Ухвала КАС ВС № 320/5269/23

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 04 березня 2024 року м. Київ справа №320/5269/23 адміністративне провадження № К/990/6877/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства "БАНК СІЧ" Стрюкової Ірини Олександрівни на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року у справі №320/5269/23 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві "БАНК СІЧ" Степанець Вікторії Сергіївни, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства "БАНК СІЧ" Стрюкової Ірини Олександрівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: У березні 2023 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві "БАНК СІЧ" Степанець Вікторії Сергіївни, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства "БАНК СІЧ" Стрюкової Ірини Олександрівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві "БАНК СІЧ" Степанець В.С. та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 07 вересня 2022 року №98ТА в частині віднесення до нікчемних правочинів операції щодо перерахування коштів з рахунку товариства з обмеженою відповідальністю "Б.М.А. І КОМПАНІЯ" на банківський рахунок фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 НОМЕР_1 у розмірі 405508 грн із призначенням платежу "Оплата за шпалери зг дог №0308-22 від 01 серпня 2022 року в т.ч. ПДВ 20% 67584,67 грн"; - зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства "БАНК СІЧ" Стрюкову І.О. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в Акціонерному товаристві "БАНК СІЧ" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які були розміщені на рахунку НОМЕР_1 у розмірі 405508 грн, що був відкритий на підставі договору банківського рахунку НОМЕР_2, укладеного 10 січня 2022 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Акціонерним товариством "БАНК СІЧ". Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року адміністративний позов задоволено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року в частині визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві "БАНК СІЧ" Степанець В.С. та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 07 вересня 2022 року №98ТА в частині віднесення до нікчемних правочинів операції щодо перерахування коштів з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Б.М.А. І Компанія" на банківський рахунок фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 НОМЕР_1 у розмірі 405508 грн із призначенням платежу "Оплата за шпалери зг дог №03/18-22 від 01 серпня 2022 року в т.ч. ПДВ 20% 67584,67 грн". Ухвалено в цій частині нове рішення, яким провадження у справі в цій частині позовних вимог закрито. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року - змінено, виклавши абзаци третій та четвертий резолютивної частини у такій редакції: "Зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства "БАНК СІЧ" Стрюкову Ірину Олександрівну подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та доповнення до переліку рахунків про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "БАНК СІЧ" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які були розміщені на рахунку НОМЕР_1 у розмірі 405508,00 грн, що був відкритий на підставі договору банківського рахунку НОМЕР_2, укладеного 10.01.2022 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Акціонерним товариством "БАНК СІЧ". Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства "БАНК СІЧ" Стрюкова І.О., тобто в межах строку на касаційне оскарження, 21 лютого 2024 року звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду. Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного. Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Згідно з пунктом 6 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Водночас, згідно з положеннями частин третьої, четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні, у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У КАС України термін "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб" вживається у значенні - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (пункт 24 частини першої статті 4 КАС України). Станом на 01 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2684 грн (відповідно до положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік"). Тобто, зважаючи на приписи пункту 6 частини шостої статті 12 КАС України, з урахуванням характеру спірних правовідносин, предмета позову та суб`єктного складу учасників справи, її складності, ухвалені у цій справі судові рішення постановлені у справі незначної складності. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою. Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання. Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №320/5269/23, які передбачені частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справах №826/1821/16, від 31 липня 2019 року №826/1792/16 та від 31 липня 2019 року №826/3595/16; існує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 9 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VI (далі - Закон №4452-VI) у подібних правовідносинах; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для відповідача. Суд відхиляє посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справах №826/1821/16, від 31 липня 2019 року №826/1792/16, від 31 липня 2019 року №826/3595/16, оскільки оскаржувані судові рішення та вищезазначені постанови Верховного Суду прийняті за різних фактичних обставин справи (зокрема за різних етапів виведення неплатоспроможних банків з ринку), які у своїй сукупності не дозволяють встановити подібність правовідносин у цих справах та, відповідно, необхідність однакового застосування одних і тих самих положень законодавства і висловлених правових позицій щодо застосування цих положень. Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Разом з тим, щодо посилання скаржника на наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд вказує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі вказаної норми КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Також відповідач зазначає про необхідність відступу від висновків Верховного Суду. На цій підставі Суд вказує, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема в постанові від 05 жовтня 2022 року у справі №922/1830/19 вказала, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо. До того ж, відповідно до сталої практики ЄСПЛ відступ від раніше сформованої правової позиції повинен мати реальне підґрунтя, про що йдеться, зокрема, у пункті 70 рішення "Chapman v. the United Kingdom" (заява №27238/95). Таким чином, необхідність відступу має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані. Причинами для відступу можуть бути лише вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Разом з тим, колегією суддів встановлено, що скаржник у касаційній скарзі не навів висновку, викладеного у постанові Верховного Суду, від якого він вбачає необхідність відступлення, належних обґрунтувань можливості відступлення від таких висновків Верховного Суду, а фактично висловив незгоду з ухваленими судовими рішеннями, мотивуючи це тим, що через певні дії працівників в діючому банку виникла можливість товариствам отримати відшкодування вкладів не від банку, а від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб поза чергою, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку. Таким чином, Суд не вважає належним чином обґрунтовану підставу касаційного оскарження. Крім того, в обґрунтування підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідач зазначає, що на сьогодні не існує єдиної судової практики щодо застосування положень пункту 9 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI. Разом з тим, щодо посилання скаржника на наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд вказує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі вказаної норми КАС України є, зазначення норми права, яка була неправильно застосована судами першої та (або) апеляційної інстанцій щодо якої відсутній висновок Верховного Суду, а також обґрунтування у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на його думку, відповідна норма повинна застосовуватися. З цього приводу варто звернути увагу на сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 липня 2020 року у справі №816/378/16 правовий висновок про те, що дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо віднесення операції з перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на користь іншої з підстав, передбачених пунктом 9 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI, до числа нікчемних правочинів не відповідають вимогам законності. Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1, пункт 2, пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстав касаційного оскарження, визначених приписами частини четвертої статті 328 КАС України. Мотиви судів першої та апеляційної інстанцій, якими вони керувалися ухвалюючи рішення про задоволення адміністративного позову у справі №320/5269/23, у повній мірі відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 12 квітня 2018 року у справі №820/11591/15, від 31 жовтня 2018 року у справі №802/351/16-а, та правовим позиціям Верхового Суду, висловленим у постановах від 17 травня 2019 року у справі №826/3682/16, від 02 серпня 2019 року у справі №818/1747/17, від 24 жовтня 2019 року у справі №826/25/16, які містять позицію щодо питання правильного застосування норм права, порушеного в касаційній скарзі, про що суди першої та апеляційної інстанцій зазначили в оскаржуваних рішеннях. Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Колегія суддів також відхиляє твердження скаржника про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити, зокрема, з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних та достатніх обґрунтувань не наводить. Щодо тверджень скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо. На думку колегії суддів, твердження заявника касаційної скарги, що справа становить значний суспільний інтерес і має виняткове значення не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів. З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме щодо цієї конкретної справи й вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення. На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частиною п`ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі не зазначено та не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом в ухвалах від 22 серпня 2022 року у справі №640/15947/20, від 08 серпня 2023 у справі №810/1437/16 та 04 вересня 2023 року у справі №826/11562/15. Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд, - УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства "БАНК СІЧ" Стрюкової Ірини Олександрівни на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року у справі №320/5269/23 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві "БАНК СІЧ" Степанець Вікторії Сергіївни, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства "БАНК СІЧ" Стрюкової Ірини Олександрівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Я.О. Берназюк Судді С.М. Чиркін В.М. Шарапа