Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/10327/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/10327/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К. Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 26 лютого 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Шидловського В.Б. Курка О. П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому просив визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання запитуваної інформації за запитом позивача від 27.03.2023 та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 надати позивачу повну інформацію, що запитувалася згідно інформаційного запиту від 27.03.2023. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року у задоволені адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач звернувся до відповідача із запитом про надання публічної інформації, а саме: 1) наказів про необхідність знищення та комісії для знищення, актів знищення та наказів про затвердження актів знищення розрахунково-платіжних відомостей на ви плату додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців за 1988 військової частини НОМЕР_2 ; 2) передавальний акту військової частини НОМЕР_2 ; 3) наказів про затвердження номенклатури справ (з додатками) за 1994-2023. Відповідач як правонаступник військової частини НОМЕР_2 надав позивачу відповідь у формі листа від 07.05.2023 №5438. В цьому листі відповідач повідомив позивача про те, що документи, які можуть стосуватися позивача були здані 02 березня 2006 року до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України відповідно до описів справ №42393 та №42394 військової частини НОМЕР_2 за період з 1986 року по 2000 рік, а саме: роздавальні відомості на виплату заробітної плати працівникам за період з 01.01.1986 по 31.12.2000 та роздавальні відомості на виплату грошового забезпечення офіцерам, прапорщикам та в військовослужбовцям за контрактом (в тому числі 484 мобілізаційної групи за весь період) з 01.01.1986 по 31.12.2000. Позивача також повідомлено, що для отримання документів та подальшої видачі довідки про заробітну плату за період з 1986 по 1990 рік, йому необхідно звернутися до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо надання запитуваної інформації протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Право кожного на інформацію передбачене статтею 5 Закону України "Про інформацію", відповідно до якої кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес визначається Законом України "Про доступ до публічної інформації". Відповідно до статті 1 вказаного Закону публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених вказаним Законом. Згідно зі статтею 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" (Закон 2939-VI), запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі. Відповідно до частин першої, четвертої статті 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Суд зазначає, що предметом спору в цій справі є визнання бездіяльності відповідача щодо надання запитуваної інформації, тому питання щодо дотримання відповідачем строків надання відповіді на запит суд в межах цієї справи не досліджує. Закон України "Про звернення громадян" (№ 393/96-ВР) передбачає, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Закон № 2939-VI визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес. Під публічною інформацією мається на увазі відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Особливістю цього Закону є те, що він не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом. Варто підкреслити, що право на звернення та право на доступ до публічної інформації тісно пов`язані між собою. Право на звернення - це викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (стаття 3 Закону № 393/96-ВР) до суб`єктів владних повноважень, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації. Як запит на інформацію розуміють прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (стаття 19 Закону № 2939-VI). Тобто мова йде про раніше створену інформацію, якою володіє розпорядник. Для відповіді на інформаційний запит розпорядник інформації не повинен створювати нову інформацію, готувати аналітику, надавати роз`яснення тощо. Відповідна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду 02 лютого 2022 року у справі №9901/390/21. Крім того, суд звертає увагу на те, що з аналізу положень чинного законодавства слідує, що розпорядник публічної інформації може (і повинен) надати не лише ту публічну інформацію, яку він з огляду на свій правовий статус створив, а й ту, яка була отримана ним (розпорядником) у процесі здійснення його повноважень, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у його володінні, зокрема через систему обліку публічної інформації. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 9901/275/20. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти (пункт 1 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI). Визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях (тобто відповідала критеріям «відображеності та задокументованості») і знаходилась у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Таким чином, Законом №2939-VI регламентовано такі варіанти поведінки розпорядника інформації у разі одержання запиту на інформацію: - надання відповіді на запит на інформацію у строк, передбачений ст. 20 Закону № 2939-VI; - прийняття рішення про відстрочку в задоволенні запиту на інформацію (частини шоста, сьома статті 22 Закону № 2939-VI); - відмова в задоволенні запиту на інформацію; - направлення запиту належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 22 Закону 2939-VI відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою. Суд вказує на те, що стаття 22 Закону № 2939-VI визначає, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Відповідач, надаючи відповідь на запит про надання інформації зазначає, що документи, які можуть стосуватися позивача, були здані 02 березня 2006 року до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України відповідно до описів справ №42393 та №42394 військової частини НОМЕР_2 за період з 1986 року по 2000 рік, а саме: роздавальні відомості на виплату заробітної плати працівникам за період з 01.01.1986 по 31.12.2000 та роздавальні відомості на виплату грошового забезпечення офіцерам, прапорщикам та в військовослужбовцям за контрактом (в тому числі 484 мобілізаційної групи за весь період) з 01.01.1986 по 31.12.2000 р. Позивача також повідомлено, що для отримання документів та з подальшої видачі довідки про заробітну плату за період з 1986 по 1990 рік, йому необхідно звернутися до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України. До відзиву були долучені копії описів справ №42393 та №42394 за формою №7, в лівому верхньому куті яких є примітка: "Дозволяю здати в архів справи за цим описом" та підписано Начальником штабу - першим заступником командира військової частини НОМЕР_1 від 27.02.2006. Враховуючи наведене, у відповідача не могло бути копій наказів про необхідність знищення та комісії для знищення, актів знищення вказаних документів, бо вони були не знищені, а передані до архіву у зв`язку із закінченням строку зберігання таких документів. Щодо запитуваних позивачем копій номенклатур справ за 1994-2023 роки, військова частина НОМЕР_1 у відзиві повідомила про те, що така документація є внутрішньовідомчою службовою кореспонденцією і в силу статті 9 Закону «Про доступ до публічної інформації» є публічною інформацією з обмеженим доступом, тобто службовою інформацією. Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Боровицький О. А. Судді Шидловський В.Б. Курко О. П.