Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/18789/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 березня 2024 р. Справа № 520/18789/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мінаєвої О.М., Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 року, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., м. Харків, повний текст складено 31.10.23 року по справі № 520/18789/23 за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно господарських санкцій та пені, ВСТАНОВИВ: Позивач, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якому просив стягнути з відповідача на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю та пеню за порушення термінів сплати адміністративно господарських санкцій у розмірі 11692,07 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 у справі № 520/18789/23 відмовлено у задоволенні адміністративного позову. Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 у справі № 520/18789/23 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що відповідач не дотримувався норм чинного законодавства, не виконав норматив, встановлений ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», тому відповідач не може бути звільненим від обов`язку по сплаті адміністративно-господарських санкцій, передбачених в ст. 20 Закону. Зазначає, що за відповідачем обліковується заборгованість за порушення термінів сплати адміністративно господарських санкцій та пеня за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, яка в добровільному порядку сплачена не була, а отже підлягає стягненню в судовому порядку. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів, переглядаючи судове рішення в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , є фізичною особою, що забезпечує робочими місцями фізичних осіб та відповідно до вимог чинного законодавства перебуває на обліку за місцем реєстрації у Харківському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю. 10 квітня 2023 року територіальним відділенням Фонду у автоматизованому режимі, за допомогою програмного комплексу «Реєстр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю» Централізованого банку даних з проблем інвалідності, сформовано та підписано розрахунок адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (далі - розрахунок АГС) відповідачу, за формою, затвердженою Порядком, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 10 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, - 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця, округлені до цілого значення), одиниць - 1 особа (а.с. 5). За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 11046,75 та пеню за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій у розмірі 645,32 грн. (а.с. 3). У зв`язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені, позивач звернувся до суду з позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем були виконані вимоги щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві шляхом направлення звітності про попит на робочу силу та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 року №875-XII (далі Закон №875-XII), який гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами. Відповідно до ст. 17 Закону №875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю. Частиною другою статті 18 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним. Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію: про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті. Отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю. Порядок контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування, визначається Кабінетом Міністрів України. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування. Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку. Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону. Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України. Статтею 20 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Зі змісту ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій). Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 260/554/19, підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно вжило необхідних заходів по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю. При цьому, частиною 1 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю. З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. При цьому, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Даний висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 24 квітня 2018 року у справі №2а-1391/12/0970. Абзацами 1-2 пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року №5067 "Про зайнятість населення" визначено, що роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії). На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яким було визначено, що на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії. В свою чергу, наказом Міністерства економіки від 12.04.2022 року № 827-22 "Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії) " та Порядку її подання" (діє з 07.07.2022 року) визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 "Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання". Відповідно до п.1.4 та 1.5 розділу І Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" 827-22, форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії). Форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Так, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, між тим передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року справа № 806/1368/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17, від 22 жовтня 2020 року у справі № 1.380.2019.003187, від 11 серпня 2021 року у справі №825/1790/18 та від 15 червня 2022 року у справі № 520/2875/2020, що враховується судом при вирішенні даної справи. З матеріалів справи встановлено, що відповідно до вимог діючого законодавства ним з 01.01.2017 року було працевлаштовано одну особу з інвалідністю ОСОБА_2 (ІІІ група інвалідності) згідно трудового договору (а.с. 40-41). Відповідачем було подано Звіт за 2022 рік за формою №10-ПОП, в якому зазначено працівника з інвалідністю (42-43). Відповідачем у відзиві на позов зазначено, що з початком війни, тобто з 24.02.2022 року він був змушений фактично припинити підприємницьку діяльність, оскільки працевлаштовані працівники, в тому числі і особа з інвалідністю, до роботи не приступили та однією і достатньою поважною причиною їх відсутності була неможливість дістатися до місця роботи. В подальшому, люди приймали рішення про виїзд з міста Харкова, а про такі плани відповідача поінформовано не було. 01.03.2022 року приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 , в якому відповідач здійснював підприємницьку діяльність, на підставі договору оренди від 01.01.2019 р. (а.с. 38-39), зазнало значних ушкоджень в результаті авіаудару по будівлі Харківської обласної державної адміністрації. При цьому, позивачем не було звільнено працівників, але останній не мав можливості здійснювати подальшу господарську діяльність, що відбулось за відсутності вини відповідача. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач вчинив всі передбачені законодавством заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, та оскільки у відповідач було працевлаштована 1 особу з інвалідністю, яка у 2022 році не була звільнена, що у жодному разі не може свідчити про невиконання нормативу, бо в розумінні статті 19 Закону №875-ХІІ такий працівник працевлаштований, та за ним збережено робоче місце. Згідно листа Харківської філії Харківського обласного центру зайнятості від 25.08.2023 року №17.03-5720 встановлено, що відповідач протягом 2022 року не надавав інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН (з позначкою «особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»). Протягом 2022 року за направленням Харківського міського центру зайнятості до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не було працевлаштовано жодної особи з інвалідністю. Харківським міським центром зайнятості не направлялись для працевлаштування особи з інвалідністю до вказаного підприємства. Протягом 2022 року на обліку у Харківській філії Харківського обласного центру зайнятості перебувало 1068 осіб з інвалідністю, які звернулись за сприянням у працевлаштуванні, з них в ХМЦЗ перебувало 905 осіб з інвалідністю. Матеріали справи не містять, а позивачем не надано доказів, що до відповідача направлялись особи з інвалідністю або останні самостійно звертались, та позивачем не доведено наявності доказів безпідставної відмови особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування. Вказані обставини дають підстави для висновку про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні". Колегія суддів зазначає, що в даному випадку інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві, відповідачу не потрібно, оскільки у 2022 році на підприємстві було працевлаштована 1 особу з інвалідністю, яка звільнена не була, а тому застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем вжито всіх заходів для працевлаштування інвалідів, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій є безпідставним. Щодо доводів апеляційної скарги, що відповідачем не дотримано норми чинного законодавства, не виконано норматив, встановлений ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а тому відповідач не може бути звільненим від обов`язку по сплаті адміністративно - господарських санкцій, передбачених ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», колегія суддів вважає їх необґрунтованими з урахуванням викладеного вище, та зазначає, що матеріалами даної справи підтверджується, що відповідачем було виконано вимоги щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог. Згідно ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача у справі. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2023 у справі № 520/18554/23 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 по справі № 520/18789/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді З.О. Кононенко В.А. Калиновський