Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/15221/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/15221/23 пров. № А/857/21330/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії : судді-доповідача: Судової-Хомюк Н.М., суддів: Онишкевича Т.В., Сеника Р.П. розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2023 року у справі № 380/15221/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,- суддя у І інстанції Ланкевич А.З., час ухвалення рішення - не зазначено, місце ухвалення рішення - м. Львів, дата складення повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України (надалі також відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачеві одноразової грошової допомоги у зв`язку із звільненням з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний рік календарної вислуги; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу у зв`язку із звільненням з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 9 календарних років. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що згідно із абз.2 ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні за кожний повний календарний рік служби, натомість відповідач протиправно не виплатив при звільненні позивачу таку допомогу. Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом, а тому просить суд задовольнити позов повністю. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2023 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність 7 прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України (військова частини НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Зобов`язано 7 прикордонний Карпатський загін Державної прикордонної служби України (військова частини НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за дев`ять років служби. Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що у разі звільнення у зв`язку із сімейними обставинами або іншими поважними причинами згідно підп.»г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у період з моменту оголошення мобілізації протягом строку її проведення та з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації військовослужбовець не набуває права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з огляду на те, що обставини та причини такого звільнення визначені нормами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а не рішенням Кабінетом Міністрів України, як це передбачено ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Апелянт також зазначає, що позивачем пропущений строк звернення до суду із даним позовом. Апелянт вказує, що НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України. Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , проходив військову службу у Державній прикордонній службі України, зокрема, у НОМЕР_2 прикордонному загоні Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Згідно витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 10.03.2023 року №253-ос, капітана ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 ), старшого офіцера (старшого оперуповноваженого) відділення боротьби з нелегальною міграцією відділу боротьби з транскордонною злочинністю головного оперативно-розшукового відділу, звільненого з військової служби за підп.»г» через такі сімейні обставини або інші поважні причини (у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я) п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас, виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення 10.03.2023 року. Вислуга років станом на 10.03.2023 року становить: календарна - 07 років 08 місяців 01 день, пільгова 02 роки 10 місяців 25 днів, всього 10 років 06 місяців 26 днів. 16.03.2023 року представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом, в якому просив нарахувати та виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу, передбачену абз.2 ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», із розрахунку загальної календарної вислуги років військової служби (з урахуванням часу навчання у ВНЗ). 28.03.2023 року листом відповідача відмовлено позивачеві у нарахуванні та виплаті спірної допомоги, мотивуючи тим, що станом на день виключення зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення календарна вислуга ОСОБА_1 становить 07 років 08 місяців 01 день. Вищевказані обставини встановлені матеріалами справи та не заперечуються сторонами по справі. Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернувся до суду з вказаним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що право на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби набувають військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше. Суд першої інстанції звертає увагу, що оскільки позивач при звільненні з військової служби мав загальну вислугу років 10 років 06 місяців 26 днів (тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги у даному випадку дотримана), то він набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (09 років). Суд першої інстанції зазначає, зокрема, що позивач відповідно до ч.2 ст.15 Закону 2011-XII набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (09 років), а тому бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачеві такої допомоги є протиправною. Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, визначено відповідно до Конституції України Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII. Ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Згідно з ч.1-3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Відповідно до абз.1 ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (у редакції чинній на час виникнення правовідносин) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Відповідно до абз.1 ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (у редакції чинній на час виникнення правовідносин) військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Згідно з п.1 глави 9 розділу 5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказом МВС України від 25 червня 2018 року № 558 (у редакції чинній на час виникнення правовідносин) військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини та інші поважні причини, визначені Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Аналогічні приписи містяться у п.10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі - Постанова №393). Крім того, у п.10 вказано, що строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 Постанови №393. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 року №413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» визначено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, зокрема: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років. Вичерпний перелік підстав для невиплати вищезазначеної одноразової грошової допомоги визначено у абз.3 п.2 ст.15 Закону №2011-ІІ, згідно з яким, права на виплату одноразової грошової допомоги позбавляються військовослужбовці при звільненні з військової служби за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, одноразова грошова допомога передбачена цим пунктом, не виплачується. Одноразова грошова допомога також не виплачується військовослужбовцям, звільненим з військової служби на підставах, визначених пунктами 2-4 частини другої статті 36 (крім випадків звільнення у зв`язку з виявленням однієї з підстав, зазначених у пунктах 1 і 9 частини другої статті 31) Закону України «Про розвідку». Відповідно до абз.4 ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (у редакції чинній на час виникнення правовідносин) виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання. Колегія суддів зазначає, що умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 Закону №2011-XII за встановлених обставин та підстав звільнення є наявність «вислуги 10 років і більше». Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 10.03.2023 року №253-ос, його календарна вислуга становила 07 років 08 місяців 01 день, вислуга років на пільгових умовах 02 роки 10 місяців 25 днів, всього 10 років 06 місяців 26 днів. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи те, що календарна вислуга років на час звільнення позивача становить 10 років 06 місяців 26 днів, тобто понад 10 років, тому, позивач набув право на одноразову допомогу при звільненні відповідно до статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Крім того, зі змісту витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 10.03.2023 року №253-ос, згідно з яким позивача виключено зі списків особового складу загону вбачається, що у ньому не відображено відомостей про виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, доказів протилежного суду не надано. Як правильно зазначив суд першої інстанції, позивача звільнено з військової служби на підставі підп.»г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», за змістом якої контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Відповідно до абз.2 ч.2 ст.15 Закону №2011-XII (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Також слід в казати про те, що відповідач у поданій апеляційній скарзі фактично заперечує наявність права позивача на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні лише тому, що перелік сімейних обставин або інших поважних причин, що надають право на таку виплату, визначено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 (далі Постанова № 413) виключно для мирного часу. Однак, колегія суддів вважає, що вказане твердження з огляду на зміст Постанови № 413 не відповідає дійсності. Жодного застереження щодо розповсюдження положень Постанови № 413 лише у мирний час вказаний нормативно-правовий акт не містить. Відповідно до Постанови № 413 до переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, віднесено такі сімейні обставини та інші поважні причини: виховання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері); утримання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька); укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України; хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім`ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім`ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості; необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років; наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей; неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону); довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу. В примітці до вказаного вище переліку визначено, що члени сім`ї військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу - особи, внесені в особову справу військовослужбовця або особи рядового чи начальницького складу: дружина (чоловік), діти, батьки та батьки дружини (чоловіка), які перебувають на його утриманні. Аналіз наведених норм права дозволяє діти висновку, що серед підстав, які визнаються поважними у розумінні Постанови № 413, взагалі відсутня підстава, за якої звільнено позивача зі служби. Разом з цим, колегія суддів зауважує, що Постанова № 413 прийнята, зокрема, відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10 серпня 2012 р. № 470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29 жовтня 2012 р. №

618. Враховуючи, що за змістом підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за особами з інвалідністю і хворими дітьми» № 2122-IX від 15.03.2022 підстава звільнення позивача зі служби віднесена до інших поважних причин в силу закону, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби. Оскільки звільнення позивача зі служби відбулося за власним бажанням за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що розмір грошової допомоги за правилами абз. 2 п.2 ст.15 Закону № 2011-XII, визначено на рівні 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 набув право на одноразову допомогу при звільненні відповідно до статті 15 Закону №2011-ХІІ, оскільки у нього наявна вислуга понад 10 років, тому відповідач, не нарахувавши та не виплативши позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з розрахунку 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, допустив протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах, чим порушив гарантоване право позивача на належне грошове забезпечення. Щодо доводів апелянта в частині пропуску позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне. Згідно із ч.1 ст.122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. При цьому під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч.2 ст.233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У цьому контексті суд зауважує, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю. Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дійшов висновку, що у випадку порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У разі пред`явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень, не пов`язане з фактом нарахування чи не нарахування роботодавцем спірних виплат. Верховний Суд у постанові від 20.07.2023 року у справі №380/6555/21, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними. Подібні правові позиції було неодноразово висловлено Верховним Судом у постановах від 25 вересня 2018 року в справі №815/4421/15, від 13 березня 2019 року у справі №807/363/18, від 25 квітня 2019 року у справі №804/496/18, від 26 червня 2019 року в справі №820/4748/17 та інших. Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Таким чином, оскільки спір у цій справі стосується перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, на яку військовослужбовець має право згідно з умовами проходження військової служби і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, а тому застосуванню підлягають положення ч.2 ст.233 КЗпП України. Аналогічний висновок був підтриманий у постановах Верховного Суду від 28.07.2022 року у справі №300/6805/21 та від 07.02.2022 року у справі №420/7697/21. Згідно з ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Разом з тим, ч.2 ст.233 КЗпП України в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022 встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Крім того, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX Прикінцеві положення Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023. З огляду на вказане, доводи апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позов є таким, що підлягає задоволенню повністю. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2023 року у справі № 380/15221/23 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 14 березня 2024 року