Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 600/6216/23-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/6216/23-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк О.П. Суддя-доповідач - Драчук Т. О. 04 березня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : 18.09.2023 позивач, ОСОБА_2 , звернулась до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, в якому просила: - визнати протиправним рішення Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області №5584-5533/Г-17/8-2400/23 від 31.08.2023 щодо відмови ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплати підвищення пенсії у розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком та у зарахуванні до трудового стажу у потрійному розмірі періоду ї перебування у засланні з 21.10.1947 по 15.02.1960 відповідно до ст. 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області здійснити ОСОБА_1 , починаючи з 26.04.2023, перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітований та зарахувати до трудового стажу у потрійному розмірі період її перебування у засланні з 21.10.1947 по 15.02.1960. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не проведення ОСОБА_1 підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з підвищенням на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 01 вересня 2023 року. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не зарахування ОСОБА_1 у потрійному розмірі до страхового стажу роботи для обчислення пенсії період перебування ОСОБА_1 на спецпоселенні з 21 жовтня 1947 року по 15 лютого 1960 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 у потрійному розмірі до страхового стажу роботи для обчислення пенсії період перебування ОСОБА_1 на спецпоселенні з 21 жовтня 1947 року по 15 лютого 1960 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 536 (п`ятсот тридцять шість) гривень 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що п. 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (із змінами і доповненнями) заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал) або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за № 991/27436. Також, питання встановлення до пенсії відповідного підвищення врегульовано п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», згідно з яким, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсій або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено 43,52 грн. Отже, надбавка членам сімей, яких було примусово переселено, в розмірі 42,50 грн встановлена до пенсійної виплати позивача. При цьому, на думку апелянта, правові підстави для встановлення вказаної надбавки в іншому розмірі відсутні. Щодо врахування до страхового стажу періоду перебування в засланні з 21.10.1947 по 15.02.1960, апелянт зазначає, що відповідно до п. 2.1 Порядку 22-1 за періоди роботи на спецпоселенні депортованими особами, які знаходилися на спецпоселенні (період якого визначається з моменту депортації до моменту зняття режиму спецпоселень включно), додатково надаються документи, які підтверджують їх належність до цих осіб (посвідчення) та період перебування на спецпоселенні (довідка або інші документи, видані компетентними органами України, інших держав колишніх республік СРСР). За нормами ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі (із змінами, внесеними згідно із Законом №2325-VIII від 13.03.2018). При цьому, Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" визначено, що репресована особа - це особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом. Ознакою здійснення репресій є факт обвинувачення або призначення покарання особі до 24 серпня 1991 року. Враховуючи викладене вище, період перебування особи на спецпоселенні може бути зараховано до стажу у потрійному розмірі за умови підтвердження її належності до репресованих осіб, тобто в разі надання документів, що засвідчують факт обвинувачення або призначення покарання. Однак, такі документи в матеріалах пенсійної справи відсутні. Отже, на думку апелянта, в задоволенні позовних вимог слід відмовити, оскільки правових підстав для зарахування до страхового стажу для обчислення пенсії періоду, в який перебувала ОСОБА_1 на спецпоселенні (як в календарному, так і пільговому обчисленні), немає. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачу призначено пенсію за віком, яку обчислено відповідно до закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі Закон 1058-IV). Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 встановлено підвищення до пенсії як члену сім`ї, якого було примусово переселено, у розмірі 43,52 гривні на підставі підпункту 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян». Відповідно до довідки від 23 березня 1992 року, виданої Управлінням внутрішніх справ Чернівецької області, ОСОБА_3 разом з батьками, 21 жовтня 1947 року була виселена на спецпоселення з с. Драчинці, Кіцманського району, Чернівецької області в Пермську область, с. Губаха. Зі спецпоселення була звільнена 15 лютого 1960 року. На підставі статті 3 Закону України від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» громадянка ОСОБА_3 реабілітована. 26 квітня 2023 року Мамаївською сільською радою позивачу видано посвідчення серія НОМЕР_1 , згідно з яким вона має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». 