Постанова Київський апеляційний суд № 364/791/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач - Кулікова С.В. № 22-ц/824/1461/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 364/791/23 06 березня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кулікової С.В. суддів - Болотова Є.В. - Музичко С.Г. при секретарі - Кіпрік Х.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Київ справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Гапича Юрія Леонідовича на рішення Володарського районного суду міста Києва від 19 вересня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Ткаченко О.В., у цивільні справі за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню та звільнення майна з-під арешту,- в с т а н о в и в: У жовтні 2023 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Гапич Ю.Л. звернувся до суду з позовом, в обґрунтування вимог якого зазначив, що ОСОБА_1 має обтяження, арешт нерухомого майна, яке зареєстровано 19.01.2010 року за №9429779 реєстратором Київської обласної філії державного підприємства «Інформаційний центр Міністерства юстиції України на підставі постанови АА №889121 від 19.01.2010 відділу ДВС Володарського РУЮ. Відповідно до інформації з реєстру боржників щодо ОСОБА_1 від 12.09.2023 р. за вказаними параметрами запиту в Єдиному реєстрі боржників інформація відсутня. Арешт майна було накладено в рамках ВП НОМЕР_1, 28.12.2009 року, як стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором в 81570,05 доларів США, що за курсом НБУ станом на 05.08.2009 року становить 626580,44 грн. Права вимоги та інші права, що належать первісному кредитору на момент переходу права вимоги на підставі Кредитного договору №11144034000 від 18.04.2007 року, урахуванням всіх змін та доповнень до нього, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого з 26 жовтня 2018 року є Акціонерне Товариство «УкрСиббанк») було передано 12.12.2011 року між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» були укладені Договір факторингу №1 та Договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки посвідчений Саєнко Е.В., приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області, 12.12.2011 року за реєстровим №5207-5208, згідно яких право вимоги за вищевказаним Кредитним договором та Договором іпотеки перейшло до ТОВ «Кей-Колект». Надалі борг 26.07.2019 року було передано Договором №26-07/19 Про відступлення права вимоги за Кредитним договором №11144034000 від 18.04.2007 року від ТОЕ «Кей-Колект» до ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ. ЕН. ГРУП». Надалі борг було передано 26 липня 2019 року Договором №26-07/19-1 про відступлення права вимоги за кредитним договором №11144034000 від 18.04.2007 року від ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ. ЕН. ГРУП» до ОСОБА_2 . Вказувала, що 26.07.2019 був укладений Договір про внесення змін до Кредитного договору №11144034000 від 18.04.2007 року, відповідно до якого за рішенням, не пов`язаним із процедурою банкрутства, поза межами виконавчого провадження Кредитор прощає (анулює) борг ОСОБА_1 у розмірі 2 566 470,96 грн., з яких 1 754 298,00 грн. - заборгованість по основній сумі кредиту; 812172,96 грн. - заборгованість за відсотками. Посилаючись на наведене, позивач просила визнати виконавчий лист № 2-6791 виданий 22.06.2010 року Оболонським районним судом м. Києва - таким, що не підлягає виконанню та скасувати арешт нерухомого майна, що зареєстровано 19.01.2010 за №9429779 на підставі виконавчого листа №2-6791, виданого 22.06.2010 року Оболонським районним судом м. Києва. Рішенням Володарського районного суду міста Києва від 19 вересня 2023 року відмовлено в задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню та звільнення майна з-під арешту. Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник позивача звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Володарського районного суду Київської області від 19 грудня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу обгрунтовував тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позову з підстав пред'явлення позову до неналежного відповідача, оскільки особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчому провадженні - не має жодних інтересів в даній справі та не має бути залученою в якості відповідача. Вважає, що виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з припиненням зобов'язань внаслідок прощення боргу поза межами виконавчого провадження. В судовому засідання представник ОСОБА_1 адвокат Гапич Ю.Л. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення представника позивача, перевіривши рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку. Судом встановлено, що ОСОБА_1 має обтяження, арешт нерухомого майна, яке зареєстровано 19.01.2010 року за №9429779 реєстратором Київської обласної філії державного підприємства «Інформаційний центр Міністерства юстиції України на підставі постанови АА №889121 від 19.01.2010 відділу ДВС Володарського РУЮ. Відповідно до інформації з реєстру боржників щодо ОСОБА_1 від 12.09.2023 р. за вказаними параметрами запиту в Єдиному реєстрі боржників інформація відсутня. Арешт майна було накладено Відділом Державної виконавчої служби Володарського районного управління юстиції, згідно постанови про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 від 23.07.2010 року, як стягнення боргу з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 солідарно на користь Акціонерного комерційні інноваційного банку "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором в 81570,05 доларів США, що за курсом НБУ станом на 05.08.2009 року становить 626580,44 грн. (а.с. 26). Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позов заявлено до неналежного відповідача, під час розгляду справи позивачка не заявила клопотання про заміну відповідача або залучення співвідповідача (-ів), тому за таких обставин, позов є безпідставним і необґрунтованим. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, посилалася на те, що їй на праві власності належить нерухоме майно, на яке постановою державного виконавця накладений арешт. Позивач зазначала, що вона не є боржником у виконавчому провадженні, оскільки така інформація відсутня в реєстрі боржників. Згідно із частиною першою статті 32 Закону від 21 квітня 1999 року № 606?XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV)(у редакції, чинній на час прийняття державним виконавцем постанови про арешт майна боржника) заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. Відповідно до частин першої - четвертої статті 57 Закону № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Аналогічні положення містяться і у статті 56 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404?VIII). Так, у постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) викладено висновок про те, що відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Відповідно до частини першої статті 59 Закону № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19). Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 пред`явила вимоги про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню та звільнення майна з-під арешту, накладеного в межах виконавчого провадження. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року в справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зроблено висновок, що «при розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу державної виконавчої служби, пов`язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, господарський суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження». Вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна». Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18). У справі, що переглядається, позивач пред`явила позовні вимоги до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), який не є ані боржником, ані особою, в інтересах якої накладено арешт. З огляду на те, що позивачка пред`явила позов до неналежного відповідача, висновок суду про відмову у задоволенні позову є обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги його не спростовують. Враховуючи викладене, рішення ухвалено з додержання норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Гапича Юрія Леонідовича залишити без задоволення. Рішення Володарського районного суду міста Києва від 19 вересня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 11 березня 2024 року. Головуючий: Судді: