Постанова Київський апеляційний суд № 757/52379/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 757/52379/21-ц № апеляційного провадження: 22-ц/824/5279/2024 Головуючий у суді першої інстанції: Хайнацький Є.С. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: головуючий - Немировська О.В., судді - Желепа О.В., Шкоріна О.І. секретар - Черняк Д.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та припинення права власності, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 серпня 2023 року, встановив: в серпні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 17.10.2018 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посилаючись на те, що вказаний договір було укладено з метою уникнення відповідальності за договором позики, укладеним між позивачем та ОСОБА_3 25 жовтня 2016 року. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 31 серпня 2023 року в задоволенні позову було відмовлено, стягнуто з позивача на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 26 000 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник позивача - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника позивача - ОСОБА_4 , представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що 25 жовтня 2016 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач надав позичальнику в борг грошові кошти в розмірі 30 000 дол. США строком до 29 жовтня 2016 року. Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 27 березня 2019 року було стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість за договором позики в розмірі 775 713 грн. та 3% річних в розмірі 17 612 грн. 50 коп. Позивач вказував, що йому стало відомо про те, що 17 жовтня 2018 року відповідачем ОСОБА_3 було відчужено належну йому квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Гладій М.О. Зазначав, що відчуження майна було здійснено з метою уникнення відповідальності за договором позики, а отже укладений договір купівлі-продажу є фіктивним. З урахуванням викладеного просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири та скасувати запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - вказану квартиру, здійснений приватним нотаріусом Гладій М.О., номер запису про право власності 43540989 від 17 жовтня 2018 року. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 31 серпня 2023 року в задоволенні позову було відмовлено, стягнуто з позивача на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 26 000 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано до суду доказів на підтвердження відсутності у боржника іншого майна, за рахунок якого можна задовольнити вимоги позивача, квартира була відчужена за відплатним договором за ринковою ціною, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Однак, з таким висновком суду колегія суддів погодитись не може з наступних підстав. У своїй апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що оспорюваний договір купівлі-продажу укладено з метою уникнення відповідальності перед позивачем і відчуження належного відповідачу майна призводить до неможливості виконання рішення суду про стягнення заборгованості. Як вбачається з матеріалів справи, 25 жовтня 2016 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до умов якого останній отримав від відповідача грошові кошти в розмірі 30 000 дол., які зобов`язався повернути 29 жовтня 2016 року. Вказані обставини встановлені рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 березня 2019 року у справі № 755/11864/17, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року. Судом також встановлено, що свої зобов`язання за договором позики ОСОБА_3 не виконав, у зв`язку з чим позовні вимоги було задоволено та стягнуто з нього на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 775 173 грн., 3 % річних в розмірі 17 612 грн. 50 коп. та судовий збір в розмірі 7 933 грн. 25 коп., а всього 801 258 грн. 75 коп. Провадження у справі №755/11864/17 було відкрито Дніпровським районним судом м.Києва 19 серпня 2017 року, про що ОСОБА_3 був обізнаний, брав участь у судовому розгляді. 17 жовтня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 . Продаж було вчинено за ціною 5 306 700 грн., що еквівалентно 190 000 дол. США. 25 липня 2019 року приватним виконавцем Мельниченком О.В. було відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 801 258 грн. 75 коп. В ході здійснення виконавчого провадження приватним виконавцем вчинено виконавчі дії, спрямовані на виявлення у боржника майна, на яке можна звернути стягнення. З наданих приватному виконавцю відповідей вбачається, що у боржника відсутнє рухоме майно та грошові кошти. З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, сформованої 16 вересня 2021 року щодо ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), вбачається, що останньому на праві власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 , право власності припинено 17 жовтня 2018 року; земельна ділянка з кадастровим номером 3223180500:06:010:0096, право власності припинено 16 лютого 2015 року; земельна ділянка з кадастровим номером 3223180500:06:010:0093, право власності припинено 16 лютого 2015 року; земельна ділянка з кадастровим номером 3223180500:06:010:0094, право власності припинено 16 лютого 2015 року; земельна ділянка з кадастровим номером 3223180500:06:010:0095, право власності припинено 01 лютого 2013 року (а.с.125-130, том 1). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України). Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)». Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21). У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі). В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/ припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21). Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що: «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України». Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України). Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23). Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, колишня дружина боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа). Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, колишня дружина боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що: «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України). В даному випадку матеріали справи свідчать про те, що інтерес позивача полягає в тому, щоб спірна квартира повернулась у власність відповідача, оскільки від цього залежить подальша можливість примусового виконання рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 27 березня 2019 року у справі №755/11864/17. Дії відповідача щодо відчуження належної йому квартири хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом з метою уникнення відповідальності за невиконання договору позики. Оспорюваний договір в даному випадку призвів до реальних наслідків, а саме до реєстрації права власності за ОСОБА_2 і не може бути кваліфікований як фіктивний, однак є таким, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом та порушує публічний порядок. Поряд з цим, за встановлених обставин справи ефективним способом захисту права/інтересу кредитора за вимогою про повернення сторін в первісний стан, тобто відновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), є повернення відповідного майна боржнику і для такого повернення оспорювання реєстраційних дій щодо цього майна не вимагається, у зв`язку з чим у задоволенні цих вимог слід відмовити. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає. Статтею 376 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Враховуючи викладене, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Також з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги. Керуючись стст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 серпня 2023 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позовні задовольнити частково та визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , укладений 17 жовтня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гладій Марією Олександрівною, реєстровий номер 11346. В іншій частині вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 4 546 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 01 березня 2024 року. Головуючий Судді