Постанова Львівський апеляційний суд № 466/10787/23

Справа № 466/10787/23 Головуючий у 1 інстанції: Білінська Г.Б. Провадження № 33/811/211/24 Доповідач: Гончарук Л. Я. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2024 року Львівський апеляційний суд у складі: судді Гончарук Л.Я., з участю особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Шевченківського районного суду м. Львова від 14 грудня 2023 року, встановив: цієї постановою, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 (три тисячі чотириста) гривень в доход держави. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь державного бюджету України судовий збір у розмірі 536 грн 80 коп. Відповідно до постанови, водій ОСОБА_1 , 14.09.2023 о 16 год 00 хв у м. Львові на вул. Шевченка, 132, керуючи транспортним засобом марки «RENAULT MASTER» д.н.з. НОМЕР_1 , будучи учасником дорожньо-транспортної пригоди, не залишився на місці події та не повідомив про це орган чи підрозділ патрульної поліції, чим порушив п. 2.10 А, Д ПДР України. Такими діями ОСОБА_1 вчинив правопорушення, відповідальність за що передбачена ст. 122-4 КУпАП. На вказану постанову особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати. В обґрунтування зазначає, що батько потерпілого не був свідком ДТП і не стверджує, що ОСОБА_1 є винним у скоєнні ДТП. У судове засідання потерпілий ОСОБА_2 не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового розгляду, натомість законний представник потерпілого ОСОБА_3 подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з відрядженням по службі, однак підтверджуючих документів щодо поважності причини неявки суду не надано. Розумність тривалості судового провадження оцінюється у залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. Рішеннями Європейського суду визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Креуз проти Польщі» № 28249/95 від 19.06.2001 року, в п.53 якого зазначено, що «…право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави ...», тобто уникнення зловживання суб`єктами такими правами. Заслухавши пояснення особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. При розгляді справи про адміністративне правопорушення суд, відповідно до вимог ст. ст. 245, 280 КУпАП, зобов`язаний був з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Так, статтею 122-4 КУпАП передбачено відповідальність за залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні. Дослідивши в судовому засіданні матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд обґрунтовано визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, що відповідає фактичним обставинам справи. Висновок судді про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується сукупністю зібраних і перевірених у судовому засіданні доказів, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 566879 від 03 жовтня 2023 року (а.с.1); рапортом старшого слідчого ВРЗСТ СВ ЛРУП № 1 ГУНП у Львівській області капітана поліції Р. Фургало від 14.09.2023 (а.с.4); протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 14.09.2023 (а.с.5); схемою до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди (а.с.11); письмовими поясненнями ОСОБА_2 (а.с.27); письмовими поясненнями ОСОБА_1 (а.с.29); фототаблицями(а.с.12-13,18-19); відеозаписом, на якому зафіксовано обставини події(а.с.32), та іншими матеріалами адміністративної справи у їх сукупності. Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 566879 від 03 жовтня 2023 року, водій ОСОБА_1 , 14.09.2023 о 16 год 00 хв у м. Львові на вул. Шевченка, 132, керуючи транспортним засобом марки «RENAULT MASTER» д.н.з. НОМЕР_1 , будучи учасником дорожньо-транспортної пригоди, не залишився на місці події та не повідомив про це орган чи підрозділ патрульної поліції, чим порушив п. 2.10 А, Д ПДР України. Такими діями ОСОБА_1 вчинив правопорушення, відповідальність за що передбачена ст. 122-4 КУпАП. Протокол про адміністративне правопорушення серії серії ААД № 566879 від 03 жовтня 2023 року складений відповідно до положень ст. 256 КУпАП, оскільки його форма та зміст відповідають вимогам діючого законодавства і він є складеним та підписаним уповноваженою на те особою та підтверджує подію і обставини правопорушення. Крім цього, дані зазначеного протоколу узгоджуються з іншими доказами у справі. Отже, такий є належним та допустимим доказом у справі, який суд обґрунтовано поклав в основу доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Жодних належних та допустимих доказів, які б викликали сумніви в об`єктивності вищевказаних матеріалів, їх фальсифікації, стороною захисту не надано, не здобуто таких і в процесі апеляційного розгляду. Відповідно до п.