Постанова 4855 № 362/4123/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 362/4123/22 Суддя (судді) першої інстанції: ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 лютого 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М., суддів: Кобаля М.І., Костюк Л.О., при секретарі судового засідання Кузьмич М.Б., за участі: позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Цибульського В.В., представника відповідача - Дехтярьова В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася до Васильківського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просить: визнати неправомірним та скасувати рішення від 30 вересня 2022 року № 5, прийняте головним спеціалістом СОД Васильківського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області Проценко Т.А. про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2023 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправним і скасовано рішення Васильківського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби в м. Києві та Київській області від 30 вересня 2022 року № 5 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. У скарзі апелянт зазначає, що позивач не зверталася до територіальних підрозділів ДМС із заявою про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту. Після закінчення дії посвідки на тимчасове проживання в Україні, позивач на думку апелянта мала повернутися до країни походження, натомість не залишила територію України та продовжувала проживати без належних документів, чим порушила вимоги чинного законодавства. Апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, не повне дослідження обставин справи, внаслідок чого неправильно вирішено спір по суті, просить задовольнити апеляційну скаргу. Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року відкрито провадження за апеляційною скаргою Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні. Позивач не скористалася правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу. В судове засідання з`явилася позивач, її представник та представник відповідача, підтримали свої позиції у справі, надали додаткові пояснення, відповідали на питання суду. Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, аргументи та доводи сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено колегією суддів апеляційного суду з матеріалів справи, ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1 ) народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Богородицьк Тульської області РФ та є громадянкою РФ. 16 квітня 2021 року між позивачкою та громадянином України ОСОБА_2 укладено шлюб (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 ). 22 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до відділу централізованого оформлення документів № 2 Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні. 02 липня 2021 року Управлінням з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про документування посвідкою на тимчасове проживання в Україні громадянки РФ ОСОБА_1. 23 липня 2021 року позивач отримала посвідку на тимчасове проживання в Україні з терміном дії до 02 липня 2022 року. 08 червня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до ДМС України з листом, у якому просила надати роз`яснення щодо продовження посвідки на тимчасове проживання в України, пославшись на те, що ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області їй повідомлено про неможливість продовження посвідки на тимчасове проживання в Україні. Листом від 23 червня 2022 року ДМС України у відповідь на зазначений лист повідомила про те, що до прийняття Верховною Радою України та набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних із державою-агресором, ДМС тимчасово припинено прийом заяв від громадян РФ, зокрема, про обмін посвідки на тимчасове проживання. 30 вересня 2022 року органом ДМС складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МКО № 001820, в якому констатовано, що 30 вересня 2022 року о 09:50 за адресою: АДРЕСА_1 виявлена громадянка РФ ОСОБА_1 , яка порушила правила перебування іноземців в Україні, а саме: проживання без документів на право проживання в Україні. Також 30 вересня 2022 року за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення начальником органу ДМС Романовою М.К. винесено постанову серії ПН МКО №001821, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 203 КУпАП і накладено на неї адміністративне стягнення в розмірі 5 100,00 гривень. У цій постанові констатовано порушення статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та зазначено, що 30 вересня 2022 року о 09:50 за адресою: АДРЕСА_1 виявлена громадянка РФ ОСОБА_1 , яка порушила правила перебування іноземців в Україні, а саме: проживання без документів на право проживання в Україні. Цього ж дня, тобто 30 вересня 2022 року, головним спеціалістом органу ДМС Проценко Т.А. прийнято оскаржуване рішення № 5 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , останню зобов`язано покинути територію України у термін до 11 жовтня 2022 року. За змістом мотивувальної частини рішення за порушення правил перебування іноземних громадян на території України громадянка РФ ОСОБА_1 притягнута до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 203 КУпАП (адміністративний протокол ПР МКО №001820 від 30 вересня 2022 року). У зв`язку з тим, що громадянка РФ ОСОБА_1 незаконно перебуває на території України, то підлягає примусовому поверненню за межі України. Також встановлено, що постанова органу ДМС від 30 вересня 2022 року серії ПН МКО №001821 була предметом судового оскарження у справі № 362/4199/22 за позовом ОСОБА_1. до Васильківського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29 березня 2023 року скасував постанову Васильківського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про накладення адміністративного стягнення від 30 вересня 2022 року серії ПН МКО №001821; закрив справу про порушення ОСОБА_1 правил перебування іноземців в Україні. У постанові Шостий