Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/24099/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 березня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/24099/23 Головуючий в І інстанції: Скупінська О.В. Дата та місце ухвалення рішення: 30.11.2023 р. м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді доповідача Шеметенко Л.П. судді Градовського Ю.М. судді Турецької І.О. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Одеської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОС МОРЕ» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОС МОРЕ» (далі позивач) звернулось з адміністративним позовом до Одеської митниці (далі відповідач), в якому просило: - визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000567/1 від 02 вересня 2023 року за митною декларацією 23UA500500030399U3; - визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці № UA500500/2023/001148. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000567/1 від 02 вересня 2023 року за митною декларацією 23UA500500030399U3. Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці № UA500500/2023/001148. Стягнуто з Одеської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОС МОРЕ» судовий збір у розмірі 5 368 грн. Стягнуто з Одеської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОС МОРЕ» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 гривень. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Одеська митниця подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заявленого позову, наголошуючи на неповному з`ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає про правомірність дій Одеської митниці щодо прийняття оскаржуваного рішення про коригування митної вартості, оскільки документи, які надані позивачем до митного органу на підтвердження числових значень складових митної вартості товарів, містили розбіжності. Зокрема, апелянт зазначає, що у наданих до митного оформлення документах відсутні дані щодо такої складової митної вартості товару, як транспортування товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару. Також, апелянт зазначає, що відповідно до пп.в) п.2 ч.10 ст.58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. Проте, у наданих до митного оформлення документах, як вказує апелянт, відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо було перевірити правильність визначення митної вартості самого товару. Крім того, апелянт вказує, що рахунок (інвойс), копія декларації виробника, сертифікат про походження товару надано митному органу без перекладу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Позивач надав до суду відзив, в якому, посилаючись на законність рішення суду першої інстанції, просить у задоволенні апеляційної скарги Одеської митниці відмовити, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 року залишити без змін. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30.05.2020 року між Компанією Talleys Group Limited (продавець) та ТОВ «АГРОС МОРЕ» (покупець), ТОВ «ПІВДЕНЬМОРТРАНС» (вантажоотримувач) було укладений контракт №24/2R-TYM. Згідно п. 1.1 Контракту продавець продає, а покупець купує такі товари як: продукти харчування (риба та морепродукти морожені, сушені, копчені, в`ялені, консервовані тощо), а також інші товари продовольчої та промислової групи, що поставляються продавцем, у кількості та за цінами, що вказуються в Інвойсах у міру формування кожної партії вантажу. Пунктом 2.1 Контракту передбачено умови поставки, а саме: CIP, CIF, CFR, CPT Одеса, Іллічевськ, Україна у відповідності з Інкотермс 2010. Датою поставки є дата завантаження товару на судно. Відповідно до пункту 3.1. Контракту, загальна вартість товарів за Контрактом становить 990 000 USD. Ціни вказуються в інвойсах. 30.05.2023 року декларантом ТОВ «АГРОС МОРЕ» було подано до Одеської митниці електронну митну декларацію № 23UA500500030399U3 для оформлення вантажу. На підтвердження заявленої митної вартості товару, було подано наступні документи: - сертифікат якості (Certificate of quality) від 04.06.2023 року; - рахунок- фактура (інвойс) (Commercial invoice) №2924С від 04.06.2023 року; - коносамент (Bill of lading) №227708376 від 05.06.2023 року; - автотранспортна накладна (Road consignment note) від 09.08.2023 року; - міжнародний ветеринарний сертифікат або ветеринарне свідоцтво (Veterinary certificate) №NZL2023/TL1/1221 від 02.06.2023; - сертифікат про походження товару (Certificate of origin) № NEC202321660 від 31.05.2023 року; - зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів № 24/2R-TYM від 30.05.2020 року; - доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №001 від 01.12.2022 року; - внутрішній договір складського зберігання № AГР/ТС-1/22 від 01.07.2022 року; - договір про надання послуг митного брокера № БРОК/22 від 15.01.2022 року; - інформація про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів, іншими державними органами № 10295369 від 10.08.2023 року; - вагова б/н від 10.08.2023 року; - декларація виробника від 04.06.2023 року; - фото вантажу акула від 20.08.2023 року; - фото вантажу корюшка від 20.08.2023 року; - фото вантажу сільвер від 20.08.2023 року. Митну вартість поставлених товарів, позивач визначив за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів які імпортуються. Однак, під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товару, заявленого позивачем по зазначеній митній декларації, Одеська митниця встановила, що подані документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, а саме: 1) для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до ч. 2 ст. 53 МКУ подаються транспортні документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Згідно наказу МФУ від 24.05.12 №599 до зазначених документів можуть належати: - рахунок-фактура (акт виконаних робіт чи послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; - банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; -калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Але у наданих до митного оформлення документах відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару; 2) відповідно до пп. в) п. 2 ч. 10 ст. 58 МКУ при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. Проте, у наданих до митного контролю документах (інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самих товарів; 3) рахунок (інвойс) (Commercial invoice), копія декларації виробника, сертифікат про походження товару надано без перекладу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування (стаття 254 МКУ). На підставі зазначеного, відповідно до ч.3 ст. 53 МК України, Одеською митницею було зобов`язано декларанта протягом 10 днів надати (за наявності) додаткові документи, а саме: 1) договір (контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку яких товарів митна вартість визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти виробника товару; 7) банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 8) копію перекладу митної декларації країни відправлення; 9) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Разом з тим, позивачу було запропоновано за власним бажанням подати додаткові наявні документи для підтвердження заявленої митної вартості. На виконання вимог митного органу, 01.09.2023 року позивач надав пояснення та додатково направив документи, а саме: копію контракту № 24/2R-TYM від 30.05.2020 року; копію додаткової угоди від №002 від 26.12.2022 року до контракту № 24/2R-TYM від 30.05.2020 року; копію інвойсу №2924С від 04.06.2023 року; копію виписки з банківського рахунку №230612/0009955305; копію прайс-листа №GF8717-2924С продавця товару за контрактом № 24/2R-TYM від 30.05.2020 року та інвойсом №2924С від 04.06.2023 року; копію звіту №12/5 від 30.08.2023 року про оцінку вартості товару, що ввозиться на митну територію України по вищевказаному контракту та інвойсу суб`єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_1 ; копії МД №23UA500500021588U6 від 23.06.2023 року та МД №23UA500500020499U9 від 15.06.2023 року; копію листа від 30.08.2023 року. Так, за результатами розгляду поданих документів, рішенням № UA500500/2023/000567/1 від 02.09.2023 року Одеська митниця здійснила коригування заявленої позивачем митної вартості товару за резервним методом, яким: - митну вартість товару №4 скориговано до рівня 3,3133 дол. США/кг, замість 2,67 дол. США/кг., яка була заявлена декларантом; - митну вартість товару №5 скориговано до рівня 2,10 США/кг, замість 1,11 дол. США/кг., яка була заявлена декларантом; - митну вартість товару №6 скориговано до рівня 2,10 дол. США/кг, замість 1,11 дол. США/кг., яка була заявлена декларантом. Також, Одеська митниця склала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2023/001148. Поставлений товар було випущено у вільний обіг за митною декларацією №23UА500500030949U4 від 02.09.2023 року за результатом сплати позивачем різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, відповідно до розділу X Митного кодексу України. Не погоджуючись із прийнятим Одеською митницею рішенням про коригування митної вартості товарів, Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОС МОРЕ» оскаржило його в судовому порядку. Суд першої інстанції, вирішуючи справу та задовольняючи позов, дійшов висновку, що вказані позивачем при декларуванні товару відомості та подані документи не ставлять під сумнів числові значення складових митної вартості, зазначених позивачем у митній декларації, та не свідчать, що у документах декларанта є розбіжності, які не дозволяють встановити вартість товару за основним методом. Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн., суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки вказана сума витрат є завищеною, стягненню на користь позивача підлягають витрати у розмірі 3 000 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на викладене. Відповідно до ст. 49, 50 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів. Згідно з ч.1 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Статтею 53 МК України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів наведений в ч.2 цієї статті. У разі, якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі. Статтею 54 МК України визначено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу. Відповідно до ч.5 ст.54 МК України, митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості, у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів. Згідно з ч.6 ст.54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відповідно до положень ч.2 ст.53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Згідно приписів ст.55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Стаття 57 МК України встановлює, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Частинами 2,3 ст.58 МК України визначено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу. Згідно з ч.4 ст.58 МК України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (ч.5 ст.58 МК України). Відповідно до положень ст.60 МК України, у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 58 і 59 цього Кодексу, за митну вартість береться прийнята органом доходів і зборів вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього. Отже, з наведених норм вбачається, що митний орган має виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості та в разі виникнення сумніву щодо правильності зазначеної митної вартості товару має повноваження витребувати додаткові документи, які дають змогу об`єктивно підтвердити заявлену декларантом митну вартість. Також, наведеними нормами передбачено, що витребування митним органом додаткових документів має відбуватися у випадку наявності обґрунтованого сумніву у достовірності поданих декларантом відомостей. Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Отже, митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які саме документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження числового значення складових митної вартості товарів позивачем були надані наступні документи: сертифікат якості (Certificate of quality) від 04.06.2023 року; рахунок- фактура (інвойс) (Commercial invoice) №2924С від 04.06.2023 року; коносамент (Bill of lading) №227708376 від 05.06.2023 року; автотранспортна накладна (Road consignment note) від 09.08.2023 року; міжнародний ветеринарний сертифікат або ветеринарне свідоцтво (Veterinary certificate) №NZL2023/TL1/1221 від 02.06.2023; сертифікат про походження товару (Certificate of origin) № NEC202321660 від 31.05.2023 року; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів № 24/2R-TYM від 30.05.2020 року; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №001 від 01.12.2022 року; внутрішній договір складського зберігання № AГР/ТС-1/22 від 01.07.2022 року; договір про надання послуг митного брокера № БРОК/22 від 15.01.2022 року; інформація про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів, іншими державними органами № 10295369 від 10.08.2023 року; вагова б/н від 10.08.2023 року; декларація виробника від 04.06.2023 року; фото вантажу акула від 20.08.2023 року; фото вантажу корюшка від 20.08.2023 року; фото вантажу сільвер від 20.08.2023 року. Таким чином, під час митного оформлення товару позивачем подано документи, за якими, відповідно до частини першої статті 53 МК України, має підтверджуватись заявлена митна вартість. Однак, в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості, Одеська митниця зазначила обставини, які викликали сумнів щодо заявленої позивачем митної вартості товару, як підстави для витребування додаткових документів. Надаючи оцінку вказаним обставинам, колегія суддів зазначає наступне. Так, згідно ч.10 ст. 58 МК України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. У рішенні про коригування митної вартості товару, митним органом визначено, що у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі) відсутні числові дані щодо згаданої складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару. Колегія суддів зазначає, що відповідно до Класифікатора особливостей переміщення товарів через митний кордон України, у разі поставки товару у зворотній тарі у графі «

37. Процедура» митної декларації має бути зазначено «ZZ32», в той час як у вказаній графі митної декларації, поданої позивачем, зазначено «ZZ00» (тара не зворотна та її вартість входить у ціну товару), що свідчить про відсутність особливостей переміщення товару, визначених цим Класифікатором. Тобто, товар надійшов позивачу у безповоротній упаковці та її вартість входить у ціну товару. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що поставка товару здійснювалась на умовах CPT Odessa. Так, за умовами поставки СРТ («Фрахт/перевезення оплачене до …») продавець передає товар перевізнику або іншій особі, номінованому продавцем, в узгодженому місці (якщо таке місце погоджено сторонами), продавець зобов`язаний укласти договір перевезення і нести витрати з перевезення, необхідні для доставки товару в узгоджене місце призначення. Додатково до цього, продавець зобов`язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Таким чином, оскільки за змістом інвойсу поставка товару здійснюється на умовах CPT, то вартість упаковки або пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням, включена до ціни товару, яку позивач сплатив продавцю. Враховуючи викладене, твердження відповідача про відсутність інформації щодо включення/не включення до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, вартості упаковки або пакувальних матеріалів є необґрунтованими та безпідставними. Також, у рішенні про коригування митної вартості товару Одеська митниця вказала, що у наданих до митного оформлення документах відсутні дані щодо такої складової митної вартості товару, як витрати на транспортування, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару, з приводу чого колегія суддів зазначає наступне. Як зазначалось вище, поставка товару відбувалась на умовах CPT Odessa. Відповідно до Інкотермс-2010 СРТ («Фрахт/перевезення оплачене до …») - продавець передає товар перевізнику або іншій особі, номінованому продавцем, в узгодженому місці (якщо таке місце погоджено сторонами), продавець зобов`язаний укласти договір перевезення і нести витрати з перевезення, необхідні для доставки товару в узгоджене місце призначення. Отже, поставка товару на умовах СРТ зобов`язує продавця укласти договір та сплатити фрахт/перевезення, необхідний для доставки товару до названого місця призначення, витрати на забезпечення здійснення митного оформлення товару при експорті. Колегія суддів зазначає, що наведене свідчить про те, що погоджуючи умови поставки СРТ, сторони виходили з того, що продажна ціна вже включає в себе вартість товару та транспортні витрати. З урахуванням вищезазначеного, поставка товару на умовах СРТ передбачає, що у фактурну вартість товару вже включені вартість товару та фрахт або транспортні витрати. Таким чином, враховуючи, що