Постанова 4857 № 500/4378/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 500/4378/23 пров. № А/857/24763/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Курильця А.Р., суддів Мікули О.І., Пліша М.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року про залишення позовної заяви без розгляду в справі №500/4378/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення,- суддя в 1-й інстанції Подлісна І.М., час ухвалення рішення 22.11.2023 року, місце ухвалення рішення м.Тернопіль, дата складання повного тексту рішення не зазначено, ВСТАНОВИВ: У липні 2023 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення про призупинення виплати одноразової грошової допомоги до закінчення кримінального провадження № 42019211180000003 від 16.01.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 190 Кримінального кодексу України та з метою запобігання нанесенню збитків державі, що відображено у протоколі №158. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року позовну заяву залишено без розгляду. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивачці за життя її чоловіка не було відомо про наявність спірного рішення відповідача. Твердить, що лише з листа Департаменту соціального забезпечення МО України №423/1493 від 22.03.2023 позивачці стало відомо про існування протоколу №158, яким призупинено виплату одноразової грошової допомоги до закінчення кримінального провадження № 42019211180000003 від 16.01.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 190 Кримінального кодексу України. Наголошує скаржник, що з вищезазначеним листом ознайомилась лише в квітні 2023 року, відтак звернувшись у липні 2023 року до суду першої інстанції, не пропустила шестимісячний строк передбачений ст.122 КАС України. Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому висловив незгоду з її доводами, вважає оскаржуване рішення суду обґрунтованим та законним. Просить оскаржене відповідачем судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.1 ч.1 ст. 311 КАС України. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 14.06.2019 року громадянину ОСОБА_2 з яким позивач - ОСОБА_1 перебувала у шлюбі, встановлено ІІІ групу інвалідності. 23.08.2019 року Комісія Міністерства оборони України прийняла рішення про призначення йому одноразової грошової допомоги, що відображено у протоколі №110. 15.11.2019 року Комісія Міністерства оборони України прийняла рішення про призупинення виплати позивачам одноразової грошової допомоги до закінчення кримінального провадження, у зв`язку з проведенням досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42019211180000003 від 16.01.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 190 Кримінального кодексу України та з метою запобігання нанесенню збитків державі, що відображено у протоколі №158. Про прийняте Комісією Міністерства оборони України рішення ОСОБА_3 було повідомлено через уповноважений орган Тернопільський обласний військовий комісаріат (тепер Тернопільський обласний ТЦКСП) 05.12.2019 року за вих. №10/2/8058. Так, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. ОСОБА_1 звернулась до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення №158 від 15.11.2019 року 20.07.2023 року та після залишення адміністративного позову без руху судом відкрито провадження 14.08.2023 року. Судом встановлено, що ОСОБА_2 рішення Комісії №158 від 15.11.2019 року до дати його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 не оскаржував. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла наступних висновків. Ст.5 КАС України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах. Законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав. Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Законом передбачено встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами, з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Частиною 1 статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких впиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. За змістом частини 1 статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Правова регламентація поновлення процесуального строку забезпечується, серед іншого, приписами частин 1, 3 та 6 статті 121 КАС України. Вказані норми визначають, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли згаданим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановляння надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 згаданого Кодексу. Частиною третьою статті 123 КАС України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й на природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду. Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. Суд першої інстанції наголосив, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності. Частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому частиною 1 статті 122 Кодексу визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Отже, за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. «Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій», визначається у мотивувальній частині постанови Верховного Суду у справі №359/4119/17. Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33). Верховний Суд у справі № 9901/65/20 від 10.06.2021 року наголосив, що поважними визнаються лише обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони, і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Посилання представника позивача на необхідність отримання відповідей на всі запити, направлені адвокатами до органів державної влади, які скаржник називає об`єктивними перешкодами для своєчасного подання позовної заяви, є неприйнятими, оскільки не містять вагомих підстав та переконливої мотивації. Судовим розглядом встановлено, що з часу прийняття Комісією Міністерства оборони України рішення 15.11.2019 року до звернення до суду пройшло понад три роки, з часу смерті ОСОБА_2 09.03.2021 року пройшло понад два роки. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Аналіз наведених положень вказує на те, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду, необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об`єктивної можливості особи знати про такі факти. Суд першої інстанції зазначив про те, що позивачка знала, що 23.08.2019 року Комісія Міністерства оборони України прийняла рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 , що відображено у протоколі №110 та, що 15.11.2019 року Комісія Міністерства оборони України прийняла рішення про призупинення виплати позивачам одноразової грошової допомоги до закінчення кримінального провадження, у зв`язку з проведенням досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42019211180000003 від 16.01.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 190 Кримінального кодексу України та з метою запобігання нанесенню збитків державі, що відображено у протоколі №158. Однак окружним судом не зазначено час коли позивач дізналась або повинна була дізнатись про вищезазначені обставини. Суд першої інстанції ствердив, що про прийняте Комісією Міністерства оборони України рішення ОСОБА_3 було повідомлено через уповноважений орган Тернопільський обласний військовий комісаріат (тепер Тернопільський обласний ТЦКСП) 05.12.2019 року за вих. №10/2/8058. Колегія суддів критично оцінює зазначену обставину, позаяк матеріали справи не підтверджують факт повідомлення ОСОБА_3 , відповідачем не представлено колегії суддів жодного доказу отримання витягу з протоколу №158 чи повідомлення Тернопільського ОВК від 05.12.2019 року №10/2/8058. Однак повідомлення ОСОБА_3 не має визначального значення для розгляду спірного питання про обізнаність саме позивачки з оскаржуваним рішенням відповідача. Колегія суддів зауважує, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Так, суд першої інстанції наголосив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер і позивачка на момент смерті чоловіка також була обізнана про існування оскаржуваного рішення, а також повідомлена про це Тернопільським обласним ТЦКСП, куди неодноразово зверталась з питання виплати їй одноразової грошової допомоги призначеної ОСОБА_2 . Однак матеріали справи не містять відповідних відповідей в яких було б повідомлено позивачку про наявність рішення про призупинення виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги до закінчення кримінального провадження № 42019211180000003 від 16.01.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 190 Кримінального кодексу України та з метою запобігання нанесенню збитків державі, що відображено у протоколі №158. Колегія суддів наголошує, що жодних дій щодо вручення вищевказаного (спірного) рішення відповідачем не вчинено. Лише з листа Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 22.03.2023 за №423/1493 повідомляється, що ОСОБА_2 кошти з виплати одноразової грошового допомоги не перераховувалися та виплата не здійснювалася (а.с.17). В додаток до зазначеного листа долучено витяги з протоколів засідань комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних суд від 23 серпня 2019 №110 та 15 листопада 2019 №158 (а.с18, 19). Суд зазначає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Відтак звернувшись 20.07.2023 року до Тернопільського окружного адміністративного суду, позивачка не пропустила шестимісячний строк звернення до суду. У справі Bellet v. France Європейський Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права". Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі "Жоффре де ля Прадель проти Франції" від 16.12.92 року). Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом, передчасно залишив позовну заяву без розгляду, внаслідок чого було обмежено право позивача на захист своїх інтересів. Відтак, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 308,312,315,320,321,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року про залишення позовної заяви без розгляду в справі №500/4378/23 скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя А. Р. Курилець судді О. І. Мікула М. А. Пліш Повне судове рішення складено 28 лютого 2024 року.