апеляційний адміністративний суд зазначив, що, зважаючи на наявність звернення позивача до міграційного органу з метою продовження дії посвідки на тимчасове проживання в Україні, а також ураховуючи визнаний відповідачем факт зупинення прийому заяв від громадян РФ, колегія суддів приходить до висновку, що в межах спірних правовідносин відсутня протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність ОСОБА_1. , яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, у зв`язку з чим притягнення позивача до відповідальності за частиною першою статті 203 КУпАП є протиправним. Переглядаючи у межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, судова колегія виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини регулюються Конституцію України, Законом України від 22 вересня 2011 року №3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773-VI), Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150 (далі - Інструкція). Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Статтею 26 Основного Закону України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон № 3773-VI, відповідно до частини третьої статті 9 якого строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України. Частиною першою статті 203 КУпАП встановлена відповідальність за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в`їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті. Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону №3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні. За приписами частини третьої статті 9 Закону №3773-VI строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України. Згідно з частиною першою статті 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Відповідно до частини другої статті 26 Закону №3773-VI рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Аналогічні норми містяться в Інструкції №353/271/150, відповідно до пункту 1.6 якої підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є: - дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; - дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; - якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні. За приписами пунктів 1, 2, 3 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №360, Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Основними завданнями ДМС є: 1) реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів; 2) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. За змістом підпункту 9 пункту 4 Положення про ДМС, ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов`язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України. Аналіз спірних правовідносин крізь призму наведеного правового регулювання свідчить про те, що законодавець визначив вичерпний перелік правових підстав для прийняття рішення про примусове повернення іноземця в країну походження або третю країну. Такими підставами є: - дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; - дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; - якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні. Правовою підставою для прийняття оскаржуваного у цій справі рішення від 30 вересня 2022 року № 5 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки РФ ОСОБА_1. став висновок про порушення з боку останньої законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. При цьому вказаний висновок органу ДМС ґрунтується виключно на факті притягнення ОСОБА_1. до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 203 КУпАП згідно з постановою від 30 вересня 2022 року серії ПН МКО №101821. Водночас, вказана постанова від 30 вересня 2022 року визнана протиправною та скасована в установленому процесуальним законом порядку постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2023 року, яка набрала законної сили та в касаційному порядку не оскаржувалась. За висновком, наведеним у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2023 року, зважаючи на наявність звернення позивача до міграційного органу з метою продовження дії посвідки на тимчасове проживання в Україні, а також ураховуючи визнаний відповідачем факт зупинення прийому заяв від громадян РФ, колегія суддів дійшла висновку, що в межах спірних правовідносин відсутня протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність ОСОБА_1. , яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, у зв`язку з чим притягнення позивача до відповідальності за частиною першою статті 203 КУпАП є протиправним. Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За приписами частин четвертої, п`ятої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає помилковим покладення в основу оспорюваного рішення від 30 вересня 2022 року № 5 про примусове повернення до країни походження або третьої країни обставини порушення з боку ОСОБА_1. законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які спростовуються наявністю судового рішення - постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2023 року у справі №362/4199/22. Інших правових підстав рішення від 30 вересня 2022 року № 5 не містить. Таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач виконав обов`язок доказування правомірності оскаржуваного рішення, проте не спростував наведених у позові аргументів позивача щодо протиправності оспорюваного рішення від 30 вересня 2022 року №

5. Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, судом першої інстанції при розгляді справи вірно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дотримано норм процесуального права. Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки суд залишає рішення суду першої інстанції без змін, підстави для перерозподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області залишити без задоволення. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2023 року у справі №362/4123/22 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України. Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина Судді М.І. Кобаль Л.О. Костюк