Ухвала ККС ВС № 337/3360/23

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 лютого 2024 року м. Київ справа № 337/3360/23 провадження № 51-1037ск24 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , на вирок Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 2023 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 21 листопада 2023 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Хортицький районний суд м. Запоріжжя за результатами спрощеного провадження ухвалив вирок від 03 липня 2023 року, згідно з яким ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, від відбування якого звільнено на підставі ст. 75 КК зі встановленням іспитового строку 1 рік та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК. Також місцевий суд вирішив питання щодо речових доказів та відшкодування процесуальних витрат у кримінальному провадженні. Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_4 , 11 червня 2023 року приблизно о 10:50, перебуваючи поряд з будинком АДРЕСА_2 , шляхом привласнення знайденого, придбав зіп-пакет з наркотичним засобом - метадоном загальною масою 0,1415 г, який став незаконно зберігати при собі, з метою власного вживання, до моменту його виявлення працівниками поліції о 10:58 11 червня 2023 року. Запорізький апеляційний суд ухвалою від 21 листопада 2023 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_4 залишив без змін. Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник, не оспорюючи доведеності винуватості ОСОБА_4 та правильності кваліфікації його діяння, стверджуючи про суворість призначеного покарання його підзахисному, просить змінити вирок Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 2023 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 21 листопада 2023 року в частині призначеного покарання і призначити ОСОБА_4 покарання у виді штрафу. Обґрунтовуючи вимоги, касатор зазначає, що суди належним чином не врахували визнання засудженим своєї вини, особу ОСОБА_4 , обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Також скаржник вказує, про можливість засудженого сплатити штраф, оскільки останній має неофіційну постійну роботу. Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Доведеності винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку за обставин викладених у вироку, а також правильності кваліфікації діяння ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 309 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки захисник не оскаржує законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині. Щодо доводів скаржника про суворість призначеного засудженому покарання, то вони, на переконання колегії суддів Верховного Суду, не є слушними з огляду на таке. Згідно з приписами частин 1, 2 ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Статтею 65 КК визначено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Відповідно до мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, згідно з положеннями статей 66, 67 КК. Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства. Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання тощо. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення. Статтею 414 КПК встановлено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість. Як убачається з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, призначаючи ОСОБА_4 покарання, місцевий суд на виконання зазначених вище приписів закону врахував: відомості про особу засудженого, який офіційно працевлаштований, раніше не судимий, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває; наявність обставини, яка пом`якшує покарання - щире каяття та відсутність обставин, які його обтяжують. Урахувавши зазначені вище обставини, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання у виді обмеження волі із застосуванням положень статей 75, 76 КК, що буде необхідним та достатнім для його виправлення. Не погоджуючись із вироком місцевого суду, захисник подав апеляційну скаргу, в якій порушував питання про призначення покарання у виді штрафу в мінімальному розмірі. Запорізький апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції, вказав, що призначене засудженому ОСОБА_4 покарання з дотриманням приписів статей 50, 65 КК, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення останнього та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Аргументуючи рішення у цій частині, суд апеляційної інстанції зауважив, що під час провадження в судах сторона захисту не надала достовірних відомостей про наявність у ОСОБА_4 законних джерел доходу. Більш того, засуджений вказав про відсутність коштів для сплатити штрафу. Не залишилися поза увагою колегії суддів і ті обставини, що засуджений є наркозалежною особою та раніше відбував покарання в місцях позбавлення волі, звільнений у зв`язку з відбуттям покарання. Наведені в ухвалі апеляційного суду висновки щодо правомірності призначеного покарання є належним чином умотивованими і не суперечать законодавчим приписам та принципам, закладеним у нормах кримінального закону, щодо мети покарання. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК. Викладене вище, на переконання Верховного Суду, переконливо свідчить, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, зокрема, щодо необхідності призначення засудженому покарання у виді обмеження волі та звільнення від його відбування на підставі статей 75, 76 КК. Саме таке покарання є необхідним та достатнім для його виправлення. Також колегія суддів зауважує, що твердження сторони захисту в касаційній скарзі зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не в повній мірі врахували обставини, які, на їх думку, є достатніми для призначення покарання у виді штрафу. Крім того, суд касаційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу касатора, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Водночас доводи захисника щодо суворості призначеного його підзахисному покарання є безпідставними, з огляду на те, що від відбування призначеного покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік засудженого звільнено з випробуванням. До того ж суд першої інстанції встановив мінімальний строк іспитового строку - 1 рік. За таких обставин у цьому провадженні не вбачається підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість. Таким чином, наведені в касаційній скарзі захисника доводи не спростовують правильності висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях, та не містять вагомих аргументів, які би свідчили про залишення поза увагою судів доводів сторони захисту, у зв`язку з чим немає підстав для сумнівів у законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень. З огляду на зазначене вище відсутні підстави для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_5 . Пунктом 2 ч. 2 ст. 428 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає. Ураховуючи викладене, Верховний Суд згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження. На цих підставах Верховний Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , на вирок Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 2023 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 21 листопада 2023 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3