025. В рамках цієї процедури ОСОБА_1 змінила геометричні параметри та координати поворотних точок, тобто фактично під процедурою поділу проведено процедуру відновлення меж. Апеляційний суд відхиляє помилкові доводи апеляційної скарги, що позивачем було пропущено п`ятиденний строк подачі заяви про ухвалення додаткового рішення, що, на думку відповідача, є підставою для залишення такої заяви без розгляду. Такі доводи не узгоджуються з вимогами ч. 8 ст. 141 ЦПК України, якою встановлено граничний строк для подання саме доказів на підтвердження розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, а не самої заяви про ухвалення додаткового рішення, яка відповідно до ч. 2 ст. 270 ЦПК України може бути подана до закінчення строку на виконання рішення. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Рішення Кагарлицького міського суду Київської області від 26 серпня 2020 року в даній справі набрало законної сили 08 грудня 2021 року, а отже, строк на його виконання розпочався з 09 грудня 2021 року і не сплив станом на час звернення ОСОБА_3 з даною заявою про ухвалення додаткового рішення до суду першої інстанції. Докази, на підставі яких судом встановлено розмір понесених позивачем витрат, зокрема квитанції від 13 листопада 2019 року в розмірі 10000 грн. та від 28 листопада 2019 року в розмірі 8000 грн. (а. с. 199 - 201 т. 3), були наявні в справі до ухвалення рішення, оскільки подавалися до суду разом із висновком експертизи. Відтак доводи апеляційної скарги щодо необхідності залишення заяви ОСОБА_3 без розгляду на підставі ст. 126, ч. 8 ст. 141 ЦПК України, з посиланням на правові висновки Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до переоцінки доказів, яким було надано належної оцінки судом, і не спростовують висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що додаткове рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Додаткове рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 14 листопада 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 14 березня 2024 року. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.