Постанова 4856 № 240/15514/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/15514/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Єфіменко Ольга Володимирівна Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю. 11 березня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Полотнянка Ю.П. Граб Л.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, стягнення коштів, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, стягнення коштів. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за травень 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за травень 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн. Зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за травень 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн, врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що Указом Президента України «Про призначення суддів» №1764/2005 від 14 грудня 2005 року позивачку призначено на посаду судді Богунського районного суду міста Житомира суду строком на 5 років. Постановою Верховної Ради України №3087-VI від 03 березня 2011 року «Про призначення суддів» позивача призначено на посаду судді Богунського районного суду м. Житомира безстроково. У травні 2023 року відповідач 1 нараховував і сплатив позивачці суддівську винагороду використовуючи для її розрахунку розмір прожиткового мінімуму 2102,00 грн, який використовується для розрахунку винагороди судді, такий розмір був встановлений окремим рядком ст. 7 Закону України "Про бюджет України на 2023 рік". Отриманий розмір суддівської винагороди за травень 2023 року вважає неправомірним, оскільки відповідач 1 в 2023 році під час її обрахунку мав застосовувати для розрахунку загальний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня - 2684,00 грн, та її розмір, включаючи усі надбавки, мав становити 141 715,20 грн, натомість отримано позивачкою у значно меншому розмірі. Вважаючи дії відповідачів протиправними, позивач звернулась з позовом до суду. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача. Спеціальним законом з питання визначення суддівської винагороди є Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, ч.1 ст.135 якого передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до положень ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Як передбачено приписами ст.4 Закону №1402-VIII, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом, а зміни можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону №1402-VIII. Положеннями ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Згідно з ч.2 ст.135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Відповідно до ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII (що за рішенням Конституційного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 4-р/2020 діє в редакції Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України") базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Положеннями ч.4 ст.135 Закону №1402-VIII визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. Відповідно до ч.5 ст.135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Приписами ст.136 Закону №1402-VIII визначено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Згідно з ч.9 ст.135 Закону №1402-VIII передбачено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ встановлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні. У контексті викладеного, слід відмітити, що після внесених з 30.09.2016 змін до Конституції України згідно з Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року №1401-VIII, статтею 130 Конституції України закріплений спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій. У свою чергу, положеннями ст.135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить обчислюється в прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Таку позицію також підтримано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.09.2023 у справі №380/25627/21. Верховним Судом у вказаній постанові звернуто увагу на те, що для визначення розміру суддівської винагороди, відповідно до положень Закону №1402-VIII до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що враховуючи положення ст.130 Конституції України та ст.135 Закону №1402-VIII, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян врегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV від 15.07.1999, відповідно до приписів ст.1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку. Зі змісту положень Закону №966-XIV вбачається, що останнім закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. В той же час, судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені. Таким чином, зміни до спеціального Закону №1402-VІІІ в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися. Наведене свідчить про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, а тому для вирішення спірних правовідносин слід застосовувати спеціальні норми ст.135 Закону №1402-VІІІ, які у часі прийняті раніше та мають пріоритет стосовно пізніше прийнятих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік». Натомість, Закон України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" в частині застосування іншої складової порівняно із спеціальним Законом, для визначення базового розміру посадового окладу судді у 2023 році фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону. Відтак, оскільки спеціальним Законом №1402-VІІІ закріплено зобов`язання застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, під час обрахунку суддівської винагороди, а тому така конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, з огляду на що відповідач допустив протиправні дії під час такого нарахування, оскільки неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом. Таким чином, оскільки розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону №1402-VIII, а тому позивач має право на виплату недоотриманих коштів. (заборгованість). Також, відповідно до положень ч.ч. 3, 4 ст. 148 Закону №1402-VIII, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України. Приписами ст.149 Закону №1402-VIII визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Отже, положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями ч.ч. 1, 2, 5 ст.22, ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України. В той же час, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Житомирській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі (на 2023 рік). З врахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість) за травень 2023 року. При цьому, належним способом захисту порушеного права позивачки є зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати позивачці суддівської винагороди за травень 2023 року виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн, а Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області нарахувати та виплатити суддівську винагороду за травень 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн, врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів. Водночас, оскільки визначення суми недонарахованої позивачці суми суддівської винагороди за травень 2023 року належить до повноважень відповідача, тому позовна вимога щодо стягнення з Державної судової адміністрації України на її користь заборгованість з невиплаченої їй суддівської винагороди за травень 2023 року в розмірі 30 729, 60 грн шляхом безспірного списання за рахунок бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» не підлягає задоволенню. Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку в частині задоволених позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2023 року відповідає. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Полотнянко Ю.П. Граб Л.С.