Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/24918/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/24918/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лавренчук О.В. Суддя-доповідач - Шидловський В.Б. 04 березня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Шидловського В.Б. суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військова частина НОМЕР_1 , у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 яка полягає у не включенні до складу грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 обчислена одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошова допомога для оздоровлення за 2023 рік сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 доплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошову допомогу при звільненні та грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік, обчисливши їх розмір із місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. №

168. В обґрунтування позовних вимог вказує, що при звільненні з військової служби позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористаних дні щорічних оплачуваних відпусток та грошова допомога при звільненні. Також у 2023 році позивачу виплачувалась грошова допомога для оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. При цьому до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислено розміри вказаних вище виплат, відповідач не включив суми додаткової винагороди які позивач отримував щомісячно. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи, а рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, представник позивача в апеляційні скарзі акцентує увагу суду на тому, що винагорода передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 є невід`ємною складовою грошового забезпечення забезпечується та фінансується за рахунок видатків саме на грошове забезпечення, а відтак має бути включена до розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористанні дні щорічної основної відпустки, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, які в свою чергу обчислюються із розмірів повного місячного грошового забезпечення. 24 січня 2024 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача, в якому останній вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв`язку із чим просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідно до наказу від 19.07.2023 №200 ОСОБА_1 , звільнено наказом командира військової части НОМЕР_2 (по особовому складу) від 07.07.2023 №116, з 19.07.2023. У серпні 2023 року адвокат позивача звернувся до відповідача із запитом, у якому просив надати інформацію, про виплачені позивачу при звільненні суми та у разі, якщо такі суми нараховані невірно, перерахувати та доплатити належні позивачу при звільненні суми. Відповідь не отримав. Доплату спірних сум до цього часу позивачу не здійснили. Звертаючись до суду з позовом, позивач вважає, що відповідачами протиправно не включено до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислено грошову компенсацію за невикористаних дні відпустки, грошову допомогу для оздоровлення, грошова допомога при звільненні сум додаткової винагороди, які позивач отримував щомісячно. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з безпідставності заявлених позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного. Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII. Згідно із ч.1 ст.2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 за №2011-ХІІ (надалі Закон № 2011-XII). Відповідно до п.2-4 ст.9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. Відповідно до абзацу першого пункту 2 статті 15-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Порядок виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби регламентовано розділом ХХХII Порядку №260. Згідно із пунктом 1 розділу ХХХII Порядку №260, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Приписами п.7 розділу ХХХII Порядку №260, та ч.2 ст.15 Закону № 2011 визначено, що у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання одноразової грошової допомоги, установленої Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Відповідно до п.1, 4 Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року №460 військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення. Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення. За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що відповідачем правомірно не включено додаткову винагороду, передбаченої Постановою КМУ №168, до складу грошового забезпечення з якого позивачу розраховувалась одноразова грошова допомога Так, згідно із п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" №168 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Постанова №168) військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством. Системний аналіз вищезазначених положень дозволяє діти висновку про те, що до складу грошового забезпечення входять щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема, винагороди, які мають постійний характер. Вирішуючи питання чи повинна входити до грошового забезпечення, з якого обраховується одноразова допомога при звільненні військовослужбовця та чи інша виплата, слід встановити характер такої виплати (тимчасовий чи постійний). Так, відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення позивача, йому виплачено додаткову винагороду, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, у січні 2023 року у розмірі 15483,87 грн; у травні 2023 року - 4838,71 грн; у червні 2023 року - 30000 грн; у липні 2023 року - у розмірі 17 419 грн. Колегія суддів наголошує, що п.1 Постанови №168 чітко та однозначно передбачає, що додаткова винагорода є каузальною, оскільки установлюється на період дії воєнного стану, а тому не є щомісячною чи такою, що виплачується раз на місяць, в розумінні Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-XII від 09.04.1992 (далі - Закон №2262). Тобто, така виплата не є постійною і не має систематичного характеру, а її розмір залежить як від днів безпосередньої військової служби, так і від безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. Таким чином, додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, не являється щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який є складовим елементом грошового забезпечення при визначенні розмірів як грошової допомоги для оздоровлення, так і грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №825/997/17 викладена правова позиція щодо нарахування та виплати грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону №2011-XII, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, що була передбачена постановою Кабінету Міністрів України Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій від 22 вересня 2010 року №889 (далі - Постанова №889). Колегія суддів звертає увагу на те, що зазначені висновки в даних спірних правовідносинах не можуть бути застосовані, оскільки Постановою №889 встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду (військовослужбовцям Державної прикордонної служби у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення), яка відповідала ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер, разом з тим, Постановою №168 запроваджено додаткову винагороду у розмірі до 30 000,00 гривень та 100 000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. Тобто така додаткова винагорода, носить тимчасовий характер та її виплата передбачається лише у період дії воєнного стану на підставі наказів командирів (начальників) та її розмір залежить від завдань, які виконуються військовослужбовцем. Таким чином, виплата додаткової винагороди залежить від певних умов та лише за чітко визначений період, тобто не є постійною і не має систематичний характер, а її розмір залежить як від певних обставин і від виконаних завдань, що визначається наказом командира. При цьому, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновку суду першої інстанції про те, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено включення до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби такої додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168. Відтак, за встановлених фактичних обставин справи у їх сукупності колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що додаткова винагорода військовослужбовцям на період дії воєнного стану не є складовою частиною грошового забезпечення, а тому у відповідача відсутні підстави для включення до складу одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошової допомоги на оздоровлення додаткової винагороди, виплату якої передбачено постановою КМУ від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану". Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Шидловський В.Б. Судді Боровицький О. А. Курко О. П.