Постанова Волинський апеляційний суд № 161/18874/23

Справа № 161/18874/23 Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А. М. Провадження № 22-ц/802/319/24 Доповідач: Данилюк В. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 березня 2024 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Данилюк В. А., суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 адвоката Куденьчука Олексія Андрійовича та відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 січня 2024 року, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення. Свої вимоги, враховуючи відповідь на відзив, обґрунтовує тим, що 17.06.2019 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів «RenaultMaster», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням відповідача ОСОБА_2 та «RenaultScenic» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням її батька ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП та порушень правил дорожнього руху ОСОБА_2 . ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження у вигляді травматичного пошкодження (розриву) зв`язок лівого акроміально-ключового суглобу ІІІ ступеня, яке згідно висновку судово-медичної експертизи від 17.07.2019 року відноситься до категорії середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я, оскільки для його загоєння необхідний час більше 21-ї доби. За даним фактом 18.06.2019 року було відкрито кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Вказує, що в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні потерпілий ОСОБА_3 помер, у зв`язку з цим її, як доньку останнього, було визнано потерпілою у даній справі. Зазначає, що ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20.06.2022 року відповідача ОСОБА_2 на підставі п. 2 ч. 2 ст. 49 КК України було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито. В той же час її цивільний позов залишено без розгляду та роз`яснено право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства. Вважає, що оскільки кримінальне провадження відносно відповідача закрито з нереабілітуючих підстав, вона як потерпіла сторона у кримінальному провадженні має право на стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди, яка виразилась у тому, що у зв`язку з ушкодженням здоров`я її батько був змушений стримуватися від фізичних навантажень та активного життєвого циклу, зокрема відмовлятися від прийняття участі при проведенні робіт по господарству, в тому числі що стосується можливості керування транспортним засобом, що в свою чергу порушило його нормальні життєві зв`язки та унеможливило продовження нормального громадського життя, та в свою чергу, після отриманих травм, переживань та емоційного навантаження спричинило розвиток супутніх захворювань від яких він помер, відтак її життя змінилося, оскільки батько був для неї найкращим порадником, помічником, допомагав в побуті та догляді за дитиною. Просить стягнути з відповідача в свою користь 100000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди та судові витрати по справі. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 січня 2024 рокупозов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 суму в розмірі 30000 (тридцять тисяч) грн. за завдану моральну шкоду, заподіяну вчиненням кримінального правопорушення Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 суму в розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. витрат на правничу допомогу. В решті вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду,представник позивача ОСОБА_1 адвокат Куденьчук О. А. подав апеляційну скаргу,вважає, що рішення в частині розміру відшкодованої моральної шкодиє необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якійзазначає, що рішення є незаконним та необґрунтованим, судом першої інстанції були неправильно застосовані норми матеріального права, що виразилися неправильному тлумаченні закону,висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи,в судовому засіданні недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, тому просить рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю. У відзиві на апеляційну скаргу сторони позивача відповідач ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Інші учасники справи правом на подачу відзиву не скористались. Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи. Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника позивачки ОСОБА_4 не підлягає до задоволення, тоді як апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 підлягає до задоволення. Судом встановлено, що 17.06.2019 року близько 17 год. 20 хв. ОСОБА_2 , керуючи технічно справним транспортним засобом «RenaultMaster», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись вулицею Рівненською у місті Луцьку в напрямку проспекту Відродження, в порушення п. п. 2.3 (б), 12.1, 12.3, 12.4 та 12.9 (б) Правил дорожнього руху України, перевищив максимальну швидкість руху, проявив неуважність, не правильно оцінив дорожню обстановку, не своєчасно вжив заходів для зменшення швидкості руху та зупинки транспортного засобу, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки «RenaultScenic», реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_3 , який виконував маневр розвороту ліворуч, рухаючись в попутному напрямку. Внаслідок грубих порушень вищевказаних Правил дорожнього руху України водій ОСОБА_2 спричинив ОСОБА_3 тілесні ушкодження у вигляді травматичного пошкодження (розриву) зв`язок лівого акроміально-ключового суглобу 3 ст., яке згідно висновку судово-медичної експертизи №452 від 17.07.2019 за ступенем тяжкості відноситься до категорії середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я, оскільки для його загоєння необхідний час більше 21-ї доби, садна на лобній ділянці голови зліва, яке за ступенем тяжкості відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень. Таким чином, у прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, перебуває грубе порушення водієм ОСОБА_2 вимог п. п. 2.3 (б), 12.1, 12.3, 12.4 та 12.9 (б) Правил дорожнього руху України. Таким чином, ОСОБА_2 обвинувачувався в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України (а.с. 15-16). Крім того, судом встановлено, що в ході проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні потерпілий ОСОБА_3 помер, позивачку ОСОБА_1 визнано потерпілою у даному кримінальному провадженні (а.с. 15-16). Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Луцького міськрайонного суду від 20.06.2022 року ОСОБА_2 на підставі п.2 ч.1 ст. 49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження, що внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019030010002144 від 18.06.2019 року, про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України закрито. Цивільні позови КП «Медичне об`єднання Луцької міської територіальної громади» та потерпілої ОСОБА_1 про відшкодування збитків завданих злочином залишено без розгляду. (а.с. 25-26). Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції своє рішенняобґрунтовував тим, що із досліджених вище доказів та на підставі ухвали Луцького міськрайонного суду від 20.06.2022 року встановлено вину ОСОБА_2 в тому, що він внаслідок грубих порушень Правил дорожнього руху України спричинив ОСОБА_3 тілесні ушкодження за ступенем тяжкості які відносяться до категорії середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я, оскільки для його загоєння необхідний час більше 21 -ї доби, та садна на лобній ділянці голови зліва, яке за ступенем тяжкості відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень. Оскільки закриття справи на підставах, зазначених у п.1 ч.2 ст.284 КПК, не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду, а потерпілий має право вирішити питання про відшкодування шкоди в порядку цивільного судочинства, тому відповідач, із вини якого заподіяно тілесні ушкодження батьку позивачки, яку було визнано потерпілою у кримінальному провадженні, зобов`язаний відшкодувати останній завдану моральну шкоду. На переконання суду наявність у позивача моральних страждань, підтверджуються отриманими тілесними ушкодженнями її батька, тривалістю лікування і відновлення стану його здоров`я, який був змушений стримуватися від фізичних навантажень та активного життєвого циклу, зокрема відмовлятися від прийняття участі при проведенні робіт по господарству, в тому числі що стосується можливості керування транспортним засобом, що в свою чергу порушило його нормальні життєві зв`язки та унеможливило продовження нормального громадського життя. Також, після вчинення відповідачем ДТП та отриманих батьком тілесних ушкоджень позивачка була вимушена фактично перелаштуватися на новий уклад життя, що полягало у необхідності відшукання додаткових коштів на оплату захисника у кримінальному провадженні, прийнятті участі в проведенні слідчих дій під час досудового розслідування та участі в судових засіданнях при розгляді обвинувального акта. При цьому, суд першої інстанції не взяв до уваги доводи відповідача про безпідставність позовних вимог у зв`язку з відсутністю причинно-наслідкового зв`язку між його діями та завданням шкоди позивачці ОСОБА_1 , покликаючись на те, що позивач набула статусу потерпілої сторони у справі та можливістю користуватися процесуальними правами потерпілого. Крім того, відповідач в рамках кримінального провадження на стадії досудового розслідування та під час розгляду обвинувального акта в суді не подавав будь-яких скарг на рішення слідчого та прокурора про визнання ОСОБА_1 потерпілою у кримінальному провадженні. Відтак, остання користувалася всіма процесуальними правами потерпілого у даному кримінальному провадженні та статусом цивільного позивача у порядку, встановленому законом. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, оскільки такі висновки не відповідають нормам матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. При вирішенні спору про стягнення моральної шкоди суду необхідно встановити: наявність заподіяної позивачу шкоди, протиправність діяння відповідача, наявність причинного зв`язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача. У відповідності до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Згідно зі ст. 1177 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету у випадках та порядку, передбачених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

2. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини. Пленум Верховного суду України в своїй постанові N 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», яка є чинною на даний час, роз`яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. За змістом норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб. З аналізу наведених норм вбачається, що моральна шкода є невід`ємно пов`язаною з фізичною особою, оскільки полягає у психоемоційному ставленні особи до тієї чи іншої події, а отже є особистим немайновим правом, яке припиняється разом зі смертю фізичної особи, оскільки зі смертю припиняється і можливість фізичної особи сприймати будь-які обставини. З обвинувального акту у кримінальному провадженні вбачається, що мала місце дорожньо- транспортна пригода з участю двох транспортних засобів, яка за її наслідками була кваліфікована як кримінальне правопорушення. За цим обвинувальним актом з вини відповідача ОСОБА_2 як одного з учасників дорожньо-транспортної пригоди з участю двох транспортних засобів було вчинено дане кримінальне правопорушення та наступили наслідки у вигляді тілесних ушкоджень іншого учасника ДТП. Відповідно будь-яка моральна шкода була заподіяна учаснику ДТП ОСОБА_3 . Оскільки ця шкода нерозривно пов`язана з ОСОБА_3 , який є іншим учасником дорожньо-транспортної пригоди, тому саме він, а не позивачка, є потерпілим у кримінальному провадженні відкритому за кримінальним правопорушенням, у вчиненні якого обвинувачувався відповідач. Смерть же потерпілого ОСОБА_3 не лежить в причинному зв`язку з діями, які на досудовому слідстві були кваліфіковані як кримінальне правопорушення. Під час досудового слідства ОСОБА_3 до своєї смерті був здоровою особою, приймав участь в слідчих діях, самостійно користувався всіма наділеними КПК України правами, а тому підстав визнавати дочку ОСОБА_1 потерпілою підстав не було. Враховуючи, що смерть ОСОБА_3 не пов`язана з ДТП, відповідно визнання його дочки ОСОБА_1 потерпілою є ніщо іншим як правонаступництво (тобто спадкуванням прав ОСОБА_3 ) Таким чином, рішення слідчого судді Луцького міськрайонного суду про залучення дочки ОСОБА_3 , - ОСОБА_1 як потерпілого та цивільного позивача у кримінальному провадженні по факту вчинення ДТП з участю відповідача та ОСОБА_3 слід оцінювати критично, оскільки таке рішення не є безумовною підставою для відшкодування шкоди, враховуючи, що таку шкоду було заподіяно ОСОБА_3 як учаснику ДТП. ОСОБА_1 визнана потерпілим, цивільним позивачем у кримінальному провадженні, а в подальшому заявила позовні вимоги про відшкодування шкоди завданої злочином як правонаступник (спадкоємець) ОСОБА_3 . Згідно частини 1 статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права: 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої калітством або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. З огляду на наведене слід звернути увагу на положення статті 1230 ЦК України, частиною З якої визначено, що до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя. Отже, Луцький міськрайонний суд Волинської області, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , не врахував вимог чинного законодавства, яке регулює зазначені правовідносини,і прийняв необґрунтоване рішення, яке суперечить нормам матеріального права. Крім того, як обґрунтування свого рішення, Луцький міськрайонний суд послався на те, що відповідачем не було внесено скарг на рішення про залучення дочки потерпілого як потерпілої. Разом з тим, слід звернути увагу, що стаття 309 КПК України, яка регламентує оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування, не передбачає оскарження під час досудового розслідування рішення про залучення особи потерпілою в кримінальному провадженні. Враховуючи наведене, апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 підлягає до задоволення. З огляду на викладені вище висновки колегії суддів не підлягає до задоволення апеляційна скарга адвоката Куденьчука О. А., який діє в інтересах позивачки ОСОБА_1 , та оскаржує рішення суду в частині розміру відшкодування, вважаючи, що суд першої інстанції безпідставно зменшив моральну шкоду до 30 000 грн. Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки висновки суду першої інстанції зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Враховуючи, що позивачка звільнена від сплати судового збору, на підставі ч. 6 ст. 141 ЦПК України судові витрати відповідача компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів. За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою прийняття постанови у даній справі є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст.268, 367, 369, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Куденьчука Олексія Андрійовича залишити без задоволення. Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 січня 2024 року в даній справі скасувати. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення відмовити. Судовий збір, сплачений ОСОБА_2 в сумі 1610 ( одна тисяча шістсот десять) грн 40 коп за подання апеляційної скарги, компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий: Судді: