Постанова Одеський апеляційний суд № 522/6062/19

Номер провадження: 22-ц/813/2488/24 Справа № 522/6062/19 Головуючий у першій інстанції Кічмаренко С.М. Доповідач Лозко Ю. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.02.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П., суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В., за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Іванова Ілона Олександрівна, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Рубінчик Людмила Олександрівна, про визнання договору дарування удаваним правочином та переведення прав і обов`язків покупця, встановив: У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним вище позовом, який обґрунтований такими обставинами. Позивачка на підставі договору купівлі-продажу від 16 грудня 2002 року є власником 727/1000 частин квартири АДРЕСА_1 , що складається з трьох кімнат, житловою площею 39,1 кв.м, загальною площею 53,8 кв.м. Власником 273/1000 частин квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05 лютого 2018 року був ОСОБА_3 , між позикодавицею ОСОБА_4 та позивачкою склався певний порядок користування приміщеннями квартири, згідно якого у фактичному користуванні ОСОБА_2 знаходяться житлові кімнати, площею 11,4 кв.м та 19,1 кв.м, коридор, площею 3,6 кв.м, в фактичному користуванні ОСОБА_4 знаходилася житлова кімната, площею 8,6 кв.м та коридор, площею 4,9 кв.м; інші житлові приміщення квартири, а саме, коридор, площею 1,0 кв.м, туалет, площею 1,2 кв.м та кухня, площею 3,3 кв.м знаходились у загальному користуванні. Після смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_3 29 вересня 2018 року уклав зі сторонньою особою - ОСОБА_1 договір дарування своєї частки у спільній власності, вартістю 170 000 грн (п.2 Договору, згідно звіту про оцінку, виконаного 19 серпня 2018, ТОВ «КВОЛІТІ ГРУП» ), який позивачка вважає укладеним із метою приховування договору купівлі-продажу та позбавлення її, як учасника спільної часткової власності, переважного права купівлі його частки в порядку, передбаченому ст.362 ЦК України. ОСОБА_1 не перебуває з ОСОБА_3 у родинних стосунках, будь-яких підстави для дарування їй житлового приміщення відсутні. Посилаючись на вказані вище обставини, позивачка просила суд визнати договір дарування 273/1000 часток квартири АДРЕСА_1 , укладений 29 вересня 2018 року ОСОБА_5 , що діяв від імені ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , та посвідчений 29 вересня 2018 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рубінчик Л.О., зареєстрований в реєстрі за № 1154, - удаваним правочином, а саме договором купівлі-продажу, укладеним за ціну 170 000 (сто сімдесят тисяч) гривень. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано договір дарування 273/1000 часток квартири АДРЕСА_1 , укладений 29 вересня 2018 року ОСОБА_5 , що діяв від імені ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , та посвідчений 29 вересня 2018 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рубінчик Л.О., зареєстрований в реєстрі за № 1154, - удаваним правочином, а саме договором купівлі-продажу, укладеним за ціну 170 000 грн. Переведено права і обов`язки покупця на ОСОБА_2 на 273/1000 частин квартири АДРЕСА_1 , вартість якої згідно звіту про оцінку, виконаного 19 серпня 2019 ТОВ «КВОЛІТІ ГРУП» становить 170 000 грн., що належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 29 вересня 2018. Ухвалено застосувати наслідки недійсності правочину, скасовано реєстрацію права власності на 273/1000 частин квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та зареєструвати право власності на вказану частину квартири на ОСОБА_2 . Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка ОСОБА_1 не перебувала у родинних стосунках з ОСОБА_3 . Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що мала місце безоплатна передача їй спірної нерухомості. В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Іванова І.О. посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вважає висновки суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 з підстав наведених в оскаржуваному рішенні помилковими, тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 . За доводами апеляційної скарги, поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що будь-які докази оплатності оспорюваного договору дарування від 29 вересня 2018 року ОСОБА_2 суду не надані та в матеріалах справи відсутні. Окрім того, скаржниця зауважила, що позивачка, у порушення вимог ч.4 ст. 362 ЦПК України, звертаючись до суду із позовом про переведення прав та обов`язків покупця, не внесла на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець, що є підставою для відмови у позові (п, 18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»). Також, дійсна вартість спірного нерухомого майна - 273/1000 часток квартири АДРЕСА_1 на момент розгляду справи судом не встановлювалась. При цьому, рішенням суду першої інстанції питання компенсації ОСОБА_2 скаржниці ОСОБА_1 вартості спірного майна не вирішено. Представник відповідача ОМР та третя особа будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явилися із заявами чи клопотаннями про відкладення розгляду справи до суду не зверталися, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника скаржниці авдоката ОСОБА_6 за доводами апеляційної скарги, пояснення представника позивачки адвоката Островської Л.Л., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду вказаним вимогам не відповідає, виходячи з такого. Як встановлено судом та убачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_2 є власницею 727/1000 частин квартири АДРЕСА_1 , що складається з трьох кімнат, житловою площею 39,1 кв.м, загальною площею 53,8 кв.м. Власником 273/1000 частин квартири АДРЕСА_1 був ОСОБА_3 , який договором дарування від 29 вересня 2018 року подарував належну йому частку ОСОБА_1 , яка не перебувала із ним у родинних стосунках. Згідно п.