з поданих до митного оформлення документів вбачається відсутність додаткових витрат на транспортування, а тому витрати на транспортування не є складовою митної вартості, не підлягають додаванню позивачем з метою визначення митної вартості товару та не можуть вплинути на правильність визначення митної вартості. Крім того, митний орган посилався на те, що рахунок (інвойс) (Commercial invoice), копія декларації виробника, сертифікат про походження товару надано до митного органу без перекладу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування (стаття 254 МКУ). Відповідно до ст. 254 МК України, документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок. Таким чином, у разі складення документа, що подається до митного оформлення, або офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, митний орган не вправі вимагати від декларанта перекладу такого документа українською мовою. Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідач не зазначив у рішенні про коригуванні митної вартості, які саме складові митної вартості товару неможливо перевірити без дослідження перекладу інвойсу, копії декларації виробника та сертифікату про походження товару. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сумніви митного органу у достовірності відомостей про митну вартість товарів, які виникли у зв`язку з тим, що надані документи містили розбіжності, є необґрунтованими. Також, колегія суддів зазначає, що відсутність визначених митним органом додаткових документів не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за першим методом, що підтверджується наданими до митного оформлення основними документами. Неподання декларантом зазначених документів під час митного оформлення, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості. Щодо застосування відповідачем при коригуванні заявленої позивачем митної вартості товарів резервного методу, колегія суддів зазначає наступне. Так, митним органом визначено, що з метою забезпечення повноти оподаткування було проведено аналіз баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби та встановлено, що рівень митної вартості подібних (аналогічних) товарів з урахуванням торгівельної марки та виробника товару є більшим: - по товару № 4 складає 3,3133 дол. США/кг. (МД від 14.08.2023 року №UA100060/2023/419207), ніж заявлено декларантом 2,67 дол. США/кг.; - по товару № 5 складає 2,10 дол. США/кг. (МД від 07.07.2023 року №UA205050/2023/47167), ніж заявлено декларантом 1,11 дол. США/кг.; - по товару № 6 складає 2,10 дол. США/кг. (МД від 07.07.2023 року №UA205050/2023/47167), ніж заявлено декларантом 1,11 дол. США/кг. Колегія суддів вказує, що положеннями п.2.1 розділу ІІ Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року №598, встановлено про необхідність у рішенні при визначенні митної вартості відповідно до положень ст.ст. 59, 60 та 64 МК України, крім номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, робити пояснення щодо зроблених коригувань. Діюче законодавство з питань державної митної політики не передбачає іншого документа, в якому митний орган зобов`язаний давати свої висновки щодо причин, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, аніж рішення про коригування митної вартості товарів. Таким чином, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, крім іншого, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Однак, рішення про коригування митної вартості товару № UA500500/2023/000567/1 від 02.09.2023 року не містить інформації, який саме товар було використано в якості джерела інформації, відсутні обґрунтування числового значення митної вартості товарів, відсутнє її коригування, не зазначені факти, які вплинули або повинні були вплинути на таке коригування, щодо обсягів, умови поставки, фактурної вартості, країни походження, методи визначення митної вартості тощо. Також, колегія суддів зазначає, що при прийнятті рішення про коригування митної вартості товару митний орган обмежився лише посиланням на митні декларації від 14.08.2023 року №UA100060/2023/419207, від 07.07.2023 року №UA205050/2023/47167, від 07.07.2023 року №UA205050/2023/47167 в якості інформації щодо товарів, митне оформлення яких вже здійснено. Зазначене, на думку колегії суддів, свідчить, що при коригуванні митної вартості товарів, декларант не має змоги перевірити серед яких митних декларацій контролюючий орган обирає саме ту, що слугує джерелом для коригування митної вартості товарів у конкретному випадку, оскільки доступу до баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби України позивач немає, що є позбавленням позивача права доступу до митної декларації, яку використовував митний орган при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів, та порушенням принципу змагальних процесів. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що наявність у митного органу інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, не відповідає вартості, заявленій ТОВ «АГРОС МОРЕ», не може утворити підстав для відмови у визнанні заявленої митної вартості за основним методом, оскільки митні органи при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, мають діяти у спосіб, визначений МК України, а відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митним органом відповідних рішень. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення митного органу є протиправними та підлягає скасуванню, оскільки позивачем надано усі передбачені чинним законодавством документи, які підтверджують митну вартість товарів, що ввозяться, та дають можливість визначити митну вартість товару за ціною договору шляхом застосування першого методу. Разом з цим, враховуючи, що саме прийняття оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару слугувало підставою для прийняття картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці № UA500500/2023/001148, колегія суддів дійшла висновку, що вказана картка відмови також є протиправною та підлягає скасуванню, як документ, що має похідний характер від рішення про коригування митної вартості. Доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. За таких обставин та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. Що стосується вимог позивача про стягнення на його користь витрат на правову допомогу під час апеляційного розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне. Так, представником ТОВ «АГРОС МОРЕ» - адвокатом Тучковою Лілію Леонідівною подано клопотання про стягнення з Одеської митниці витрат на правничу допомогу в розмірі 18 000 грн. Від Одеської митниці до суду надійшли заперечення на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, в якій відповідач просить, у разі відмови у задоволенні апеляційної скарги Одеської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 року, зменшити розмір таких витрат. Відповідно до ст.16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно з п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України від 05 грудня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 ч.1 ст. 1 Закону № 5076-VІ встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч.1 ст. 1 Закону № 5076-VI). Згідно з ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до ч.1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 ч.3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст. 134 КАС України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України). Згідно з ч.9 ст. 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. За змістом ч.9 ст. 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року (справа «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04)) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Таким чином документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № №826/15063/18 (адміністративне провадження №К/9901/18029/19). Як вбачається із матеріалів справи, представник позивача просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ТОВ «АГРОС МОРЕ» витрати на правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у сумі 18 000 грн. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем до матеріалів справи подано: договір про надання правової допомоги №30/08 від 30.08.2023 року, додаткову угоду №4 від 02.01.2024 року до договору №30/08 від 30.08.2023 року, платіжну інструкцію від 03.01.2024 року, акт про надання правової допомоги від 17.01.2024 року. Так, п. 4.1 Договору про надання правової допомоги №30/08 від 30.08.2023 року визначено, що гонорарні відносини, компенсація витрат, пов`язаних з виконанням цього договору та інші умови врегульовано додатковою угодою до цього договору. Згідно п. 4.1 додаткової угоди від 02.01.2024 року, правову допомогу що надається адвокатом, клієнт оплачує в гривнях протягом 10 днів з дати укладання додаткової угоди до Договору про надання правової допомоги №30/08 від 30.08.2023 року у розмірі 18 000 грн. Відповідно до п.4.3 додаткової угоди, за результатами надання правової допомоги складається акт, що підписується представниками кожної із сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатом правової допомоги та її вартість. Так, представником позивача надано до суду акт про надання правової допомоги від 17.01.2024 року, в якому зазначено по надання наступних послуг: - ознайомлення зі змістом апеляційної скарги Одеської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 року 1 год.; - аналіз чинного законодавства України, судової практики, побудова стратегії захисту прав клієнта у справі 2 год.; - консультування клієнта щодо змісту та аргументів відповідача, викладених у апеляційній скарзі та змісту проекту заперечень на апеляційну скаргу - 1 год.; - підготовка проекту заперечень на апеляційну скаргу 7 год.; - підготовка клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи в суді апеляційної інстанції 1 год. Як зазначалось вище, загальна сума правової допомоги склала 18 000 грн. Крім того, представником позивача надано до суду платіжну інструкцію від 03.01.2024 року про отримання грошових коштів у вказаному розмірі. Колегія суддів зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 КАС України). Отже, відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 року у справі № 280/2635/20. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим, суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 травня 2023 року у справі № 440/7120/20. На підставі наведеного у сукупності, враховуючи, співмірність суми витрат зі складністю справи, з огляду на зміст та обсяг робіт проведених адвокатом, пов`язаність цих витрат з розглядом справи, обґрунтованість та пропорційність витрат до предмета спору, значення справи для сторін, колегія суддів вважає, що на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500 грн. Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Одеської митниці залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року залишити без змін. Стягнути з Одеської митниці (код ЄДРПОУ 44005631) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОС МОРЕ» (код ЄДРПОУ 42898163) судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 3500 гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду. Судове рішення складено у повному обсязі 06.03.2024 р. Суддя доповідач: Л.П. Шеметенко Суддя: Ю.М. Градовський Суддя: І.О. Турецька