Постанова 4813 № 522/23619/20

Номер провадження: 22-ц/813/740/24 Справа № 522/23619/20 Головуючий у першій інстанції Шенцева О.П. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.02.2024 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П. за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси у справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування декларації про готовність об`єкту до експлуатації, свідоцтва про право власності, рішення державного реєстратора, знесення об`єктів самочинного будівництва, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням судді Шенцевої О.П. 07 липня 2021 року у м. Одеса, - встановила: У грудні 2020 року Одеська міська рада звернулась до суду першої інстанції з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в якій просили скасувати реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації «Реконструкція квартири N 27 з розподілом на дві окремі АДРЕСА_1 , код ДК - 1122.1, ІІ категорія складності», яка зареєстрована інспекцією ДАБК в Одеській області від 04.11.2013 року №ОД 142133080929; скасувати реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації «Реконструкція квартири АДРЕСА_2 з розподілом на дві окремі АДРЕСА_1 , код ДК - 1122.1, ІІ категорія складності», яка зареєстрована інспекцією ДАБК в Одеській області від 04.11.2013 року № ОД 142133080932; скасувати рішення про державну реєстрацію (з відкриттям розділу) від 21.11.2013 року N 13269340, прийняте державним ресторатором Одеського міського управління юстиції Рубан М.О., що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 220059551101; скасувати рішення про державну ресторацію (з відкриттям розділу) від 21.11.2013 року № 8235927, прийняте державним реєстратором Одеського міського управління юстиції Рубан М.О., що є підставою для проведення державної реєстрації припинення права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 220076251101; скасувати рішення про реєстрацію змін розділу від 24.12.2013 року N 9447296, державного реєстратора Одеського міського управління юстиції Рубан М.О.; скасувати рішення про державну реєстрацію від 22.08.2014 року № 15332283, прийняте нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори Масловою М.В., що є підставою для державної реєстрації припинення права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 220076251101; визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності від 22.12.2013 року № НОМЕР_1 ; визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності від 24.12.2013 року № НОМЕР_2 ; визнати договір дарування від 22.08.2014 року № 1-1471, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , недійсним; зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення за власний рахунок об`єкту самочинного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 та кв. АДРЕСА_2 та привести його у відповідність до технічних характеристик, які відображені у свідоцтві про право власності на квартиру АДРЕСА_2 від 06.09.2012 року та технічному паспорті від 20.07.2012 року; вирішити питання про розподіл судових витрат. Одеська міська рада обґрунтовувала свої вимоги тим, що відповідачем ОСОБА_1 у 2013 році було здійснено незаконну реконструкцію об`єкту нерухомого майна з розподілом на два самостійні об`єкти за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом будівництва прибудови, також наявні ознаки самовільного зайняття земельної ділянки. Так, позивач зазначає, що при здійсненні реконструкції відповідачем ОСОБА_1 було недотримано норми земельного законодавства, а саме - самовільно зайнято земельну ділянку орієнтованою площею 0,001га, яка знаходиться в комунальній власності, що дає підстави для подальшого скасування правоустановчих документів на нерухоме майно відповідачів. Вказані дії відповідачів Одеська міська рада вважала противоправними, оскільки з інформації з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 14.06.2020 року за №01-19-338 вбачається, що площа прилеглої ділянки до квартир відповідачів, огороджена та її площа складає орієнтовано 0,001 га. Крім того, згідно інформації з листа відділу у м. Одесі ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 31.07.2019 року за №1714112-19, відсутня інформації щодо видачі державних актів на право власності чи користування, договорів оренди землі на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , що в свою чергу свідчить про те, що дана земельна ділянка знаходиться у комунальній власності, будь-яким особам у власність чи користування для будівництва не передавалась. Відтак, наявність державної реєстрації на об`єкт нерухомого майна з ознаками самовільного будівництва є перешкодою у здійсненні Одеською міською радою своїх повноважень щодо володіння, користування і розпорядження землями комунальної власності. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07.07.2021 року у задоволенні позову Одеської міської ради було відмовлено. В апеляційній скарзі Заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси просить рішення суду першої інстанції скасувати, та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси зазначає, що у даному випадку наявні порушення інтересів держави, які полягають у тому, що відмова у задоволенні позову про скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації, свідоцтва про право власності, рішень державного реєстратора та знесення об`єкта самочинного будівництва порушують встановлений державою порядок набуття права власності, а також майнові інтереси держави в особі Одеської міської ради, якою не вживались заходи захисту державних інтересів, у тому числі шляхом оскарження рішення суду першої інстанції, тобто допущено бездіяльність, у зв`язку із чим наявні підстави для представництва прокуратурою інтересів держави у даній справі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що реконструкція квартири відбулась зі зміною зовнішніх геометричних розмірів фундаменту у плані, а у такому випадку замовник будівництва зобов`язаний підтвердити своє право на проведення будівельних робіт документом, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, на якій буде розміщено об`єкт нерухомості та, відповідно, вказати інформацію про такий документ у декларації про готовність об`єкта до експлуатації. У даному випадку, земельна ділянка під прибудовою є власністю територіальної громади м. Одеси, відповідачам у власність чи/або користування не надавалась, що свідчить про внесення заявником недостовірних даних до спірних декларацій. Сторони про розгляд справи на 13.02.2024 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з`явились представник ОСОБА_4 , представник Приморської окружної прокуратури м. Одеси, представник ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Одеська міська рада у судове засідання не з`явилась. Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності Одеської міської ради, яка своєчасно і належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З матеріалів справи вбачається, що 06.09.2012 року виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано свідоцтво про право власності серія НОМЕР_3 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 . Підставою для видачі даного свідоцтва стала Декларація про готовність об`єкта до експлуатації №ОД 14212119306 від 16.07.2012 року, видана інспекцією ДАБК в Одеській області. 03.09.2013 року ОСОБА_1 зареєстровано декларацію про початок будівельних робіт за №ОД 082132460129 з реконструкції вищевказаної квартири з розподілом на дві окремі. 04.11.2013 року державним реєстратором Рубан М.О., на підставі декларацій про готовність об`єктів до експлуатації від року за № ОД 142133080929 (кв. 27) та № ОД 142133080932 (кв. 27а), були прийняті рішення (з відкриттям розділу) від 22.11.2013 року за №8235017 та №8235927 про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на вищевказані квартири (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 220076251101 (кв. 27А) та 220059551101 (кв. 27), номери записів про реєстрацію права власності: 3501031 (кв. 27А) та 3500753 (кв. 27). Після проведеної реконструкції та відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, загальна площа квартири АДРЕСА_2 становила 143,6 кв.м., житлова площа, 56,4 кв.м., а загальна площа новоутвореної квартири АДРЕСА_2 а складала 83,4 кв.м., житлова площа 43,5 кв.м. 24.12.2013 року державним реєстратором Рубан М.В. прийнято рішення про внесення змін до розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером № 220076251101 (кв. 27А) а саме: загальна площа: 83,4 кв.м., житлова площа 43,5 кв.м, змінено на загальну площу: 73,4 кв.м., житлову площу 41,5 кв.м. 22.08.2014 року, на підставі договору дарування від 22.08.2014 року за р.№1-1471, посвідченого державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори Одеського міського нотаріального округу Масловою М.В., ОСОБА_1 відчужила на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_3 , запис про право власності: 6769980. Згідно ст. 316 ЦК, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору. Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Одеська міська рада у своїй позовній заяві посилається на самовільне зайняття відповідачами земельної ділянки комунальної власності орієнтованою площею 0,0001 га, посилаючись на листи з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 14.06.2020 року за №01-19-338, та відділу у м. Одесі ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 31.07.2019 року за №1714112-19. Однак, вказані доводи спростовується наданими самим позивачем доказами по справі, а саме - листом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, в якому зазначена інформація про те, що встановлене огородження по периметру будинку за адресою АДРЕСА_4 , погоджено розпорядженням Приморської районної адміністрації від 17.06.2013 року та листом інспекції благоустрою міста від 17.07.2013 року, та використовується власниками квартир за згодою між собою та правлінням ОСББ будинку. Згідно ч. 1, 4 та 6 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що належать до I-III категорій складності та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Прийняття рішення про реєстрацію (повернення) декларації про готовність об`єкта до експлуатації, видачу (відмову у видачі) сертифіката здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дати