п. 2.10 «а», «д» Правил дорожнього руху України у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди, а також повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття поліцейських. При цьому, за змістом пункту 2.10 Правил дорожнього рухуу разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій також зобов`язаний: б) увімкнути аварійну сигналізацію і встановити знак аварійної зупинки відповідно до вимог пункту 9.10 цих Правил; в) не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди; г) вжити можливих заходів для надання до медичної допомоги потерпілим, викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги, а в разі відсутності можливості вжити зазначених заходів звернутися по допомогу до присутніх і відправити потерпілих до закладу охорони здоров`я; ґ) у разі неможливості виконати дії, перелічені в підпункті «г» пункту 2.10 цих Правил, відвезти потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, попередньо зафіксувавши розташування слідів пригоди, а також положення транспортного засобу після його зупинки; у лікувальному закладі повідомити своє прізвище та номерний знак транспортного засобу (з пред`явленням посвідчення водія або іншого документа, який посвідчує особу, реєстраційного документа на транспортний засіб) і повернутися на місце пригоди; д) повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття поліцейських; е) вжити всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організувати об`їзд місця пригоди; є) до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, які входять до офіційно затвердженого складу аптечки). В той час, матеріалами справи доведено, що ОСОБА_1 , ставши причетним до дорожньо-транспортної пригоди, будучи зобов`язаним вчинити дії, передбачені пунктом 2.10 Правил дорожнього руху, цього не зробив і залишив місце дорожньо-транспортної пригоди. Доводи апелянта про те, що в матеріалах справи відсутні будь які належні докази на підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, не спростовують висновки суду про невиконання обов`язків згідно з п. 2.10 Правил дорожнього руху і залишення місця пригоди. Так, згідно з п. 1.10 Правил дорожнього руху залишення місця дорожньо-транспортної пригоди - дії учасника дорожньо-транспортної пригоди, спрямовані на приховання факту такої пригоди або обставин її скоєння, які спричинили необхідність проведення поліцейськими заходів щодо встановлення (розшуку) цього учасника та (або) розшуку транспортного засобу. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 обов`язків згідно з п. 2.10 Правил дорожнього руху і залишенням місця пригоди, поліцейські вживали заходів для встановлення її учасника, транспортного засобу. Відтак апеляційний суд вважає, що суддя суду першої інстанції, з`ясувавши фактичні обставини справи, переконливо дійшов до вірного висновку, що своїми діями ОСОБА_1 порушив пункти 2.10 «а», 2.10 «д» Правил дорожнього руху України, в результаті чого скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст. 122-4 КУпАП. За таких обставин, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції щодо доведення вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, не спростовують та не впливають на їх правильність, фактично зводяться до переоцінки доказів. Доводи апеляційної скарги не містять достатніх підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Апеляційний суд погоджується з висновком судді першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП. Наявний у справі протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, а також вимогам, передбаченим Інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, містить усі необхідні реквізити та є належним і допустимим доказом. Викладені у постанові судді висновки відповідають фактичним обставинам справи. Зібрані у справі докази в їх сукупності відповідають критерію належності, допустимості та достатності для прийняття рішення про наявність у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП. Апеляційний суд вважає, що стягнення у виді штрафу в розмірі двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 грн. накладене судом першої інстанції у межах санкції ст. 122-4 КУпАП та з дотриманням вимог ст. 33 КУпАП. З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку про необґрунтованість апеляційної скарги в цілому та вважає, що підстав для її задоволення немає. Керуючись ст. 294 КУпАП, суд-, постановив: апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Шевченківського районного суду м. Львова від 14 грудня 2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення - без змін. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Л.Я. Гончарук