Постанова 4813 № 521/20633/21

Номер провадження: 22-ц/813/3542/24 Справа № 521/20633/21 Головуючий у першій інстанції Мирончук Н.В. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08.02.2024 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 521/20633/21 Провадження номер: 22-ц/813/3542/24 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря судового засідання Ступник А.О., учасники справи: - позивач ОСОБА_1 , - відповідач Військова академія (м. Одеси), розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеси) про визнання неправомірним рішення про зняття з квартирного обліку та зобов`язання поновити на квартирному обліку, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси, постановлену у складі судді Мирончук Н.В. 21 вересня 2022 року, про закриття провадження у справі, встановив: 2.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазанченим позовом, в якому просить визнати неправомірними рішення житлової комісії Військової академії (м. Одеса) щодо зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку та зобов`язати житлову комісію Військової академії (м. Одеса) поновити його на квартирному обліку у Міністерстві оборони України при Військовій академії (м. Одеса). ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що він зареєстрований за адресою - АДРЕСА_1 з 17.01.2000 року. Його вислуга років у Збройних Силах України, станом на 18.10.2018 року, становить - 34 роки 11 місяців 14 днів, з них - календарна - 31 рік 02 місяці 17 днів, пільгова - 03 роки 8 місяців 27 днів, має статус Ветерана військової служби. Був звільнений з лав ЗС України в запас за підпунктом «к» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України про військовий обов`язок та військову службу (як військовослужбовець, який проходив службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду). У 1992 році він був взятий на квартирний облік у загальну чергу військовослужбовців Одеського гарнізону з 20.08.1992 року. З 06 серпня 2012 року був додатково взятий на першочерговий квартирний облік в Одеському гарнізоні у зв`язку з набуттям вислуги понад 25 років відповідно до пункту 2.14 Інструкції «Про забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців та членів їх сімей», яка введена в дію наказом МО України від ЗОЛ 1.2011 року. Позивач вказує, що у 2011 році, при проходженні служби у військової частині НОМЕР_1 , ним був укладений черговий контракт на проходження військової служби на 5 років, який набув чинність з 30.11.2011 року та був продовжений у зв`язку з введенням особливого періоду та оголошенням демобілізації відповідно до частини 9 статі 23 Закону України про військовий обов`язок та військову службу. Дія контракту припинена 18.10.2018 року у зв`язку з його звільненням у запас. Відповідно до положень Інструкції - 2018 року правових норм, які б визначали право залишення перебувати (або не перебувати) на квартирному обліку військовослужбовців не визначено. Однак, положенням Інструкції-2018 року не визначено, що закінчення контракту у зазначеної категорії військовослужбовців є підставою для зняття їх з квартирного обліку. Позивач стверджує, що після його звільнення з лав ЗС України, рішенням житлової комісії Військової академії (м. Одеса) він був знятий з квартирного обліку. На засідання житлової комісії він запрошений не був. Про причини зняття його з квартирного обліку був проінформований через повідомлення, від 14.11.2018 року, № 36/6/278, яке було йому особисто вручено секретарем житлової комісії 20.12.2018 року разом з довідкою про перебування у квартирній черзі та витягом з протоколу житлової комісії Військової академії (м. Одеса), від 30.10.2018 року. Рішення (згідно протоколу) комісія обґрунтувала вимогами пункту 9 статті 12 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». На думку позивача, такою позицією житлова комісія одночасно позбавила його, як ветерана військової служби, права на реалізацію пільги, встановленої пунктом 7 статті 6 розділу 2 Закону України «Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захисту», а саме - права на першочергове забезпечення житлом, або придбання житла - за рахунок Міністерства Оборони України, та в результаті, набуте ним право, яке гарантувалося при підписанні контракту (стосовно знаходження на квартирному обліку після звільнення з лав Збройних Сил по закінченню строку контракту), було скасовано в односторонньому порядку з боку Міністерства оборони України, що у свою чергу дає підставу вважати зазначене як невиконання умов заключного контракту з боку Міністерства оборони України (а. с. 1 9). Короткий зміст позиції відповідача в суді першої інстанції У відзиві на позовну заяву Військова академія (м. Одеса) просить провадження у справі закрити. Вказує на те, що розгляд справи віднесений до юрисдикції адміністративних судів (а. с. 57 63). Короткий зміст ухвали суду першої інстанції, мотивування його висновків Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2022 року провадження у справі закрито. Ухвала суду мотивована тим, що право, яке позивач вважає порушеним, він набув саме у зв`язку з проходженням військової служби. Тому спір військовослужбовця з військовою частиною щодо реалізації цього права слід розглядати за правилами тієї юрисдикції, яка вирішує спори, з приводу проходження публічної служби (аналогічно, як і спори, пов`язані з реалізацією інших соціальних гарантій (пільг), визначених для військовослужбовців) (а. с. 81 83). Короткий зміст вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу суду першої інстанції. Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала постановлена судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права. Апелянт вказує на те, що судом було залишено поза увагою, що позивач звертався з вказаним позовом у порядку адміністративного судочинства, та ухвалою суду було відмовлено у відкритті провадження. З огляду на вказані обставини позивач звернувся з позовом в рамках цивільного провадження (а. с. 90 95). Узагальнені доводи відповідача в апеляційному суді Військова академія (м. Одеса) у додаткових поясненнях, які за своєю суттю є відзивом на апеляційну скаргу, просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Вказує на те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. (а.с. 120 122) Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22.12.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 21.09.2022 року залишено без руху (а. с. 101 101 зворотна сторона). На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом було подано заяву, якою усунуто недоліки апеляційної скарги. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05.01.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 21.09.2022 року (а. с. 109 109 зворотна сторона). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05.01.2024 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду. Призначено справу до розгляду у судовому засіданні з викликом сторін в приміщенні Одеського апеляційного суду (а. с. 110). 07.02.2024 року від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Та заперечення на додаткові пояснення Військової академії (м. Одеса). (а.с. 127, 131 133) Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, наявність відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників. 3.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права при постановленні ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі. Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі Звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_1 просив визнати неправомірними рішення житлової комісії Військової академії (м. Одеса) щодо зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку та зобов`язати житлову комісію Військової академії (м. Одеса) поновити його на квартирному обліку у Міністерстві оборони України при Військовій академії (м. Одеса). Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, зазначив, що вказаний спір відноситься до юрисдикції адміністративного судочинства. Колегія суддів в цілому погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції. Разом з тим, вважає за необхідне зазначити наступне. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України). Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункти 1 і 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у чинній редакції). Близькі за змістом приписи були у пунктах 1 і 2 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року. Адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України). Публічно-правовий спір це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України). Суб`єкт владних повноважень це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу. Позивач звернувся з позовом про визнання протиправними дій відповідача, зобов`язання його вчинити певні дії. Підставою для звернення з цим позовом стало те, що, як стверджує позивач, житлова комісія позбавила його, як ветерана військової служби, права на реалізацію пільги, встановленої пунктом 7 статті 6 розділу 2 Закону України «Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захисту», а саме - права на першочергове забезпечення житлом, або придбання житла - за рахунок Міністерства Оборони України, та в результаті, набуте ним право, яке гарантувалося при підписанні контракту (стосовно знаходження на квартирному обліку після звільнення з лав Збройних Сил по закінченню строку контракту), було скасовано в односторонньому порядку з боку Міністерства оборони України, що у свою чергу дає підставу вважати зазначене як невиконання умов заключного контракту з боку Міністерства оборони України. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (абзац другий частини другої статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»). Держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (абзац перший пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»). Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства (абзац третій пункту 1 цієї статті). У спірних правовідносинах, як за Інструкцією, затвердженою Наказом № 737, так і за Інструкцією, затвердженою Наказом № 380, відповідач наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями в силу його особливого статусу, визначеного Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто внаслідок проходження ним публічної служби, різновидом якої є служба військова. Для визначення юрисдикції суду у спорі з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення суд має встановити, чи проходила особа публічну службу, а також, у зв`язку з чим прийняттям, проходженням або звільненням виник спір (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 47)). Публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України у чинній редакції). За змістом пункту 15 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, військова служба теж була віднесена до служби публічної. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (частина перша статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції, чинній на час звернення позивача із рапортом від 5 лютого 2018 року; близький за змістом припис є і в поточній редакції цієї частини, чинній із 23 червня 2018 року). Отже, військова служба є різновидом служби публічної. Тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців (включно зі спорами з військовими частинами щодо реалізації гарантій забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями), належать до юрисдикції адміністративних судів. Вказані висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду, від 08 червня 2022 року, у справі № 362/643/21, провадження № 14-32цс22, (пункт 51) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 752/5881/15, провадження № 14-169цс18, де позов пред`явлено звільненим у запас військовослужбовцем про визнання протиправним і скасування рішення житлово-побутової комісії про зняття з квартирного обліку та поновлення на квартирному обліку для отримання житла позачергово, так як вказаний спір підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства. Однак, закриваючи провадження у справі, судом першої інстанції не було взято до уваги, що ОСОБА_1 звертався з вказаним позовом до адміністративного суду та ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14.03.2019 року було відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі. Вказана ухвала набрала законної сили. З огляду на вказане суд першої інстанції не звернув уваги на виникнення внаслідок закриття провадження у цивільній справі юрисдикційного конфлікту, який формально унеможливлює доступ позивача до адміністративного суду. Тому розгляд цього спору слід продовжити за правилами цивільного судочинства. Відповідно до ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається. Отже, з огляду на припис ч. 5 ст. 170 КАС України після закриття провадження у цивільній справі № 521/20633/21 позивач не матиме доступу до адміністративного суду з основною вимогою, яку він раніше заявляв за правилами адміністративного судочинства у справі № 420/1465/19 і з подібною до якої надалі звернувся до загального суду за правилами цивільного судочинства у справі № 521/20633/21. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Як вказує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230). Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції). ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (Bulanov and Kupchik v. Ukraine, заяви № 7714/06 і № 23654/08), у якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції через відсутність у заявників доступу до суду касаційної інстанції, бо відмова Вищого адміністративного суду України розглянути їхні касаційні скарги всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» (Andriyevska v. Ukraine, заява № 34036/06), у якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці через те, що її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є саме Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (Mosendz v. Ukraine, заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (Shestopalova v. Ukraine, заява № 55339/07), у якому ЄСПЛ виснував, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, бо національні суди надавали суперечливі роз`яснення стосовно їхньої юрисдикції у справі заявниці, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)). Отже, на підставі вищевказаного колегія суддів вважає, що з огляду на приписи ч. 5 ст. 170 КАС України та за наявності чинної ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 14.03.2019 року про відмову у відкритті провадження у справі №420/1465/19, закриття провадження у цивільній справі № 521/20633/21 за пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України поставило під загрозу сутність гарантованих Конвенцією прав позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту. Тому, з огляду на вказане, колегія суддів вважає, що вирішення вказаного спору слід продовжити за правилами цивільного судочинства. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є доведеними, а тому вона підлягає задоволенню. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до частини 1 статті 379 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з п. 15 ч. 1 ст. 353, п. 2 ч. 1 ст. 389 ЦПК України ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі після її перегляду в апеляційному порядку може бути оскаржена в касаційному порядку. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2022 року про закриття провадження у справі скасувати. Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеси) про визнання неправомірним рішення про зняття з квартирного обліку та зобов`язання поновити на квартирному обліку - направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови Повний текст постанови складений 27 лютого 2024 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: С. О. Погорєлова О. М. Таварткіладзе