Окрема думка КЦС ВС № 130/76/22

ОКРЕМА ДУМКА судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Лідовця Р. А. на постанову Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 130/76/22 (провадження № 61-18225св23) за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі виробничого підрозділу Жмеринська механізована дистанція навантажувально-розвантажувальних робіт регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним та поновлення на посаді, за касаційною скаргою акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 29 серпня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 листопада 2023 року. У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі виробничого підрозділу Жмеринської механізованої дистанції навантажувально-розвантажувальних робіт регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Позовна заява мотивована тим, що він працює слюсарем з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики 6 розряду вагового господарства дільниці № 3 (Жмеринська) у виробничому підрозділі Жмеринської механізованої дистанції навантажувально-розвантажувальних робіт регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» з 06 лютого 2020 року. Наказом виробничого підрозділу Жмеринської механізованої дистанції навантажувально-розвантажувальних робіт регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 20 грудня 2021 року № 119, виданого на підставі положень статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 його відсторонено від роботи з 20 грудня 2021 року до моменту усунення ним причин відсторонення, на час відсторонення нарахування заробітної плати (середнього заробітку) не здійснювалося. Вважав, що вищевказаним наказом та діями відповідача було порушено його конституційні права, оскільки останнім вимагалася медична інформація щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SAPS-CoV-2, його було відсторонено від роботи з підстав відсутності щеплення від зазначеної хвороби. У зв`язку з видачею відповідачем оспорюваного наказу його позбавлено права на працю, чим порушено його трудові права. З врахуванням викладеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просив суд скасувати наказ виробничого підрозділу Жмеринської механізованої дистанції навантажувально - розвантажувальних робіт регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 20 грудня 2021 року № 119, поновити його на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 29 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано наказ виробничого підрозділу Жмеринської механізованої дистанції навантажувально-розвантажувальних робіт регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 20 грудня 2021 року № 119 про відсторонення від роботи ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на роботі слюсарем з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики 6 розряду вагового господарства дільниці № 3 (Жмеринка) черговим по переїзду 4 розряду 3-го околодку виробничого підрозділу «Жмеринська дистанція колії» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» з 20 грудня 2021 року по 26 травня 2023 року включно. Зобов`язано АТ «Укрзалізниця» в особі виробничого підрозділу Жмеринської механізованої дистанції навантажувально-розвантажувальних робіт регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи з 20 грудня 2021 року по 26 травня 2022 року включно у сумі 56 202,30 грн. Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» в особі виробничого підрозділу Жмеринської механізованої дистанції навантажувально-розвантажувальних робіт регіональної філії «Південно - Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 992,40 грн. Рішення у частині поновлення на роботі та присудження виплати заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання. У решті позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач, приймаючи оспорюваний наказ про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, не довів, що позивач, працюючи слюсарем з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики, міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця». Позивача відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19, тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача. Відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивача тим, що він, працюючи слюсарем з контрольно-вимірювальних приладів, створював загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку. Отже, відповідачем видано наказ про відсторонення позивача з порушенням положень закону. Відсторонення від роботи може тривати невизначений проміжок часу, що по своїй суті є аналогічним звільненню, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що за аналогією закону можливо застосувати положення статті 235 КЗпП України, отже, він підлягає поновленню на роботі з 20 грудня 2021 року по 26 травня 2022 року включно, враховуючи, що позивач з 27 травня 2022 року вже допущений до роботи, тобто фактично поновлений на роботі. Також суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з часу відсторонення 20 грудня 2021 року до 27 травня 2022 року, розмір якого відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Постановою Вінницького апеляційного суду від 20 листопада 2023 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу Жмеринської механізованої дистанції навантажувально-розвантажувальних робіт регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» задоволено частково. Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 29 серпня 2023 року у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі слюсарем з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики 6 розряду вагового господарства дільниці № 3 (Жмеринка) черговим по переїзду 4 розряду 3-го околодку виробничого підрозділу «Жмеринська дистанція колії» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» з 20 грудня 2021 року по 26 травня 2023 року включно скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення залишено без змін. Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для застосування до позивача передбачених Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» заходів, у тому числі його відсторонення від роботи. Доказів об`єктивної необхідності під час виконання позивачем посадових обов`язків особисто контактувати з іншими людьми відповідачем не надано. Факт того, що, працюючи слюсарем, позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Українська залізниця», учасників дорожнього руху, відповідачем належними та допустимими доказами не підтверджено. Апеляційний суд погодився з висновком районного суду про те, що необхідності відсторонення позивача через створення ним загрози, які б вимагали вжиття суворого заходу для втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавив позивача заробітку, відповідачем при прийнятті рішення про відсторонення ОСОБА_1 від роботи обґрунтовано не було. Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів та не зазначив правових підстав на підтвердження правомірності своїх дій щодо нагальної необхідності відсторонення позивача від роботи. Наведеним також спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дослідив умови праці позивача для належної оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести такий невакцинований працівник. Відповідне обґрунтування має бути зазначено не у судовому рішенні, а в наказі відповідача, яким до працівника застосовуються відповідні обмеження, чого відповідачем зроблено не було. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про поновлення на роботі задоволенню не підлягає, оскільки позивач допущений до роботи 27 травня 2022 року, що сторонами не оспорюється. Крім того, ОСОБА_1 не був звільнений з роботи. На період відсторонення від роботи за працівником зберігається його робоче місце, а звільнення працівника призводить до повного припинення з ним трудових відносин. Отже, поновленню на роботі підлягають лише звільнені з роботи працівники. Суд апеляційної інстанції зазначив про обґрунтованість висновку районного суду щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 11 грудня 2021 року по 26 травня 2022 року . У касаційній скарзі АТ «Українська залізниця» просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули увагу на те, що АТ «Українська залізниця» входить до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року №