п.2,3 Договору дарування від 29 вересня 2018 року, дарунок сторони оцінюють у сумі 170 000 гривень, згідно звіту про оцінку, виконаного 19 серпня 2018 року, ТОВ «КВОЛІТІ ГРУП» становить 170 000 гривень. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судами, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору. Положеннями частин першої та другої статті 362 ЦК України визначено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець (частина четверта статті 362 ЦК України). У пункті 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз`яснено, що під час розгляду позову про переведення на підставі статті 362 ЦК України прав та обов`язків покупця за договором купівліпродажу, укладеним із порушенням переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності, суду слід виходити з дійсної вартості частки на час розгляду справи. Невнесення одночасно з пред`явленням позову на депозитний рахунок суду грошової суми, яку за договором повинен сплатити покупець, є підставою для відмови у позові. Колегія суддів погоджується із доводами скаржниці та констатує, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , не з`ясував чи вносила позивачка, заявляючи позов про переведення на неї прав та обов`язків покупця за договором, який вважає договором купівлі-продажу, на виконання вимог ч.4 ст. 362 ЦПК України, на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець, та дійшов передчасного висновку про задоволення позову у цій частині. Водночас, як убачається з матеріалів справи, звертаючись до суду із позовною заявою у квітні 2019 року, як і у подальшому із уточненнями до неї, позивачка вимог частини 4 ст. 362 ЦПК України не виконала. Одночасно колегія суддів звертає увагу на обов`язок суду виходити з дійсної вартості частки на час розгляду справи. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до чч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. травня Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц. Проте, з матеріалів справи убачається, що визначаючи ціну спірного майна позивачка обмежилась інформацією зазначеною у відповідному договорі дарування від 29 вересня 2018 року та звіті про оцінку, виконаного 19 серпня 2018 року, ТОВ «КВОЛІТІ ГРУП». Так, як слушно зазначено скаржницею, відповідно до п. 1 розділу III Наказу Фонду державного майна України №658 від 17 травня 2018 року «Про затвердження порядку ведення Єдиної бази даних звітів про оцінку» (в редакції чинній на момент проведення оцінки та формування звіту від 19 серпня 2018 року) строк дії звіту про оцінку не може перевищувати шість місяців з дати оцінки, про що зазначається в такому звіті, тобто позивачкою, у порушення вимог ст. 76-81 ЦПК України, не надано жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу дійсної вартості частки майна про переведення прав та обов`язків покупця за якою заявлено нею у позові. При цьому, колегія суддів не вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору дарування від 29 вересня 2018 року удаваним, відмовляє у задоволенні таких позовних вимог, зважаючи на таке. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі №923/876/16 (провадження №12-88гс19). Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19), від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18 (провадження №12-140гс19). Як було зазначено, у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права її купівлі, особа, яка має переважне право на придбання такої частки, має право пред`явити до суду позов про переведення на неї прав та обов`язків покупця в порядку, визначеному частиною четвертою статті 362 цього Кодексу. Таким чином, законодавством врегульовано процедуру способу захисту порушеного переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності, якою передбачено пред`явлення позову про переведення прав та обов`язків покупця частки на суб`єкта переважного права, який, зокрема, може виступати стороною договору як покупець за наявності відповідної правосуб`єктності та внесення відповідних депозитних коштів на рахунок суду. Отже, задоволення позовних вимог про визнання договору дарування удаваним правочином за відсутності підстав для задоволення позовних вимог про переведення прав і обов`язків покупця за відповідним договором на переконання колегії суддів є неможливим, оскільки саме по собі визнання правочину удаваним, за обставинами цієї справи не призведе до поновлення прав позивачки, які вона вважає порушеними, а отже є неефективним спосіб захисту порушеного переважного права співвласника. Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19). Ураховуючи вказане, колегія суддів не надає правової оцінки іншим доводам апеляційної скарги. З огляду на наведене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду про задоволення позову ОСОБА_2 з вказаних вище підстав. Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч.1 п.п.1,3,4 ч.2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 . Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог Статтею 134 ЦПК України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. З огляду на те, що відповідачкою жодних розрахунків понесених нею судових витрат не подавалось, апеляційний суд вважає, що на підставі вимог ст. 141 ЦПК України з позивачки на користь відповідачки підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги 4 160,40 грн (т.2 а.с.41). Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2023 року, скасувати та ухвалити нове судове рішення. Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Рубінчик Людмила Олександрівна, про визнання договору дарування удаваним правочином та переведення прав і обов`язків покупця. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги, у розмірі 4160,40 грн. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту. Повний текст постанови складено 01 березня 2024 року. Головуючий Ю.П. Лозко Судді: В.В. Кострицький М.В. Назарова