подання відповідних документів. Згідно пунктів 2,3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 N 461, прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до I - III категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до I -III категорії складності. На підставі викладеного суд дійшов вірного висновку, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрована в установленому порядку Інспекцією (щодо об`єктів I - III категорії складності), є документом, який підтверджує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам, та мають подаватися для оформлення права власності з видачою рішення про право власності на новозбудовані, реконструйовані об`єкти нерухомого майна. Матеріалами справи встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 03.09.2013 року було отримано декларацію про початок будівельних робіт за № ОД 082132460129, а надалі були отримані декларації про готовність об`єктів до експлуатації від року за № ОД 142133080929 (кв. 27) та № ОД 142133080932 (кв.27а), які були зареєстровані Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що реконструкція квартири АДРЕСА_3 була здійснена з дотриманням норм чинного законодавства України з отриманням всіх необхідних документів, які були необхідні для здійснення такої реконструкції, що спростовує доводи позивача щодо незаконної реконструкції об`єкта. У ст. 331 ЦК України зазначено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Згідно абзацу першого ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання i підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно ч. 2 ст. 5 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції від 10.10.2013 року), якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об`єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку. Згідно положень ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. Процедура державної реєстрації прав власності на нерухоме майно передбачена Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України N 868 від 17.10.2013 року (станом на дату реєстрації права власності відповідачем ОСОБА_1 ) Згідно до ч. 5. п. 46 зазначеного Порядку (в редакції станом на дату, яка діяла на момент видачі свідоцтв про право власності на реконструйовані квартири), для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на реконструйований об`єкт нерухомого майна (в тому числі в результаті переведення об`єкта нерухомого майна з житлового у нежитловий або навпаки) заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку (крім випадків реконструкції об`єктів нерухомого майна без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані); документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; письмову згоду співвласників багатоквартирного будинку (в разі добудови аттикових і мансардних поверхів та приєднання місць загального користування), справжність підпису яких засвідчується відповідно до Закону України «Про нотаріат»; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (в разі коли в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна змінилася його адреса). Під час розгляду справи, судом першої інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів та пояснень сторін було встановлено що, відповідачем ОСОБА_1 було проведено реконструкцію квартири з розподілом на дві, шляхом надбудови мансардного поверху без зміни зовнішніх геометричних розмірів її фундаментів у плані. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду по те, що при поданні документів на отримання свідоцтв про право власності відповідачу не потрібно було надавати документ, який підтверджує речове право на земельну ділянку, про що стверджували Одеська міська рада у своєму позові, та Заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси у апеляційній скарзі. Відповідно, державним реєстратором при видачі свідоцтв на реконструйовані квартири (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 220076251101 (кв. 27А) та 220059551101 (кв. 27), номери записів про реєстрацію права власності: 3501031 (кв. 27А) та 3500753 (кв. 27), за адресою: АДРЕСА_4 , були дотримані вимоги, які були передбачені діючим на момент реєстрації Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України N 868 від 17.10.2013 року та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Як зазначено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 814/944/18, - після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 19 вересня 2018 року у справі №804/1510/16, від 02.10.2018 року у справі №465/1461/16, від 07.11.2019 року у справі № 916/2825/18, та від 01.10.2019 року у справі №826/9967/18. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 22.08.2014 року на підставі договору дарування від 22.08.2014 року за р.№1-1471, посвідченого державним нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори Одеського міського нотаріального округу Масловою М.В., запис про право власності: 6769980, ОСОБА_1 відчужила на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_3 . Одеська міська рада посилалась в своїй позовній заяві на ст. 234 ЦК України, як підставу для скасування Договору дарування між відповідачами, як фіктивного. Згідно ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Виходячи зі змісту ст. ст. 