18 серпня 2023 року позивач звернулася до відповідача із заявою щодо здійснення з 26 квітня 2023 року перерахунку пенсії, як реабілітованій особі, яка зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50% від встановленої мінімальної пенсії за віком. Також просила провести перерахунок стажу роботи відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із зарахуванням часу перебування у засланні з 21.10.1947 року по 15.02.1960 року. До того ж, до заяви додано підтверджуючі документи, зокрема, копія довідки про реабілітацію. Листом від 31 серпня 2023 року за №5584-5533/Г-17/8-2400/23 позивача повідомлено, що їй вже встановлена надбавка до її пенсійної виплати як члену сім`ї, яких було примусово переселено, у розмірі 43,52 грн. Вказано, що правові підстави для її виплати в іншому розмірі відсутні. Щодо врахування до страхового стажу періоду з 21.10.1947 по 15.02.1960, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області проінформувало позивача, що період перебування особи на спецпоселенні може бути зараховано до стажу у потрійному розмірі за умови підтвердження її належності до репресованих осіб, тобто в разі надання в нею документів, що засвідчують факт обвинувачення або призначення покарання. Однак, такі документи в матеріалах справи відсутні. Відтак, правових підстав для зарахування до її страхового стажу для обчислення пенсії періоду в який позивач перебувала на спец поселенні (як в календарному, так і в пільговому обчисленні), немає. Позивач, вважаючи дії пенсійного органу протиправними, звернулась з адміністративним позовом до суду. Частково задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що згідно пункту «г» частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Підпунктом 2 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008 року визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Стаття 28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом. Прожитковий мінімум, відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком. Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими статтею 28 Закону №1058-IV, згідно з якою, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом. Суд першої інстанції вказав, що при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону. З огляду на викладене та виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем протиправно визначено підвищення до пенсії позивача як члену сім`ї, якого було примусово переселено відповідно до підпункту 2 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008 року. Тому, суд вказав про наявність у позивача права на підвищення пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» частини першої статті 77 Закону №1788-XII, саме із розрахунку 25 процентів мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї якого було примусово переселено. Стосовно вимоги про визнання протиправним рішення відповідача щодо відмови позивачу як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплаті підвищення пенсії із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, суд прийшов до висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, оскільки згідно матеріалів справи, позивач 1940 року народження у період з 21 жовтня 1947 року по 15 лютого 1960 року перебувала у засланні разом зі своїми батьками як член сім`ї на спецпоселенні в Пермській області, а тому є дитиною репресованої особи в розумінні Закону №962-ХІІ із змінами, внесеними Законом №2325-VIII. Відтак, позивачу пенсія має бути підвищена на 25, а не на 50 процентів мінімальної пенсії за віком, тобто як члену сім`ї, якого було примусово переселено. Щодо дати, з якої позивачу має бути проведено перерахунок та виплату пенсії, то варто зазначити таке. Відповідно до статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та приписів Порядку №22-1, днем звернення за перерахунком пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами. Право на перерахунок пенсії реалізується особою на підставі власного волевиявлення шляхом подання до органу Пенсійного фонду України відповідної заяви. Суд першої інстанції встановив, що за перерахунком пенсії позивач звернулася до відповідача 18.08.2023, а тому перерахунок пенсії позивачу слід проводити з 01.09.2023, а не з 26.04.2023, як безпідставно заявлено позивачем. Отже, належним способом захисту прав позивача, є визнання протиправними дій відповідача щодо не проведення позивачу підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із зобов`язанням здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з підвищенням на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 01.09.2023 року. Щодо вимоги про зарахування до страхового стажу позивача періоду її перебування на спецпоселенні в потрійному розмірі, суд першої інстанції вказав, що оскільки позивач, ОСОБА_1 , згідно довідки від 23 березня 1992 року перебувала у засланні на спецпоселенні з 21 жовтня 1947 року по 15 лютого 1960 року та реабілітована, то вона має право на пільги по обчисленню стажу роботи реабілітованим громадянам відповідно до частини 1 статті 6 Закону №962-XII із змінами, внесеними Законом №2325-VIII, а саме на зарахування у потрійному розмірі до стажу роботи для призначення пенсії період перебування у засланні. За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо незарахування у потрійному розмірі до страхового стажу роботи для обчислення пенсії період перебування позивача на спецпоселенні з 21 жовтня 1947 року по 15 лютого 1960 року, та зобов`язання відповідача зарахувати у потрійному розмірі до страхового стажу роботи для обчислення пенсії період перебування позивача на спецпоселенні з 21 жовтня 1947 року по 15 лютого 1960 року. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині відмови у задоволенні позовних вимог, в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7 , відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Так, переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону. Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР"; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою. Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами. Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" №2325-VIII від 13.03.2018 року (далі - Закон №2325-VIII) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону. Серед іншого, змінено назву закону на: «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону №962-XII, визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Вказаний перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-XII. Статтями 1-2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 №962-XII (далі-Закон №962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку. Статтею 4 Закону №962-XII передбачено "поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей". Згідно з пунктом 2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1), за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення. Відповідно до пункту «г» частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Згідно із пунктом 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення» крім надбавок, передбачених пунктами «в»-«д» частини першої статті 21 зазначеного Закону. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Підпунктом 2 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008 року визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні. Колегія суддів також враховує, що, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, необхідно керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону. З матеріалів справи встановлено, що згідно довідки від 23 березня 1997 року ОСОБА_1 21 жовтня 1947 року, разом з батьками була виселена в Пермську область, зі спецпоселення була звільнена 15 лютого 1960 року, визнана реабілітованою та відповідно до виданого Мамаївською сільською радою 26 квітня 2023 року посвідчення серії НОМЕР_1 має право на пільги і компенсації встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Сторонами не заперечується, що позивачу було встановлено підвищення до пенсії як члену сім`ї, якого було примусово переселено, у розмірі 43,52 гривні. Надаючи оцінку викладеному, відповідачем протиправно визначено підвищення до пенсії позивача як члену сім`ї, якого було примусово переселено відповідно до підпункту 2 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008 року. Враховуючи вказане, правомірним є висновок суду про наявність у позивача права на підвищення пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» частини першої статті 77 Закону №1788-XII, саме із розрахунку 25 процентів мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї якого було примусово переселено, тоді як доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо непроведення позивачу підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із зобов`язанням здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з підвищенням на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 01.09.2023. Щодо доводів апелянта в частині висновків суду першої інстанції про зарахування до страхового стажу позивача періоду її перебування на спецпоселенні в потрійному розмірі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно зі статтею 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій. Із порівняльного аналізу редакцій статті 6 вказаного Закону слідує, що частина перша статті 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» із змінами, внесеними Законом №2325-VIII, передбачає надання пільг всім реабілітованим відповідно до цього Закону громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05.05.2018. Стаття 58 Закону №1788-XII передбачає, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі. Враховуючи аналіз вказаних норм права, з 05.05.2018, дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13.03.2018, яким внесено зміни до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" №962-XII від 17.05.1991, особи, які були незаконно вислані чи заслані і згодом реабілітовані, поновлені в усіх громадянських правах, а пов`язані з застосуванням репресій рішення про позбавлення, зокрема, пенсій та інших прав визнані недійсними. Зі змісту статті 1-1 Закону №962-XII слідує, що заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення. Таким чином, оскільки позивач, ОСОБА_1 , згідно довідки від 23 березня 1992 року перебувала у засланні на спецпоселенні з 21 жовтня 1947 року по 15 лютого 1960 року та реабілітована, то вона має право на пільги по обчисленню стажу роботи реабілітованим громадянам відповідно до частини 1 статті 6 Закону №962-XII із змінами, внесеними Законом №2325-VIII, а саме на зарахування у потрійному розмірі до стажу роботи для призначення пенсії період перебування у засланні. За таких обставин судом першої інстанції правильно визначено дії відповідача протиправними щодо незарахування у потрійному розмірі до страхового стажу роботи для обчислення пенсії період перебування позивача на спецпоселенні з 18 січня 1945 року по 01 квітня 1955 року, та зобов`язано відповідача зарахувати у потрійному розмірі до страхового стажу роботи для обчислення пенсії період перебування позивача на спецпоселенні з 18 січня 1945 року по 01 квітня 1955 року. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправними дії відповідача щодо незарахування у потрійному розмірі до страхового стажу роботи для обчислення пенсії період перебування ОСОБА_1 на спецпоселенні з 21 жовтня 1947 року по 15 лютого 1960 року та зобов`язання відповідача зарахувати у потрійному розмірі до страхового стажу роботи для обчислення пенсії період перебування позивача на спецпоселенні з 21 жовтня 1947 року по 15 лютого 1960 року. Вказана правова позиція узгоджується з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а, від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а, від 24.10.2019 у справі № 446/1526/16-а, від 02.10.2019 у справі №446/1542/16-а, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо часткового задоволення позовних вимог. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Драчук Т. О. Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.