Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/1640/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 лютого 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/1640/19 Головуючий І інстанції: Єфіменко К.С. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2023 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 17.07.2023р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: 20.03.2019р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Одеській області, в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 19.02.2019р. б/н щодо відмови у перерахунку розміру його пенсії у відповідності до вимог ч.3 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в редакції, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10-рп/2008; - зобов`язати відповідача здійснити перерахунок розміру його пенсії із грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, зазначеного в грошовому атестаті ГУ МНС України в Одеській області (для встановлення пенсії), а саме: окладу за військовим званням - 135 грн., посадового окладу - 1450 грн., процентної надбавки за вислугу років - (35%) 554,75 грн., надбавки за виконання особливо важливих завдань (50%) - 1069,88 грн., надбавки за роботу в умовах режимних обмежень (15%) - 217,50 грн., премії за підсумками роботи (1679,3%) - 24350 грн., відповідно до ч.3 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в редакції, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10-рп/2008, та здійснити виплату недотриманої пенсії, з моменту виходу на пенсію, 01.12.2010р., з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 22.05.2008р. №10-рп/2008, відновила свою дію ч.3 ст.46 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» у редакції Закону України від 04.04.2006р. №3591-IV, яка діяла до 19.06.2011р., за правилами якої, пенсії особам, які мають право на них за цим Законом, обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи, зокрема, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, за останньою штатною посадою перед звільненням, підтримав Верховний Суд у постанові від 04.07.2018р. у справі №592/11318/17. Відповідач, у свою чергу, надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.08.2019р., залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2019р., позов ОСОБА_1 задоволено - частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Одеській області про відмову в перерахунку пенсії від 19.02.2019р. б/н. Зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області здійснити перерахунок розміру пенсії позивача із грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, зазначеного в грошовому атестаті ГУ МНС України в Одеській області (для встановлення пенсії), а саме: окладу за військовим званням - 135 грн., посадового окладу - 1450 грн., процентної надбавки за вислугу років - (35%) 554,75 грн., надбавки за виконання особливо важливих завдань (50%) - 1069,88 грн., надбавки за роботу в умовах режимних обмежень (15%) - 217,50 грн., премії за підсумками роботи (1679,3%) - 24350 грн., відповідно до вимог ч.3 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в редакції, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. за №10-рп/2008, та здійснити виплату недотриманої пенсії, з моменту виходу на пенсію, 01.12.2010р. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 30.03.2023р. постановою Верховного Суду рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.08.2019р. та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2019р. - скасовано, а справу №420/1640/19 - направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування зазначеної вище постанови зазначено, що позивачем заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду, водночас судом першої інстанції останнє не розглянуто, не надано оцінки поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовом та не встановлено, коли позивач дізнався або міг дізнатись про порушення його прав. Так, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2023 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Одеській області про відмову в перерахунку пенсії від 19.02.2019р. б/н. Зобов`язано відповідача здійснити перерахунок розміру пенсії ОСОБА_1 із грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, зазначеного в грошовому атестаті ГУ МНС України в Одеській області (для встановлення пенсії), а саме: окладу за військовим званням 135 грн., посадового окладу 1450 грн., процентної надбавки за вислугу років (35%) 554,75 грн., надбавки за виконання особливо важливих завдань (50%) 1069,88 грн., надбавки за роботу в умовах режимних обмежень (15%) 217,50 грн., премії за підсумками роботи (1679,3%) 24350 грн., відповідно до ч.3 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в редакції, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10-рп/2008, та здійснити виплату недотриманої пенсії, з моменту виходу на пенсію, 01.12.2010р. Не погоджуючись із вказаним вище рішенням суду першої інстанції, відповідач 15.08.2023р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, порушено норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.07.2023р. і прийняти нове, яким позовну заяву ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2023р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху. 29.08.2023р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Одеській області та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження. 