Постанова 4855 № 760/11564/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 760/11564/23 Суддя (судді) першої інстанції: Митрофанова А.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 березня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Файдюка В.В., секретар судового засідання Євгейчук Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 31 січня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови В С Т А Н О В И В : 15 травня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Департаменту патрульної поліції, якою просив скасувати постанову від 30 грудня 2020 року серії 1АВ № 01217046 про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, закрити провадження у справі. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вищезазначена постанова прийнята з порушенням його прав та чинного законодавства, є необґрунтованою, незаконною та підлягає скасуванню, оскільки прийнята без належних та допустимих доказів, які б підтверджували вину позивача. Рішенням Солом`янського районного суду м.Києва від 31 січня 2024 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що доказів, які б спростовували факт наявності складу адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність у межах розгляду даної справи позивачем надано не було. Суд зауважив, що оскільки позивач є керівником ТОВ «ДРІЛЛТЕК», за яким зареєстрований тз «AUDI Q7», відтак, у силу ст. 14-2 КУпАП, він є особою, яка несе відповідальність. Позивач, не погодившись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовано доводами аналогічними позовній заяві та зауважив, що подані Відповідачем докази на етапі судового розгляду справи мають бути визнані недопустимим, оскільки Апелянт не мав технічної можливості ознайомитись з такими до подачі свого позову. Вважає, що наведені ж Відповідачем докази жодним чином не підтверджують порушення вимог Правил дорожнього руху України з боку Апелянта, про які йдеться у постанові серії 1АВ № 01217046. Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, яким підтримано висновки суду першої інстанції. Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином. Згідно з ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про її необґрунтованість з огляду на таке. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що поліцейським ДПП Сторожуком Миколою Миколайовичем винесено постанову серії 1АВ № 01217046 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування на території України, якою було притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 255 грн. Відповідно до змісту зазначеної постанови вбачається, що 30 грудня 2020 року о 23 год. 07 хв., особа, яка керувала автомобілем «Audi Q7», державний номерний знак НОМЕР_1 , за адресою: м. Київ, Столичне шосе, 58, перевищив встановлену швидкість руху на 42 км/год., чим порушив п. 12.9.(б) ПДР України. Швидкість руху вимірювалась приладом Каскад 019-0519. Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними. Відповідно до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Згідно п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. В пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Відповідно до п. 1.9 Правил дорожнього руху України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до положень ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Згідно з приписами ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 44-1, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, стаття 132-1, частини перша, друга та п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189-2, 192, 194, 195). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. За приписами ч. 4 ст. 258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу. Так, частина 1 ст. 122 КУпАП, передбачає перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, що тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Виходячи зі змісту постанови, 30.12.2020 о 23 год 07 хв за адресою: м. Київ, Столичне шосе, 58 зафіксовано тз AUDI Q7, д.н.з. НОМЕР_1 за перевищення встановлених обмежень швидкості руху тз на 42 км/год, чим порушено п. 12.9.б ПДР. Відповідно до приписів п. 12.9. б ПДР, водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил. У постанові зазначено, що правопорушення зафіксоване в автоматичному режимі за допомогою технічного засобу Каскад, 019-0519, який відповідає вимогам ДСТУ 8809:2018 «Метрологія. Прилади контролю за дотриманням правил дорожнього руху з функціями фото- і відеофіксації. Вимірювачі швидкості руху транспортних засобів дистанційні, вимірювачі просторово-часових параметрів місцеположення транспортних засобів дистанційні. Метрологічні та технічні вимоги». Інформація про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, з відповідними доказами вчинення правопорушення, розміщена в мережі Інтернет за посиланням: https://bdr.mvs.gov.ua/user/g/r/1AB/01217046/. Відповідно до норм ч. 1 ст. 14-2 КУпАП, адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою технічних засобів - приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху з функціями фото-, відеофіксації, які функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів з функціями запису, зберігання, відтворення і передачі фото-, відеоінформації), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи. Тож, оскільки позивач є керівником ТОВ «ДРІЛЛТЕК», за яким зареєстрований тз AUDI Q7, у силу ст. 14-2 КУпАП, він є особою, яка несе відповідальність, що не заперечується сторонами та не спростовується відповідними доказами. Колегія суддів враховує, що, у даному випадку, доказів, які б спростовували факт наявності складу адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність, позивачем надано не було ні до суду першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду. Натомість відповідачем було надано до відзиву до позовної заяви відповідне фото-фіксацію. (а.с. 58) Щодо неправильного зазначення у постанові місця реєстрації позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посилання на окремі недоліки оформлення/направлення оскаржуваного рішення, є необґрунтовани, позаяк, окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування. Невірна адреса реєстрації порушника, що вказана в оскаржуваній постанові та на яку направлялося її копію, відсутність доступу до зображення та/або відеозапису транспортного засобу в момент вчинення порушення, а також доступу до електронної копії постанови в мережі Інтернет (за посиланням QR-коду на постанові), не є обставинами, які звільняють позивача від адміністративної відповідальності чи такими, що свідчать про відсутність складу адміністративного правопорушення. Щодо посилань апелянта на позбавлення позивача права на оплату 50 відсотків штрафу у зв`язку із зазначенням в оскаржуваній постанови невірної адреси реєстрації місця проживання позивача, колегія суддів зазначає про те, що за змістом частини першої статті 300-1 КУпАП, у разі сплати відповідальною особою, зазначеною у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або громадянином (резидентом) України, який ввіз на територію України транспортний засіб, зареєстрований за межами України, 50 відсотків розміру штрафу за постановою про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), до вручення такої постанови або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили така постанова вважається виконаною. Згідно частини другої статті 291 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або під час її виконання у випадках, передбачених частиною першою статті 300-1 цього Кодексу. Відповідно до положень частини третьої статті 300-1 КУпАП, у разі оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сферах безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів перебіг строків, визначених цією статтею, зупиняється до розгляду скарги. Тож, з наведеного слідує, що право на виконання спірної постанови про накладення стягнення у спосіб оплати 50 відсотків розміру штрафу, зберігається за особою протягом 10 днів з дня набрання такою постановою законної сили, який при цьому зупиняється на час її оскарження. Колегія суддів наголошує на тому, що матеріали справи не містять доказів того, що вказаний 10-денний строк станом на час подання позову сплив, а також того, що позивача було позбавлено права на виконання постанови шляхом оплати до закінчення такого строку 50 відсотків розміру штрафу. Відповідно до ч. 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. За таких обставин, відповідач у справі зобов`язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, довести факт вчинення позивачем порушення ПДР відповідними доказами. Разом з тим, відповідно до ч.5 статті 77 КАС якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів. Колегія суддів також звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, який у складі Великої Палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 статті 122 КпАП України про порушення позивачем пункту 12.9(б) Правил дорожнього руху. З наведеного вбачається, що відповідач діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені КУпАП, Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами, з дотриманням вимог та норм чинного законодавства, а позовні вимоги є безпідставними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню судом. Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає, оскільки вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального права. Крім того, аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для його скасування. Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 229, 242, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 31 січня 2024 р. - залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 31 січня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України оскарженню не підлягає. Колегія суддів: О.В. Карпушова О.В. Епель В.В. Файдюк