83. Судами не враховано кількість контактів ОСОБА_1 на підприємстві, де за штатним розписом працює 180 працівників, відповідно до посадової інструкції позивач не може здійснювати свої трудові обов`язки дистанційно або надомно. Враховуючи, що позивач є слюсарем з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики шостого розряду вагонного господарства, що обумовлює службову необхідність у контактуванні з іншими працівниками цього підприємства та, як наслідок, підвищує ризик інфікування респіраторною хворобою COVID-19, спричиненої коронавірусом SAPS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню на підприємстві, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави у транспортній галузі, а іншу форму організації роботи, зокрема дистанційну або надомну, відповідач організувати позивачу не може, тому АТ «Українська залізниця» правомірно винесено оспорюваний наказ про відсторонення позивача від роботи. Задовольняючи касаційну скаргу АТ «Українська залізниця», скасовуючи рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 29 серпня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 листопада 2023 року і відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» в особі виробничого підрозділу Жмеринської механізованої дистанції навантажувально-розвантажувальних робіт регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на відповідні правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22),виходила з того, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом, що спростовує доводи позовної заяви у цій частині. Положення законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника. Із висновками, викладеними у мотивувальній та резолютивній частині постанови Верховного Суду, не погоджуюсь, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку. Принцип юридичної (правової) визначеності, як один із основоположних елементів верховенства права, серед іншого вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018) У Рішенні Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року № 6-р/2019 зазначено що юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно в цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття легітимних очікувань). Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності. У контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб`єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та його впевненість у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави. Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Отже, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується в певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність нормправа. З 12 травня 2000 року в Україні є чинним Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» № 1645-III (далі - Закон № 1645-III), який визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб. У статті 1 цього Закону визначено, що профілактичні щеплення - введення в організм людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб. Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків (частина шоста статті 12 Закону № 1645-III). Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина сьома статті 12 Закону № 1645-III). Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Згідно зі статтею 2 1 КЗпП України будь-яка дискримінація у сфері праці, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно, зокрема від стану здоров`я, не допускається. Стаття 21 КЗпП України передбачає рівність трудових прав громадян та заборону будь-якої дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров`я. Відсторонення працівників від роботи власником або вповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів; відмови або ухилення від навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (стаття 46 КЗпП України). За своїм змістом відсторонення від роботи є тимчасовою забороною роботодавця на виконання працівником його трудових обов`язків з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Згідно із частинами другою - четвертою статті 12 Закону № 1645-III працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (з урахуванням змін, внесених станом на дату виникнення та існування спірних правовідносин, далі - Постанова №1236) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (надалі COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 березня 2022 року на території України установлено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України № 1096 від 20 жовтня 2021 року доповнено Постанову № 1236 пунктом 416, згідно з яким доручено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 №2153 (далі - перелік №2153); 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: - на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; - відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; - строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану (зазначеним абзацом доповнено пункт 41 6 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372). Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, який набрав чинності 08 листопада 2021 року, затверджено «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (далі - Перелік № 2153), яким передбачено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності (дію наказу зупинено до завершення воєнного стану в Україні). Водночас з метою забезпечення реалізації положень Закону № 4004-XI наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66 затверджено Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності (далі - Інструкція № 66), у якій врегульовано процедуру відсторонення від роботи працівника. Відповідно до пункту 2.1 зазначеної Інструкції відсторонення від роботи або іншої діяльності осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, осіб, які були в контакті з такими хворими, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, здійснюється за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб. Право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб (пункт 2.3 Інструкції № 66). Подання складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається в посадової особи, яка внесла подання. Термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції (пункти 2.5, 2.7 Інструкції № 66). Особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897 (пункт 1.2.5 Інструкції № 66). Отже, за відсутності в роботодавця належно оформленого подання відповідної посадової особи відсторонення від роботи (виконання робіт) працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, є незаконним. З огляду на матеріали справи відповідач не надав доказів на підтвердження того, що при відстороненні позивача від роботи у зв`язку з відсутністю у нього щеплення проти COVID-19 дотримано вимоги статті 12 Закону № 1645-ІІІ в частині отримання письмового підтвердження лікаря про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акта, складеного у присутності свідків, а також вимог частини другої статті 27 Закону № 4004-XI щодо недопуску позивача до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби. У пункті 3.2 Рішення від 28 серпня 2020 року Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зазначено, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 4, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України. Обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України. Пунктом 1 статті 92 Конституції України встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України. Відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, на підставі положень пункту 1 статті 92 Конституції України, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать постанови Кабінету Міністрів України № 1236 та № 1096. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України і лише до її повноважень віднесено прийняття законів. Ухвалення Кабінетом Міністрів України рішень, що встановлюють обмеження конституційних прав і свобод, порушує норми розділу ІІ «Права, свободи та обов`язки людини і громадянина» Основного Закону України. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 8 Конституції України). Відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції України, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова № 1236та № 1096. За таких обставин, колегії суддів належало постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22). Суддя Р. А. Лідовець