Постанова 4803 № 178/1714/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2206/24 Справа № 178/1714/23 Суддя у 1-й інстанції - Цаберябий Б.М. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Барильської А.П., суддів: Демченко Е.Л, Макарова М.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Верхньодніпровський відділ державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного Міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,- ВСТАНОВИЛА: У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), треті особи: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Верхньодніпровський відділ державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного Міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса), про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що нотаріусом було порушено процедуру вчинення виконавчого напису, зокрема напис був вчинений за відсутності письмової вимоги боржнику про погашення заборгованості за кредитним договором. Вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не перевірив безспірність вимог кредитора, оскільки нарахована стягувачем АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість не є безспірною та ним не наданий оригінал нотаріально посвідченої угоди, тому просила суд ухвалити рішення, яким визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 27 березня 2017 року № 2568, вчинений Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. про стягнення з неї на користь АТ КБ «Приват Банк» заборгованості за кредитним договором № 1/05005JГ від 04 березня 2005 року, в розмірі 13239,92 грн. та 3000 грн. витрат, пов`язаних з вчиненням виконавчого напису, всього 135399,92 грн.; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1095,07 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн. Рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2023 року позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 27 березня 2017 року № 2568, вчинений Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приват Банк» заборгованості за кредитним договором № 1/05005JГ від 04 березня 2005 року, в сумі 13239,92 грн. та 3 000 грн. витрат, пов`язаних з вчиненням виконавчого напису, всього 135399,92 грн. Стягнуто з АТ КБ «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з: 1073,60 грн. судового збору та 10000 грн. за надання професійної правничої допомоги, всього 11073,60 грн. В апеляційній скарзі відповідач АТ КБ «ПриватБанк» посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції належним чином не встановлені обставини у даній справі в частині стягнення витрат на правничу допомогу. Витрати на правничу допомогу не відповідають критерію їх реальності в зв`язку з відсутністю факту їх дійсності та необхідності, а також критерію розумності та взагалі є необґрунтованими. Крім того, вони не є співмірними позовним вимогам та складності даної справи. Відзив на апеляційну скаргу не наданий. Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Зважаючи на те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 27 березня 2017 року Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинений виконавчий напис № 2568 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 132399,92 грн., та 3 000 грн. витрат, пов`язаних із вчиненням виконавчого напису, всього 135399,92 грн. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 будь-яких претензій чи заяв, а також вимог про наявність заборгованості та погашення боргу від АТ КБ «ПриватБанк» чи приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. не отримувала. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що заборгованість по кредиту має спірний характер, позивач ОСОБА_1 не була проінформованою про існування заборгованості та її розмір, тому наявні правові підстави для визнання виконавчого напису № 2568, вчиненого 27 березня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. про стягнення заборгованості по кредитному договору з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приват Банк» у розмірі 132399,92 грн. таким, що не підлягає виконанню. Також суд стягнув з АТ КБ «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з: 1073,60 грн. судового збору та 10000 грн за надання професійної правничої допомоги, всього 11073,60 грн. Рішення суду оскаржено в частині стягнення витрат на адвоката у розмірі 10 000 грн, в іншій частині рішення не оскаржується та колегією судів не перевіряється відповідно до ст.367 ЦПК України. Колегія суддів погоджується з такими висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з огляду на наступне. Положеннями статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно зі статтею 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Зазначені положення застосовуються і до розгляду справ в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи. Отже, для відшкодування витрат на професійну правову допомогу, учасник справи зобов`язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат. Водночас суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов`язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання. Указані висновки узгоджуються із позицією Великої Палати Верховного Суду щодо порядку стягнення витрат на правову допомогу, викладеною у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15. Колегія суддів звертає увагу, що позивачка ОСОБА_1 у позові поставила питання про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10000 грн. та додала відповідні докази понесення вказаних витрат. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16. Як вбачається із матеріалів справи, до позову було долучено договір про надання правової допомоги від 21 червня 2023 року, укладений між позивачкою ОСОБА_1 та адвокатом Фесюком Ю.О., квитанцію від 22 червня 2023 року про оплату 10000 грн. на виконання договору, копію ордеру та свідоцтва. В договорі про надання правової допомоги від 21 червня 2023 року сторонами було встановлено фіксовану суму за надання правової допомогу у розмірі 10000 грн. У постанові від 19 листопада 2020 року у справі №734/2313/17 (провадження №61-7550св19) Верховний Суд наголосив, що «гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18). Також у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи. Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у Постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та Постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Враховуючи вищевикладене, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням її складності, кількості судових засідань, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 10 000 грн на правову допомогу, доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують. Жодних доказів того, що 10000 грн., які стягнуті судом першої інстанції на користь позивачки, є неспівмірними складності даної справи та заявленим позовним вимогами відповідачем не надано. Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишено без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Заочне рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2023 року в оскаржуваній частині - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Головуючий: А.П. Барильська Судді: Е.Л. Демченко М.О. Макаров