Постанова 4803 № 205/9646/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2051/24 Справа № 205/9646/23 Суддя у 1-й інстанції - Терещенко Т.П. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Барильської А.П., суддів: Демченко Е.Л, Макарова М.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 08 листопада 2023 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- ВСТАНОВИЛА: У вересні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія ЕЙС (далі - ТОВ«ФК «Ейс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що 22 липня 2019 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №612053843, у формі електронного документу з використанням електронного підпису. 19 липня 2019 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором. 26 березня 2021 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача. 04 серпня 2023 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено договір факторингу №04/08/23-01 та у відповідності до реєстру прав вимоги №1 від 04 серпня 2023 року до вказаного договору до них перейшло право грошової вимоги до відповідача в сумі 58500 грн., з яких 30000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу, 28500 грн. сума заборгованості за відсотками. Оскільки відповідач не виконує умови взятого на себе зобов`язання, не погашає кредит та не сплачує відсотки за користування кредитом, станом на день звернення з позовом заборгованість за кредитним договором №612053843 від 22 липня 2019 року не погашена, тому просили суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за кредитним договором №612053843 від 22 липня 2019 року в загальному розмірі 58500 грн., а також понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2147,20 грн. і витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн. Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 08 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ТОВ «ФК«Ейс» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що ними надано достатньо доказів для задоволення заявлених позовних вимог. Вони набули право вимоги до відповідача, а він порушив свої зобов`язання та повинен повернути суму заборгованості. 18 січня 2024 року відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зазначив про те, що не визнає факту укладання кредитного договору та наявність заборгованості за ним. Вказує, що вимоги, заявлені до нього як ОСОБА_2 , в той час коли в наданих договорах прізвище позичальника ОСОБА_3 . 02 лютого 2024 року позивач надав додаткові пояснення по справі. Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Зважаючи на те, що ціна позову становить 58500 грн. та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги , з огляду на наступне. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22 липня 2019 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №612053843, згідно паспорту споживчого кредиту до якого ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» надало ОСОБА_4 кредит на споживчі цілі в сумі 30000 грн. зі строком кредитування 126 днів, а за користування кредитом фіксована процентна ставка становить 365% річних від суми кредиту, та загальні витрати за кредитом і орієнтовна загальна вартість кредиту споживача за весь строк користування кредитом (у т.ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) становить 54 585,54 грн. 28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» було укладено договір факторингу №28/1118-01. Пунктом 2.1. вказаного договору передбачено, що згідно умов цього договору ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» зобов`язується відступити ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. На підтвердження передачі права вимоги позивачем надано суду витяг ТОВ «Таліон плюс» з реєстру прав вимоги №89 від 15 липня 2020 року на виконання договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року відповідно щодо боржника ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_1 ; кредитний договір №612053843 від 22 липня 2019 року; сума відступленої грошової вимоги 58 500 грн.) Також судом встановлено, що відповідно до наявного в матеріалах справи реєстру прав вимоги №9 від 30 травня 2023 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс», на виконання договору факторингу №05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, підписали цей реєстр прав вимог, в тому числі і про відступлення права вимоги щодо ОСОБА_4 04 серпня 2023 року між ТОВ «ФК «Ейс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу №04/08/23-01. Відповідно до Реєстру боржників від 04 серпня 2023 року до договору факторингу №04/08/23-01 від 04 серпня 2023 року до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло, в тому числі, право грошової вимоги до ОСОБА_4 в сумі 58500 грн., з яких 30 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 28 500 грн. - заборгованість за відсотками. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на підтвердження переходу права вимоги за кредитним договором №612053843 від 22 липня 2019 року посилається на те, що між первісним кредитором ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором, який був укладений 22 липня 2019 року, що взаємовиключає одне одного, оскільки за договором факторингу права вимоги є похідними від кредитного договору, а отже не може бути укладеним раніше кредитного договору, за яким переходить право вимоги. Також, згідно п.4.1 договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у додатку. При цьому, наданий позивачем витяг ТОВ «Таліон плюс» з реєстру прав вимоги №89 від 15 липня 2020 року на виконання договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року суд не може вважати належним доказом, оскільки він не відповідає додатку №1 до вищевказаного договору, яким затверджено форму реєстру прав вимог. Пунктом 1.3. договору визначено термін «право вимоги» - означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому. Будь-яких інших належних обґрунтувань та доказів, що перехід права вимоги за договором №612053843 від 22 липня 2019 року відбувся саме стосовно майбутньої грошової вимоги, суду не надано. Отже, позивачем у встановленому законом порядку не доведено факту відступлення права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №612053843 від 22 липня 2019 від первісного кредитора ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до ТОВ «Таліон Плюс», де відповідно від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а також від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «Ейс». Більш того, суд звернув увагу, що позовні вимоги позивачем пред`явлені до відповідача ОСОБА_1 , хоча зі змісту укладеного кредитного договору №612053843 від 22 липня 2019 року було встановлено, що його укладено з ОСОБА_4 , так само зазначено і в документах на підтвердження подальшого переходу права вимоги щодо боржника. При цьому, позивачем у позовній заяві не надано пояснень стосовно вказаної обставини. Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини, на які він посилається, а саме, не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за укладеним договором, а також не обґрунтовано належним чином розмір наявної заборгованості, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв`язку з наступним. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України Про електронну комерцію. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України Про електронну комерцію електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України Про електронну комерцію). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України Про електронну комерцію електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України Про електронну комерцію). Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України Про електронну комерцію відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону України Про електронну комерцію у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі танадати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України Про електронну комерцію визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Статтею 12 Закону України Про електронну комерцію визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ. Положення Закону України Про електронну комерцію передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України Про електронний цифровий підпис. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України Про електронну комерцію). Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20. Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України). Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу. Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу. У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам. Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається. Так, з матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № 612053843 був укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_4 22 липня 2019 року, натомість договір факторингу №28/1118-01, за яким ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» відступило право вимоги ТОВ «Таліон Плюс», був укладений 28 листопада 2018 року, тобто, на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_4 відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28 листопада 2018 року. Із матеріалів справи також вбачається, що на час укладення договору відступлення права вимоги № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину, предмет не індивідуалізовано належним чином. Інформація про ОСОБА_4 як боржника, надана у витягу з реєстру прав вимоги № 89 від15 липня 2020 року ТОВ «Таліон Плюс», тобто майже через два роки після укладення договору відступлення права вимоги. Отже, між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «Таліон Плюс» на час укладення договору відступлення прав вимоги 28 листопада 2018 року не були погоджені його істотні умови в частині обсягу вимог, що перейшли до нового кредитора, і вочевидь, договором не могли бути охоплені зобов`язання відповідача, які виникли після укладення цього договору. Оскільки ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги відносно ОСОБА_4 , як боржника у зобов`язанні, не набуло, таке право не було передане цим товариством на підставі договору факторингу від 26 березня 2021 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» , яке в свою чергу не передало таке право позивачу ТОВ «ФК «Ейс» за договором факторингу №04/08/23-01 від 04 серпня 2023 року. Таким чином, ТОВ «ФК «Ейс» є неналежним позивачем, оскільки не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за кредитним договором, укладеним 22 липня 2019 року між ОСОБА_4 та ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА». Суд першої інстанції встановивши, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 28 листопада 2018 року боргові зобов`язання за кредитним договором від 22 липня 2019 року ще не існували, а тому не могли бути передані новому кредитору, на час укладення договору відступлення права вимоги від 28 листопада 2018 року, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що доказів на підтвердження оплати за договором про відступлення права вимоги № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року позивачем не надано. Посилання в апеляційній скарзі на витяг з реєстру прав вимоги № 89 від 15 липня 2020 року, згідно якого ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» передало право вимоги ТОВ «Таліон Плюс» відносно ОСОБА_4 на суму 58500 грн. є безпідставним, наданий витяг з реєстру не містить підписів сторін та печаток, а тому є неналежним доказом на підтвердження того факту, що до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до ОСОБА_4 на загальну суму 58 500 грн. Таким чином, встановивши, що кредитним договором № 612053843 укладеним між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_4 року не порушуються права і законні інтереси ТОВ «ФК «Ейс», суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за вказаним вище кредитним договором. Доводам, викладеним в апеляційній скарзі, суд першої інстанції дав належну оцінку та їх спростував з посиланням на зібрані у справі докази та сформулював обґрунтовані висновки у прийнятому ним рішенні, з яким у повній мірі погоджується суд апеляційної інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Отже, відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення і, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін. На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати, понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 08 листопада 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Головуючий: А.П. Барильська Судді: Е.Л. Демченко М.О. Макаров