Постанова 4805 № 286/4310/23

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №286/4310/23 Головуючий у 1-й інст. Кулініч Я.В. Категорія 8 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т. М., суддів Борисюка Р.М., Шевчук А.М. розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №286/4310/23 за позовом ОСОБА_1 до Словечанської сільської ради Коростенського району Житомирської області про визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 26 грудня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Кулініча Я.В. в м. Овручі, в с т а н о в и в : У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом у якому просить визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Позов мотивовано тим, що вищевказаний будинок збудований ним в 2001 році, він не може зареєструвати своє право власності у Державному реєстрі речових прав оскільки в нього відсутнє рішення Бігунської сільської ради Овруцького району Житомирської області про надання йому земельної ділянки для забудови. Таке рішення видавалось в 1995 році, йому було виділено земельну ділянку розміром 0,25 га в с. Бігунь на підставі рішення виконкому Бігунської сільської ради від 14.10.1995 року. На підставі цього рішення йому було надано дозвіл на будівництво, розпорядженням голови Овруцької районної державної адміністрації. В подальшому були винесені в натурі межі земельної ділянки, про що є відповідний акт та складена схема від 09.04.1996 року. Вказував, що його домогосподарству було присвоєно юридичну адресу. При зверненні до архівного відділу Коростенської РДА Житомирської області була надана відповідь, що рішення про виділення земельної ділянки відсутнє. Аналогічна відповідь була отримана ним із Словечанської сільської ради Коростенського району Житомирської області. Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 26 грудня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що вказує, що ним були вжиті усі заходи для відновлення свого права у позасудовому порядку. Адреса будинку була присвоєна, у сільській раді позивач вказаний як власник. Ввести в експлуатацію не можливо, оскільки відсутнє рішення про виділення земельної ділянки, на якій розташований вказаний будинок. Наявна технічна документація, будівельний паспорт підтверджує, те, що така земельна ділянка виділялася, будинок не є самочинно збудованим. Втрата сільською радою рішення не може позбавити права власності позивач. Отримати нове рішення про виділ земельної ділянки не є можливим на даний час у зв`язку із запровадження в Україні воєнного стану. Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч.1 ст.369 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Встановлено, що згідно виписки з погосподарської книги, виданої старостою Бігунського старостинського округу № 7 виконавчого комітету Словечанської сільської ради Коростенського району Житомирської області №588 від 10.03.2023, в погосподарській книзі № 3, особовий рахунок № НОМЕР_1 житловий будинок АДРЕСА_1 та погосподарські споруди по АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , рік побудови 2001. З листа архівного відділу Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області від 26.12.2023 № С/1051 вбачається, що у протоколах засідань виконкому Бігунської сільської ради народних депутатів Овруцького району Житомирської області за 1995 рік рішення про надання земельної ділянки для обслуговування житлового будинку ОСОБА_1 не виявлено. Рішення виконкому Бігунської сільської ради від 14.10.1995 в Словечанській сільській раді відсутнє, згідно копії листа сільського голови Словечанської сільської ради Коростенського району Житомирської області №6 від 18.05.2023 року. З копії будівельного паспорту видно, що ОСОБА_1 було надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку на 3 кімнати, житловою площею 41,4м-2 та господарських будівель в с. Бігунь на земельній ділянці площею 0,25 га, виділеної рішенням виконкому Бігунської сільської Ради від 14.10.1995 року. З копії акту та схеми винесення в натурі меж земельної ділянки і розбивки будівель видно, що встановлені в натурі межі земельної ділянки, виділеної ОСОБА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку і господарських будівель. Площа земельної ділянки складає 0,25 га, земельна ділянка знаходиться в с. Бігунь і межує з ділянками громадян справа ОСОБА_2 , зліва не угіддя. З листа-повідомлення сільського голови Гладковицької сільської ради № С-199 від 17.07.2023 щодо можливості проведення реєстрації права власності на нерухоме майно - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 видно, що державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться відповідно передбаченому статтею 332 Цивільного кодексу України, - щодо особи, яка є власником закінченого будівництвом проводиться за наявності відомостей про технічні характеристики такого закінченого будівництвом об`єкта, про прийняття його в експлуатацію та про присвоєння адреси. ОСОБА_1 не подано документ про прийняття вищезазначеного нерухомого майна в експлуатацію та про присвоєння адреси, а тому, провести державну реєстрацію нерухомого майна, а саме житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 не є можливим. Відповідно до інформаційної довідки №350776299 від 17.10.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна відомості щодо будинку АДРЕСА_1 - відсутні. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що з матеріалів справи не вбачається, що позивачем були вжиті всі необхідні дії для вирішення спору в позасудовому порядку, а саме, звернення до суду з позовом про визнання права власності на нерухоме майно має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати наявним спір про право. Колегія судді погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя. Стаття 13 Конвенції гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ вважають здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»). Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, суди повинні зважати і на його ефективність в контексті статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушене цивільне право чи інтерес підлягає судовому захисту у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає лише те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ч.2 ст. 331 ЦК України вбачається, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (ч.3). У частині четвертій ст.373 ЦК України зазначено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Згідно зі статтею 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Виходячи зі змісту ч. 1, 2 ст. 331 ЦК України, ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об`єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності. Як на підставу для задоволення позову позивач послався на лист- повідомлення сільського голови Гладковицької сільської ради № С-199 від 17.07.2023 щодо не можливості проведення реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 . Разом з тим, законодавець розмежовую поняття «прийняття нерухомого майна до експлуатації» та «державної реєстрації права власності на нерухоме майно». Механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів регулює Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (затверджений постановою КМУ від 13.04.2011 року №461). Згідно вказаного Порядку, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації. При вирішенні спору суд першої інстанції правильно вважав, що правом на звернення до суду з позовом про визнання права власності на нерухоме майно наділена особа, яка у передбаченому законом порядку зверталася до органів державного архітектурно-будівельного контролю, це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність (бездіяльність) дають підстави вважати про наявність спору про право. Вказаних умов позивачем не дотримано, що підтверджується матеріалами справи. З огляду на наведене вірним є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. Наведені у апеляційній скарзі доводи вже були предметом дослідження у судом першої інстанції з наданням їм відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах законодавства. Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення. З огляду на вищевикладене, а також те, що при апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. Враховуючи вищевказане, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 26 грудня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді