Ухвала КАС ВС № 620/3943/22

УХВАЛА 14 березня 2024 року м. Київ справа № 620/3943/22 адміністративне провадження № К/990/7235/24 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Приходько Олени Сергіївни на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року у справі № 620/3943/22 за позовом Академії Державної пенітенціарної служби до ОСОБА_1 про стягнення коштів, У С Т А Н О В И В: Академія Державної пенітенціарної служби звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Академії Державної пенітенціарної служби витрати пов`язані з утриманням її в Академії Державної пенітенціарної служби в сумі 314162,27 грн. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Академії Державної пенітенціарної служби витрати, пов`язані з утриманням ОСОБА_1 в Академії Державної пенітенціарної служби, в сумі 60594,24 грн. В решті позову відмовлено. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року задоволено апеляційну скаргу Академії Державної пенітенціарної служби. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог Академії Державної пенітенціарної служби до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, про стягнення коштів у сумі 253568,32 грн та прийнято в цій частині нове рішення, яким дані позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Академії Державної пенітенціарної служби витрати пов`язані з утриманням її в Академії Державної пенітенціарної служби в сумі 253568,32 грн. В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року залишено без змін. Не погоджуючись з вказаною постановою суду апеляційної інстанції, представник позивача звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з незазначенням у касаційній скарзі належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень. 26 лютого 2024 року до Верховного Суду повторно надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Приходько Олени Сергіївни на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року у справі № 620/3943/22. Заявник, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з наступних підстав. За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга. Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається, зокрема, на не врахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 лютого 2019 року у справі № 617/640/16-ц та у справі № 460/582/19, що за змістом відповідає пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Суд касаційної інстанції звертає увагу заявника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Так, у справі 617/640/16-ц предметом спору було питання відшкодування витрат на навчання за позовом закладу освіти та зустрічний позов позивачки про визнання правочину (угоди про підготовку фахівців з вищою освітою) недійсним. У цій справі Верховний Суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій, що відповідач повинна відшкодувати вартість навчання на користь позивача, оскільки звільнилася з посади, не відпрацювавши за місцем призначення три роки. Поряд із цим, у цій справі суд апеляційної інстанції також частково задовольнив зустрічний позов відповідача до навчального закладу, частково визнавши недійсною угоду про підготовку фахівців з вищою освітою в частині обов`язку відповідача відшкодувати в державний бюджет кошти, витрачені на стипендію. За висновком суду апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, передбачений обов`язок зазначений в угоді відшкодувати стипендію у разі відрахування з коледжу або не відпрацювання трьох років за направленням після закінчення коледжу, суперечить нормам статті 1215 ЦК України, а тому сума відшкодування підлягає зменшенню. Проте, у цій справі спірні правовідносини врегульовані постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 року №261, якою затверджений Порядок відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських. У справі № 460/582/19 спірні правовідносини стосувалися правомірності стягнення витрат, пов`язаних з утриманням курсанта, відрахованого з вищого навчального закладу. При цьому, судом касаційної інстанції було встановлено, що на момент зарахування відповідача до списків особового складу Інституту позивач мав статус учасника бойових дій, і на нього поширювались гарантії, передбачені частиною сьомою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та частиною сімнадцятою статті 44 Закону України «Про вищу освіту». Проте, у справі, що розглядається, позивачка не має статусу учасника бойових дій, а тому обставин цієї справи не є подібними до справи № 460/582/19, а відтак правова позиція викладена Верховним Судом у справі № 460/582/19 не є релевантною до спірних правовідносин у цій справі. З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Крім того, у касаційній скарзі позивач посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Так, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті. Аналізуючи зміст касаційної скарги, Судом установлено, що заявник, посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування норм пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в контексті можливості застосування правовідносин, що стосуються грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, як аналогії закону. Проте, Верховний Суду повторно звертає увагу заявника, що у цій справі спірні правовідносини врегульовані постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 року № 261, якою затверджений Порядок відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських. При цьому, у постанові від 13 січня 2023 року у справі № 440/2692/20 Верховний Суд сформував висновок щодо непоширення дії положень пункту 1 частини першої статті 1215 ЦК України на спірні правовідносини. З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Стосовно посилання представника позивача на висновки, викладені у постановах Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 620/3049/23 та № 620/7707/22, П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі № 620/7009/23, то Суд звертає увагу, що у частині 4 статті 328 КАС України мова йде лише щодо постанов Верховного Суду, отже обґрунтування підстав для касаційного оскарження судових рішень постановами суду апеляційної інстанції не передбачено чинним КАС України. Також заявник у касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, що за змістом відповідає підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано. Крім того, Суд зазначає, що посилання на підпункти пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов`язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у цій справі. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Верховний Суд звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження. Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи. Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, У Х В А Л И В: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Приходько Олени Сергіївни на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року у справі № 620/3943/22 за позовом Академії Державної пенітенціарної служби до ОСОБА_1 про стягнення коштів повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена. Суддя М.В. Білак