Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/4658/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/4658/23 Суддя (судді) першої інстанції: Скалозуб Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 лютого 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого - судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 липня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасуванням рішення та зобов`язання вчинити певні дії, У С Т А Н О В И В: До Чернігівського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просила суд: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 254150014687 від 21.02.2023 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 в частині визначення страхового стажу позивача 24 роки 11 місяців 12 днів; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 наступні періоди роботи: з 06.09.1978 по 29.10.1979 - 01 рік 01 місяць 24 днів, з 08.01.1980 по 20.10.1981 - 01 рік 09 місяців 13 днів, з 01.01.1982 по 31.12.1999 - 18 років 00 місяців 00 днів; з 01.01.2000 по 28.04.2000 - 00 років 00 місяців 17 днів; з 29.04.2000 по 18.04.2001 - 00 років 11 місяців 19 днів; з 19.04.2001 по 31.12.2003 - 02 роки 08 місяців 12 днів; з 01.01.2004 по 24.10.2020 - 02 роки 06 місяців 15 днів. Позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що рішенням відповідача було визначено страховий стаж ОСОБА_1 у 24 роки 1 місяць 17 днів, що не відповідає дійсному страховому стажу позивача. При цьому у спірному рішенні не визначено, які саме періоди не враховано в страховий стаж. Вважає такі дії пенсійного органу неправомірними і такими, що порушують її права. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.07.2023 позов задоволено: визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 254150014687 від 21.02.2023 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 в частині визначення страхового стажу позивача 24 роки 11 місяців 12 днів; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 06.09.1978 по 29.10.1979, з 08.01.1980 по 20.10.1981, з 01.01.1982 по 31.12.1999; з 01.01.2000 по 28.04.2000; з 29.04.2000 по 18.04.2001; з 19.04.2001 по 31.12.2003; з 01.01.2004 по 24.10.2020; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3073,60 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. В апеляційній скарзі апелянт зазначає норми, що стосуються зарахуванню стажу роботи в колгоспі, а саме щодо належного оформлення записів у трудовій книжці, а також щодо необхідності виконання встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві для зарахування стажу у повному розмірі, а не за фактичною тривалістю. Стосовно витрат на професійну правничу допомогу скаржник зазначає, що визначена сума є завищеною та неспівмірною із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт. Позивач відзив на апеляційну скаргу не надала. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області розглянуло заяву позивача та прийняло рішення від 21.02.2023 № 254150014687 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону № 1058, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. За підрахунками відповідача страховий стаж ОСОБА_1 становить 24 роки 11 місяців 12 днів Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 21.02.2023 № 254150014687 не містить періодів, які не враховані пенсійним органом при підрахунку страхового стажу позивача, а також відсутні посилання на страховий стаж за трудовою книжкою колгоспника. Не погодившись із вказаним вище прийнятим відповідачем рішенням в частині обрахованого страхового стажу, позивач звернулась з позовом до суду. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні встановив, що підставою для відмови пенсійним органом позивачу у призначенні пенсії за віком стала відсутність у нього достатнього страхового стажу, визначеного в частині першій статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Аналізуючи записи трудової книжки суд прийшов до висновку, що позивачем в повній мірі виконано встановлені мінімуми трудової участі, окрім 1985 року та 1987 року, запис за 1986 рік відсутній. Суд вказав, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зараховано до страхового стажу позивача роботу в колгоспі в межах відпрацьованих позивачем людино-годин, в той час як статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що час роботи за фактично відпрацьований враховується лише в разі не виконання без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві. Таким чином, на думку суду, позивач в спірні періоди в повній мірі відпрацювала встановлений трудовий мінімум, що свідчить про право останньої на зарахування цих періодів роботи в повному обсязі, а не за фактично відпрацьовані людино-години. З огляду на відсутність в спірному рішенні пенсійного органу відповідних періодів, що враховані останнім до страхового стажу позивача, а які відповідно не враховані останнім та підстави такого не врахування, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягали задоволенню. Також у результаті розгляду справи суді дійшов до висновку про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України). Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. За змістом ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Частиною¦ 2 ст. 24 Закону № 1058 визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Згідно з ч.4 ст.24 Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до частин першої та другої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. В силу пунктів 1, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном (пункт 20 Порядку № 637). Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, які чинні на час звернення до суду (далі - Основні Положення). Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу. До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень). Таким чином, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу є трудова книжка. Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, які є чинними на час розгляду справи (далі - Основні Положення). Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу. До трудової книжки колгоспника, заносяться, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень). Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою. Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідачем позивачу до страхового стажу зараховано такі періоди: - 06.09.1978 по 29.10.1979 - 1 рік 1 місяць 24 дні (згідно записів трудової книжки від 08.09.1978 НОМЕР_1 ); - 08.01.1980 по 20.10.1981 - 1 рік 9 місяців 13 днів; - робота в колгоспі, взято до розрахунку наступні періоди: 05.05.1982 по 30.12.1982 - 7 міс. 26 д.; 01.01.1983 по 31.12.1983 - 9 міс. 4 д. (233 трудодні); 01.01.1984 по 09.11.1984 - 8 міс. 1д. (204 трудодні); 10.11.1984 по 15.03.1987 2 р. 4 міс. 6д.; 16.03.1987 по 31.12.1987 - 6 міс.28д. (176 трудоднів); 01.01.1988 по 31.12.1988 - 8 міс.15д. (218 трудоднів); 01.01.1989 по 31.12.1989 - 10 міс. 15 д. (264 трудодні); 01.01.1990 по 31.12.1990 - 10 міс. 14д. (268 трудоднів); 01.01.1992 по 31.12.1992 - 1 рік; 01.01.1993 по 01.02.1993 - 1 міс. 1 д. - 02.02.1993 по 29.04.2000 - 7 років 2 місяці 28 днів; - 30.04.2000 по 19.04.2001 - 11 місяців 20 днів; - 20.04.2001 по 31.12.2003 - 2 роки 8 місяців 12 днів; - 13.01.2004 по 24.10.2020 - 2 роки 6 місяців (зарахування стажу відбувалось відповідно сплати страхових внесків). Зі змісту записів трудової книжки НОМЕР_1 , виданої 08.09.1978, вбачається, що ОСОБА_1 працювала в Чернігівській міській лікарні з 06.09.1978 по 29.10.1979. У період з 08.01.1980 по 20.10.1981 позивач здійснювала догляд за дитиною до досягнення нею 1,5 років, який враховано відповідачем в страховий стаж. В свою чергу, згідно із записами трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 , виданої ОСОБА_1 15.07.1982, остання працювала: - 05.05.1982 - 20.11.1984 позивач була членом колгоспу «Естонія»; - 16.03.1987 - 01.02.1993 була членом колгоспу «Естонія»; - 01.02.1993 - 28.01.2000 прийнята в члени с/г підприємства «Урожай» в порядку переведення; - 29.04.2000 - 19.04.2001 в порядку переводу в ПОП «Терра» с. Буда згідно Указу Президента від 03.12.2000, на посаді зав.столової; - 19.04.2001 - 05.05.2005 працювала поштаркою третього класу відділення зв`язку Слобода; Згідно запису №10 від 01.10.2003 Чернігівський поштамт перейменовано в Чернігівський поштамт Центр поштового зв`язку № 1, Чернігівської дирекції УДППЗ «УКРПОШТА», наказ № 161 від 18.07.2003. Суд першої інстанції правильно відмітив, що на сторінках трудової книжки колгоспника 18-21 міститься інформація щодо трудової участі в громадському господарстві, а саме: 1982 рік, прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі 150, виконаний річний мінімум трудової участі 218; 1983 рік - 200 /233; 1984 рік - 200/204; 1985 рік - 200/41; 1987 рік - 200/176; 1988 рік - 200/218; 1989 рік - 200/264; 1990 рік - 180/268; 1991 рік - 180/271; 1992 рік - 280/323; 1993 рік - 23/30; 1993 рік - 250/319; 1994 рік - 270/452; 1995 рік - 200/357; 1996 рік - 200/227; 1997 рік - 200/316; 1998 рік - 200/279; 1999 рік - 200/304. Колегія суддів погоджується з висновком суду, що позивачем в повній мірі виконано встановлені мінімуми трудової участі, окрім 1985 року та 1987 року, запис за 1986 рік відсутній. Відповідно до архівної довідки від 08.02.2021 №71-11 у 1986 році позивач відпрацювала 54 людино-годин. Період роботи ОСОБА_1 з 10.11.1984 по 15.03.1987 повністю зараховано до стажу позивача у сумі 2 роки 4 місяці 6 днів. Згідно із архівною довідкою від 08.02.2021 № 59-11, виданої Комунальною установою «Чернігівський районний трудовий архів», відділення колгоспу «Естонія» с. Буди Куликівського району з 11.02.1992 приєднано до КСП «Урожай» с. Новоселівка Чернігівського району. Робота в колгоспі та отримання заробітку позивачем в період з листопада 1984 року по березень 1987 року підтверджується довідкою Куликівської селищної ради № 64 від 02.04.2021, виданою на підставі розрахунково-платіжна відомостей за відповідні роки. Також відповідно до довідки відділу культури Куликівської районної держадміністрації №27 від 03.03.2000, позивач працювала завідувачкою сільським будинком культури з 10.11.1984 по 15.03.1987. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зараховано до страхового стажу позивача роботу в колгоспі в межах відпрацьованих ОСОБА_1 людино-годин, в той час як статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що час роботи за фактично відпрацьований враховується лише в разі не виконання без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві. Таким чином, позивач в спірні періоди в повній мірі відпрацювала встановлений трудовий мінімум, що свідчить про право останньої на зарахування цих періодів роботи в повному обсязі, а не за фактично відпрацьовані людино-години. Стосовно засвідчення записів трудової книжки підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженою правлінням колгоспу особою та печаткою колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 вказав, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить. Відтак, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства та не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17. Суд врахував, що в трудовій книжці є посилання на відповідні накази, як на підстави внесення записів, які не містять виправлень, підчисток, тобто оформлені належним чином, з відповідними відмітками щодо посадових осіб, які вносили відповідні записи до трудової книжки позивача, що не викликає у суду сумнівів у їх достовірності. При цьому виконання позивачем встановленого мінімуму трудоднів у колгоспі також підтверджується архівною довідкою, у зв`язку із чим вказані у трудовій книжці періоди роботи мають бути зараховані до страхового стажу позивача. Таким чином, з метою повного та належного захисту прав позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 06.09.1978 по 29.10.1979, з 08.01.1980 по 20.10.1981, з 01.01.1982 по 31.12.1999; з 01.01.2000 по 28.04.2000; з 29.04.2000 по 18.04.2001; з 19.04.2001 по 31.12.2003; з 01.01.2004 по 24.10.2020. Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Стосовно визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суд першої інстанції вказав, що На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до суду надано: ордер на надання правової допомоги Серії СВ №1050713 від 14.04.2023, копію Договору про надання правничої допомоги від 24.03.2023, згідно із яким вартість послуг встановлена у фіксованій сумі в розмірі 2000,00 грн; Акт приймання-передачі правових послуг від 14.04.2023, квитанція до прибуткового касового ордеру від 14.04.2023 про сплату 2000,00 грн ОСОБА_1 . На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз положень ст. ст. 132, 134, 139 КАС України, а також врахувавши правові позиції Верховного Суду з цього питання, дійшов висновку про обґрунтованість заявлених до стягнення витрат на правову допомогу, оскільки їх розмір в сумі 2000,00 грн є співмірним до цього спору. Приписи ч. 1 ст. 139 КАС України визначають, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Приписи ч. 3 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому в силу положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати у тому числі розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17. Крім того, колегія суддів, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 19.09.2019 у справі № 810/2760/17, вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо. Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що приписи КАС України покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 20.01.2021 у справі № 120/3929/19-а. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час. Верховний Суд у постанові від 10.11.2022 у справі № 2040/6997/18 підкреслив, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Cуд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо. Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц). Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Відтак, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. У постанові від 10.11.2022 у справі № 640/24023/21 Верховний Суд також звернув увагу на те, положення КАС України покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Матеріалами справи підтверджується, що судом при ухваленні рішення взято до уваги заперечення відповідача, викладені у відзиві, з приводу співмірності заявлених витрат на професійну правничу допомогу. Колегія суддів звертає увагу, що апелянтом не наведено обґрунтувань, в чому полягає протиправність рішення суду першої інстанції про відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн, а також в чому полягає завищення їх розміру. Разом з тим, колегія суддів погоджується, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду даної справи є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг, із урахуванням складності справи та із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст. ст. 229, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 липня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді: О.О. Беспалов І.О. Грибан