Постанова 4805 № 290/1034/23

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №290/1034/23 Головуючий у 1-й інст. Кірічук М.М. Категорія 72 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Павицької Т.М., Трояновської Г.С., з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 290/1034/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування Миропільської селищної ради Житомирського району Житомирської області про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Швеця Анатолія Анатолійовича на рішення Романівського районного суду Житомирської області від 26 вересня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Кірічука М.М. у смт. Романові, в с т а н о в и в : У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з названим позовом, в якому просив позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позов мотивував тим, що він з відповідачкою перебувають у шлюбі, під час якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_4 . Зазначав, що остання фактично перебуває на його утриманні, оскільки відповідачка офіційно ніде не працює та немає жодних інших джерел доходів. Також ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не цікавиться її життям, побутом, не підтримує матеріально. А також зловживає алкогольними напоями. Він є військовим та на даний час перебуває в зоні проведення бойових дій і не має можливості впливати на поведінку дружини, тільки у разі повернення додому він зможе впливати на останню та на виправлення її поведінки. Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 26 вересня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі представник позивача адвокат Швець А.А. посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Зокрема зазначає, що судом розглянуто дану справу при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, що в свою чергу призвело до невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи. Судом не було взято до уваги такі письмові докази, як довідку-характеристику, характеристику, довідку Миропільського ліцею. Саме ці докази, свідчать про ту обставину, що відповідач не цікавиться та не займається навчанням доньки, не відвідує батьківські збори та не підтримує зв`язок з класним керівником, тим самим не займається забезпечення здобуття загальної середньої освіти доньки, тобто ту підставу на яку в своєму позові посилався позивач, що нормативно визначена в п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України. Але про це судом першої інстанції відповідних висновків не надано. Також місцевий суд першої не надав належного обґрунтування та висновків показам свідків та поясненням неповнолітньої ОСОБА_3 , що не відповідає положенням статті 171 СК України. Зокрема, ОСОБА_5 вже досягла достатнього віку та розвитку для висловлення своєї думки з приводу позбавлення її матері батьківських прав, і оскільки це безпосередньо стосується її прав та інтересів, тому має бути врахована судом при розгляді цієї справи. Невірним є висновок суду про те, що останній не вбачає законних підстав для задоволення позову у зв`язку з визнанням позову відповідачем, так як визнання позову ОСОБА_2 суперечить інтересам дитини та сім`ї. Але саме визнання відповідачем позову є свідченням того, що в неї відсутній інтерес до дитини та відсутнє реальне бажання змінити свою поведінку. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. У судовому засіданні, позивач та його представник адвокат Швець А.А. підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити та надали пояснення, які відповідають доводам скарги. Відповідачка ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції визнала апеляційну скаргу та не заперечила проти її задоволення. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Установлено, що сторони з 26 лютого 1996 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 (а.с.13). Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 вони від шлюбу мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.10). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд мотивував своє рішення тим, що не вбачається законних підстав для їх задоволення, а сам факт визнання відповідачем позову не свідчить про його обґрунтованість, а також це суперечить інтересам дитини та сім`ї. Колегія суддів погоджується з такими висновками мотивуючи таким. Згідно частини третьої статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК Українивизначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК Українидозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. У пункті 16 Пленуму Верховного суду України № 3 від 30 березня 2007 року - зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і кожен в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» - виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Відповідно до статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Також установлено, що згідно довідки про склад сім`ї, виданої Миропільською селищною радою Житомирської області, № 288/1 від 10 липня 2023 року ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до складу його сім`ї входять: дружина ОСОБА_2 , дочка ОСОБА_3 (а.с.18). Відповідно до акту обстеження проживання сім`ї ОСОБА_1 сім`я проживає у власному житлі, ведуть спільне особисте селянське господарство (а.с.19). Висновком органу опіки та піклування Миропільської селищної ради Житомирської області від 14 липня 2023 року визнано доцільним позбавити відповідача батьківських прав щодо її дитини (а.с.20-21). Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» у рішенні від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у як найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у як найкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. При розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини 4-6 статті 19 СК України). ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов`язками відповідачкою, які б свідчили про її ухилення від виховання дитини, і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав та такі не були встановлені апеляційним судом. Також матеріали справи не містять даних, що до ОСОБА_2 раніше застосовувались попередження про необхідність зміни ставлення до виховання дитини або що на орган опіки та піклування покладався обов`язок здійснювати контроль за виконанням нею батьківських обов`язків. У довідці-характеристиці Миропільської селищної ради № 290/1 від 10.07.2023 (а.с.14) зазначено, що ОСОБА_2 зловживає алкогольними напоями, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не цікавиться її навчанням, офіційно не працює. Згідно довідки Миропільського ліцею Житомирської області № 203 від 10.07.2023 ОСОБА_2 , яка є мамою учениці 7-б класу ліцею ОСОБА_3 , не цікавиться навчанням доньки та не приймає участі у вихованні дитини ( а.с.16). Але вказані довідки не може бути належним та беззаперечним доказом щодо її свідомого ухилення від виконання батьківських обов`язків, оскільки з цього приводу скарг від жителів територіальної громади не надходило, даних про притягнення відповідачки до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов`язків, її перебування відповідачки на обліку у нарколога, тощо матеріали справи не містять та такі не були встановлені під час апеляційного розгляду. Крім цього, в акті обстеження проживання сім`ї ОСОБА_1 від 10 липня 2023 року зазначено, що сім`я проживає у власному житловому будинку, який займає площу 76 кв. м., в задовільному стані. Ведуть спільне особисте селянське господарство ( а.с.19). Також суд критично ставиться до висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він є недостатньо обґрунтованим. Із цього висновку не є зрозумілим, яким чином позбавлення батьківських прав відповідачки сприятиме захисту інтересів дитини. У судовому засіданні відповідачка пояснила, що у неї з донькою склалися конфліктні відносини, немає порозуміння, донька її не слухає. Визнання позову та апеляційної скарги ОСОБА_2 підтверджує вказані обставини, але у першу чергу це суперечить інтересам дитини та сім`ї. Адже на сам перед розвиток дитини, її виховання має базуватися на сімейному вихованні спільно зусиллями обох батьків. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, що тягне за собою правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України) і допускається лише у разі, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, за наявності вини в діях батька чи матері. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення, місцевим судом вірно враховано, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Належних, допустимих та беззаперечних доказів винної поведінки та ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення її батьківських прав відносно дитини, позивачем не надано. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Посилання щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені в апеляційній скарзі не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки. Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи. Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Швеця Анатолія Анатолійовича залишити без задоволення, а рішення Романівського районного суду Житомирської області від 26 вересня 2023 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складений: 13 березня 2024 року.