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 234 ЦК фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року №9 судам роз`яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК, що за правилами ст. 215 цього кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК. Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 21.01.2015 року у справі №6-197цс14, від 19.10.2016 року у справі №6-1873цс16, а також у Постанові КЦС ВС від 25.11.2020 року у справі №760/21747/19. Однак, у даному випадку Одеською міською радою не надано належних доказів того, що наміри сторін оспорюваного правочину не були спрямовані на укладення між відповідачами договору дарування, а посилання позивача на те, що спірна квартира не була передана обдаровуваному, є безпідставними, оскільки не підтверджуються жодним доказом. Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. За змістом ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення про відмову у задоволенні позову Одеської міської ради у зв`язку із недоведеністю заявлених позовних вимог. Колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги Заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси про те, що реконструкція квартири відбулась зі зміною зовнішніх геометричних розмірів фундаменту у плані, а у такому випадку замовник будівництва зобов`язаний підтвердити своє право на проведення будівельних робіт документом, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, на якій буде розміщено об`єкт нерухомості та, відповідно, вказати інформацію про такий документ у декларації про готовність об`єкта до експлуатації. У даному випадку, земельна ділянка під прибудовою є власністю територіальної громади м. Одеси, відповідачам у власність чи/або користування не надавалась, що свідчить про внесення заявником недостовірних даних до спірних декларацій. Колегія суддів зазначає, що апелянтом не надано жодного належного доказу на спростування встановленого судом першої інстанції факту про те, що ОСОБА_1 було проведено реконструкцію квартири з розподілом на дві, шляхом надбудови мансардного поверху без зміни зовнішніх геометричних розмірів її фундаментів у плані. Тому, при поданні документів на отримання свідоцтв про право власності відповідачу не потрібно було надавати документ, який підтверджує речове право на земельну ділянку, про що також зазначено юридичним департаментом Одеської міської ради, яким у відповідь на запит заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси було вказано, що факт самовільного зайняття земельної ділянки відповідачами не підтверджений (т. 3 а.с. 28-29). Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що відповідачами була здійснена реконструкція квартири АДРЕСА_2 з розділом на дві окремі з дотриманням чинного на той час законодавства, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. При цьому, сам лише факт зміни у наступному законодавчих норм не може бути підставою для позбавлення відповідачів законно отриманого права власності на об`єкт нерухомості. Колегія суддів зазначає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України). Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)). У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 року, «Щокін проти України» від 14.10.2010 року, «Сєрков проти України» від 07.07.2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 року «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у зазначеній ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком ЄСПЛ у зазначеній справі, «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення ст. 1 Першого протоколу Конвенції». У рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовний спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» від 23.10.1991 року зазначено, що ст. 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей. За наявності відповідного рішення органу публічної влади щодо затвердження декларації про готовність об`єкта до експлуатації, отриманої у встановленому законом порядку ОСОБА_1 , на підставі якої відповідачем було оформлено право власності на об`єкт нерухомості, у останньої виникли правомірні очікування мирно володіти майном (право користування). При цьому такі правомірні очікування є об`єктом правового захисту згідно із ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України. Відповідно, як вже вказувалось вище, зміна законодавства не може бути правовою підставою для позбавлення відповідачів права власності, набутого ними на законних підставах. Крім того, колегія суддів враховує, що доводи апеляційної скарги Заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси є аналогічними аргументам позовної заяви Одеської міської ради, які суд першої інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07.07.2021 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу Заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 липня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 29 лютого 2024 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді А.П. Заїкін О.М. Таварткіладзе