Ухвала КАС ВС № 200/19272/21

УХВАЛА 29 лютого 2024 року м. Київ справа №200/19272/21 адміністративне провадження № К/990/7448/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єресько Л.О., суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г., перевіривши касаційну скаргу Донецької обласної прокуратури на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року у справі №200/19272/21 за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про стягнення коштів, невиплачених при звільненні,- УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі -позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Донецької обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Донецької обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні, передбаченої статтею 44 КЗпП України, в розмірі середнього місячного заробітку; - зобов`язати Донецьку обласну прокуратуру здійснити нарахування та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні, передбачену статтею 44 КЗпП України; - стягнути з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за кожен день затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, передбаченої статтею 44 КЗпП України, починаючи з 23 жовтня 2021 по день ухвалення судового рішення. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року відмовлено у задоволенні позовних вимог. Позивач, не погодившись з таким судовим рішенням, подав апеляційну скаргу. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року у справі № 200/19272/21 скасовано. Прийнято нове судове рішення. Стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в сумі 8979,05 грн. Стягнуто з Донецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні з 23 жовтня 2021 року по 07 лютого 2024 року в сумі 9000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із таким судовим рішенням, Донецька обласна прокуратура звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції. Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України. Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо наявності підстав виплати вихідної допомоги відповідно до статей 40, 44 КЗпП України за умови звільнення прокурора на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ у зв`язку із неуспішним проходженням атестації, пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково адміністративний позов, суд апеляційної інстанції, виходив з такого, що позивача звільнено на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ ), а тому, у відповідності до статті 44 КЗпП України, останній набув право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середньомісячного заробітку, оскільки до спірних правовідносин необхідно застосувати норми трудового законодавства. Виходячи з того, що відповідач не виплатив позивачу належну вихідну допомогу при звільнені, суд дійшов висновку про виникнення у відповідача відповідальності, яка передбачена статтею 117 КЗпП України, і полягає у стягненні на користь позивача з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, враховуючи принцип справедливості та співмірності. При цьому, суд апеляційної інстанції при вирішенні спірних правовідносин у вказаній справі не застосовував пункт 8 Порядку №100 та відповідно оцінку вказаній нормі в оскаржуваному судовому рішенні не надавав, а відтак посилання скаржника не необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування вказаної норми є необґрунтованими. Суд наголошує, що у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2023 року у справі № 420/25920/21, від 26 жовтня 2023 року у справі № 480/12359/21 викладалися висновки у справі щодо застосування статті 44 КЗпП України у правовідносинах щодо звільнення прокурора на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ , а саме рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації. Так, у справах № 420/25920/21 та № 480/12359/21 Верховний Суд зробив висновок, що пункт 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ і пункт 2 частини першої статті 40 КЗпП України передбачають однакові за своїм змістом підстави звільнення - невідповідність займаній посаді, що свідчить про застосовність приписів статті 44 КЗпП України до правовідносин щодо виплати вихідної допомоги прокурору звільненому у зв`язку із рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження ним атестації. Крім того, Верховним Судом зауважено, що зміни, внесені до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» Законом № 1554-IX від 15.06.2021, виключили з пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» вказівку, що звільнення відбувається «на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»». Проте така зміна нормативного акту в частині виключення посилання на правову підставу звільнення не змінила її фактичної підстави, якою є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (постанови Верховного Суду від 27 квітня 2016 року (справа №6-113цс16) та від 26 червня 2019 року (справа №761/9584/15-ц). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Ураховуючи наявність правового висновку Верховного Суду, викладеного у вказаних постановах, та усталеної правової позиції щодо застосування статей 40, 44 КЗпП України за умови звільнення прокурора на підставі підпункту 2 пункту 19 Розділу ІІ Закону №113-ІХ, а також статті 117 КЗпП України наведені доводи скаржника є необґрунтованими. Щодо аргументів касаційної скарги про наявність підстав касаційного оскарження за підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, необхідно зазначити, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Також фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики може мати спірне правове питання, яке тривалий час неоднаково вирішується судами. При цьому, скаржник не наводить жодних прикладів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики саме у питанні застосування норм, зазначених ним у касаційній скарзі нормативних актів. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи. Саме лише посилання на випадок, зазначений у підпункті "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не свідчить про наявність належних обґрунтувань, за яких судові рішення у цій справі підлягають касаційному оскарженню. Касаційна скарга не містить обґрунтувань у чому полягає її фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики для зазначення новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Щодо посилання скаржника про наявність підстав касаційного оскарження за підпунктом "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу необхідно зазначити, що вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Водночас касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв. Не наведено в касаційній скарзі скаржником і обґрунтувань щодо винятковості цієї справи для скаржника. За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Ураховуючи наявність правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 22 серпня 2023 року у справі № 420/25920/21, від 26 жовтня 2023 року у справі № 480/12359/21, та усталеної правової позиції щодо застосування статей 40, 44 КЗпП України, підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ, а також висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц щодо застосування статті 117 КЗпП України у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Донецької обласної прокуратури на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року у справі №200/19272/21 за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про стягнення коштів, невиплачених при звільненні. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. ........................... ........................... ........................... Л.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк Судді Верховного Суду