11.09.2023р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. Позивач - ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області, з 01.12.2010р. отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що підтверджується пенсійною справою № 1504007616 (МНС) в розмірі 80% грошового забезпечення. Розмір грошового забезпечення для обчислення пенсії при її призначенні в грудні 2010р. розраховано на підставі грошового атестата та довідки про додаткові види грошового забезпечення від 10.12.2010р. №11-22-576, оформлених ГУ МНС України в Одеській області; Відповідно до грошового атестата, за останньою штатною посадою ОСОБА_1 перед звільненням встановлено наступні види грошового забезпечення (для встановлення пенсії): оклад за військовим званням - 135 грн., посадовий оклад - 1450 грн., процентна надбавка за вислугу років - (35%) 554,75 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань (50%) - 1069,88 грн., надбавка за роботу в умовах режимних обмежень (15%) - 217,50 грн., премія по підсумках роботи (1679, 3%) - 24350 грн. У довідці ГУ МНС України в Одеській області від 10.12.2010р. №11-22-576 містяться відомості про отримані позивачем щомісячні додаткові види грошового забезпечення: надбавку за виконання особливо важливих завдань, надбавку за роботу в умовах режимних обмежень, премії по підсумках роботи за період грудень 2008р. - листопад 2010р. (за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням). Таким чином, розмір грошового забезпечення для обчислення пенсії позивачу розраховано відповідачем із посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років та із середньої суми щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням. 20.06.2018р. позивач звернувся до відповідача з заявою вхід. №1612/Д-11, в якій просив основний розмір пенсії по інвалідності, яку він отримує з 01.12.2010р. відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (протокол за пенсійною справою - 1504007616 (МНС) перерахувати із розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням: посадового окладу - 1450 грн., окладу за військове звання - 135 грн., процентної надбавки за вислугу років - (35%) 554,75 грн. та суми щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, визначених на день звільнення зі служби з розрахунку цих виплат за повний місяць а) надбавки за виконання особливо важливих завдань (50%) - 1069,88 грн. б) надбавки за роботу в умовах режимних обмежень (15%) - 217,50 грн. в) премії по підсумкам роботи (1679,3%) - 24350 грн., відповідно до грошового атестату. Також в заяві зазначено, що відомості про зазначені додаткові види грошового забезпечення містяться в грошовому атестаті, виданому ГУ МНС України в Одеській області. ГУ ПФУ в Одеській області вказану заяву позивача від 20.06.2018р. №1612/Д-11 про перерахунок пенсії з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням, відповідно до грошового атестату ГУ МНС України в Одеській області, розглянуто та посилаючись на вимоги Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з і військової служби, та деяких інших осіб», прийняло рішення від 19.02.2019р. б/н про відмову в перерахунку пенсії. Не погоджуючись з вказаними вище діями та рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду. Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи даний позов, суд 1-ї інстанції виходив із часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності дій та рішення відповідача. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку про відсутність достатніх підстав для її задоволення. Умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію та членів їх сімей регламентовано Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992р. №2262-XII. Відповідно до ч.3 ст.43 Закону №2262-XII (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» від 04.04.2006р. за №3591-IV) пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством. Підпунктом 4 п.29 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р. №107-VI було внесено зміни до ч.3 ст.43 Закону №2262-XII, зокрема, слова «за останньою штатною посадою перед звільненням» виключено та доповнено словами «та у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України». За приписами п.7 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» від 17.07.1992р. №393, пенсії обчислюються, зокрема, з щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, крім щомісячних надбавок (доплат), установлених особам, які мають право на пенсію за вислугу років згідно із законодавством і залишені за їх згодою та в інтересах справи на службі) та премії. Розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії визначається за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням. Середня сума щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії визначається шляхом ділення на 24 загальної суми цих видів грошового забезпечення за 24 останні календарні місяці служби підряд перед звільненням. Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10-рп/2008 зміни, внесені пп.4 п.29 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Як передбачено у ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Отже, після прийняття Конституційним Судом України рішення від 22.05.2008р. №10-рп/2008, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п.29 Розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», відновила свою дію ч.3 ст.43 Закону №2262-XII у редакції Закону №3591-IV, за правилами якої, пенсії особам, які мають право на них за цим Законом, обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи, зокрема, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, за останньою штатною посадою перед звільненням. Водночас, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14.06.2011р. №3491-VI, який набрав чинності з 19.06.2011р., «Прикінцеві положення» цього Закону доповнено п.4, в якому, зокрема, встановлено, що у 2011р. норми і положення ч.3 ст.43 Закону №2262-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011р.. Як встановлено судами обох інстанцій та підтверджується матеріалами даної справи, позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області, як одержувач з 01.12.2010р. пенсії відповідно до Закону №2262-XII. Враховуючи той факт, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області, як одержувач пенсії з 01.12.2010р., обчислення у період дії зазначеної норми Закону №2262-ХІІ пенсій з грошового забезпечення із урахуванням на підставі п.7 Постанови №393 щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премій за 24 останні календарні місяці перед звільненням є неправомірним. Тобто, при призначенні позивачу пенсії у 2010р. відповідачем було помилково застосовано порядок обчислення пенсії особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-XII, а саме у відповідності до п.7 Постанови №393, замість ч.3 ст.43 Закону №2262-XII. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23.03.2023р. у справі №686/633/17. В пенсійній справі, на момент призначення пенсії, був наявний грошовий атестат ОСОБА_1 , виданий ГУ МНС України в Одеській області з відомостями про отримані додаткові види грошового забезпечення та премії за останньою штатною посадою (для призначення пенсії). Разом із тим, згідно з ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-ІV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом. Відповідно до ч.2 ст.55 Закону №2262-XII, нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, відповідно до якої, Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999р. №8-рп/99 та від 20.03.2002р. №5-рп/2002). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002р. №5-рп/2002). Частиною 2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно з п.п.21,24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02), Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення ст.1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або ж «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським Судом з прав людини і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства» (Stretch v. the United Kingdom, №44277/98). У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п.74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02). Відтак, враховуючи наведені нормативно-правові акти та положення законодавства, вірним є висновок суду 1-ї інстанції про те, що вимога позивача щодо зобов`язання здійснити перерахунок пенсії відповідача відповідно до вимог ч.3 ст.43 Закону №2262-XII, в редакції, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10-рп/2008, та здійснити виплату недотриманої пенсії, з моменту виходу на пенсію, 01.12.2010р. є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню. Також, на стадії апеляційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом. Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Щоб адміністративний позов був прийнятий до провадження судом першої інстанції, позивачу необхідно дотримуватись порядку подання позовної заяви в межах реалізації права на звернення до суду та кореспондуючого права на повноважний суд з урахуванням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.55 Конституції України, а також ст.5 КАС України. Так, реалізація захисту порушеного або оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду 1-ї інстанції, однак у межах часових рамок, визначених законом. У розумінні ч.1 ст.118 КАС України, процесуальними строками є встановлені законом або ж судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями та роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, що повинна неминуче настати. Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися й інші строки для звернення до суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або ж повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст.123 КАС України, за ч.3 якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач, зокрема, зазначив, що позивачем був пропущений встановлений ст.122 КАС України строк звернення до суду з даним позовом, а будь-яких належних обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску такого строку, ним не наведено та не надано. Погоджуючись з позицією суду 1-ї інстанції щодо застосування строку звернення до суду у даних правовідносинах, колегія суддів звертає увагу, що обмеження доступу особи до суду певним строком може мати суттєві недоліки, які впливають на здійснення правосуддя та можливість захисту порушених прав такої особи. До основних недоліків можна віднести те, що у багатьох випадках особа не може передбачити всі можливі обставини, які вплинуть на її права, і призведуть до настання негативних наслідків в майбутньому у вигляді порушення її прав. Вказане може призвести до необхідності звернення особи до суду тоді, коли її права вже порушено внаслідок дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, наслідків протиправності яких особа не могла передбачити, а не напередодні можливого порушення. Обмеження строком, за таких обставин, може бути особливо неприйнятним для тих, хто з різних причин не може вчасно виявити порушення своїх прав, що може призвести до дискримінації у сфері доступу до правосуддя. На переконання суду апеляційної інстанції, обмеження строком доступу до суду повинно бути винятком, але одночасно узгоджуватися з принципом правової визначеності і справедливості, як складової верховенства права. Викладене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.01.2024р. у справі №400/3128/23. Частиною 5 ст.242 КАС України регламентовано, що при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки стосовно застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Вказана правова норма кореспондується із ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Так, строки перерахунку пенсій визначаються положеннями ст.51 Закону №2262-ХІІ, ч.ч.2,3 якої визначено, що перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів ПФУ та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком. Викладене беззаперечно свідчить про те, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку з непроведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає. У той же час, як вірно зазначив суд 1-ї інстанції, позивач отримує пенсію ще з 01.12.2010р. у відповідності до Закону №2262-ХІІ. Положення ч.4 ст.63, ч.ч.2,3 ст.51 цього Закону не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки позивач просить провести перерахунок не у зв`язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення, а через невірний, на його думку, спосіб обчислення додаткових видів грошового забезпечення при призначенні його пенсії. Тому, положення щодо виплати пенсії за 12 місяців чи ж виплати без обмеження строком апріорі не є релевантними до позивача. Фактичною підставою для перерахунку пенсії є лише ті документи, які дають право на подальше її підвищення. Однак, подана позивачем заява про перерахунок пенсії, за результатами розгляду якої головним управління було прийнято рішення, не містила в якості додатків жодних документів, які б свідчили про наявність у позивача права на підвищення його пенсії. Відтак, положень ч.ч.1,2 ст.63 Закону №2262-ХІІ не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Як вбачається із матеріалів даної справи, постановою Київського районного суду м.Одеси від 04.09.2017р. у справі №520/5668/17, що залишена без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018р., відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок розміру основної пенсії з 05.10.2016р. в розмірі 80% грошового забезпечення, без обмеження максимальним розміром, враховуючи розміри установлених відповідно до грошового атестата, оформленого ГУ МНС України в Одеській області за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням: посадового окладу - 1450 гри., окладу за військове звання - 135 грн., процентної - надбавки за вислугу років - 554,75 грн., а також суми щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, визначених на день звільнення зі служби з розрахунку цих виплат за повний місяць: а) надбавки за виконання особливо важливих завдань (50%) - 1069,88 грн. б) надбавки за роботу в умовах режимних обмежень (15%) - 217,50 грн. в) премії по підсумкам роботи (1679,3%) - 24350,0 грн., та виплачувати її в такому розмірі, починаючи з 05.10.2016р. з урахуванням виплачених сум. Разом із тим, у 2018р. ОСОБА_1 повторно звернувся до суду для перерахунку своєї пенсії, виходячи з розмірів додаткових видів його грошового забезпечення за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням. Як наслідок, в цій справі спірні правовідносини виникли в результаті відмови ГУ ПФУ в Одеській області, оформленої рішенням від 19.02.2019р. б/н, у перерахунку розміру пенсії позивача відповідно до вимог ч.3 ст.43 Закону №2262-ХІІ, в редакції, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10-рп/2008. Звернення ж позивача із даним позовом до суду мало місце вже - 20.03.2019р., тобто менше через один місяць після отримання спірного у цій справі рішення. Також, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу й на те, що Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011р. №19-рп/2011 підкреслив значущість положень ст.55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій або ж бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді. Як уже зазначалося вище, у КАС України конституційне право особи на звернення до суду конкретизоване в ч.1 ст.5, за змістом якої, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті. Судова колегія зазначає про те, що за змістом ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950р., необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Зокрема, Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з п.1 ст.6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, п.п.50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п.29). При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між «формалізмом» та «надмірним формалізмом». Так, «формалізм» є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Однак, «надмірний формалізм» заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99, п.25). Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»). Проте, суворе трактування національним законодавством процесуального правила («надмірний формалізм») може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»). З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм процесуального права. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.308,311,315,316,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2023 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено: 29.02.2024р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: М.П. Коваль В.О. Скрипченко